Вшанування 100-ліття від дня народження майора УПА «Прута»

23 липня 2017 року в селі Заріччя на Надвірнянщині відбулися заходи із вшанування 100-ліття від дня народження командира Української Повстанської Армії Павла Вацика «Прута».Урочистості пройшли біля пам’ятного монументу славному Герою визвольної боротьби за участі голови Надвірнянської районної ради Івана Гурмака, депутата Івано-Франківської обласної ради Михайла Іваночка, депутатів районної ради Василя Андрейчука, Миколи Андрейчука та Івана Гнатишина, голови обласної ГО «Чорний Ліс» Івана Жирика, представників місцевої влади, духовенства, бійців московсько-української війни, вояків-ветеранів УПА, громадськості та представників засобів масової інформації.

 

Пам’ятні заходи розпочалися із панахиди та молитви за майором УПА Павлом Вациком і всіма полеглими борцями, що віддали свої життя за свободу та незалежність Української держави. Настоятель УПЦ КП Святої Покрови Божої Матері  Митрофорний протоієрей о. Михайло Купчак у своєму зверненні зазначив, що живі закривають очі мертвим, а мертві відкривають очі живим. Також вітав учасників віче о. Сергій Белдик УГКЦ.

Спільно всі присутні виконали Державний Гімн України.

З історичною довідкою про життєвий шлях майора УПА «Прута», його бойові здобутки та перемоги виступив Іван Кметюк.

Голова районної ради Іван Гурмак, звертаючись до присутніх, наголосив що апогеєм столітньої боротьби українців минулого століття є вояки Української Повстанської Армії, на прикладі героїзму яких виростають новітні покоління Героїв! Саме воїни УПА показали як з Богом та Україною в серці можна здобувати волю і право на гідне життя в рідній державі адже, гасом упівців було «Бог і Україна понад усе».

Хвилиною мовчання всі присутні вшанували пам'ять загиблих воїнів московсько-української війни.

У своєму вітальному слові депутат обласної ради Михайло Іваночко відзначив, що українці приречені на перемогу адже, українська земля від Сходу до Заходу, від Півночі до Півдня скроплена кров'ю Героїв.

Вітали учасників пам’ятного віче також депутат районної ради, заступник керівника виконавчого апарату районної ради Василь Андрейчук, сільський голова села Заріччя Богдан Клим’юк, голова обласної ГО «Чорний Ліс» Іван Жирик, військовий капелан, духовенство та родичі полеглого майора УПА Павла Вацика.

Від імені бійців московсько-української війни виступив боєць Андрій Гип’юк, який наголосив, що українські захисники стоятимуть до переможного кінця і не віддадуть ворогу жодного клаптика рідної землі.

Також бійці ВЧ А-1807 пострілами у вись віддали честь славному майору УПА «Пруту».

Патріотичні музичні композиції виконав вокальний ансамбль «Червона калина» сільського будинку культури під керівництвом Любомира Вацика, а художню частину заходу підготувала художній керівник СБК Ярослава Яворська.

Варто зазначити, що даний захід приурочений вшануванню 100-ліття від дня народження командира Української Повстанської Армії Павла Вацика «Прута» відбувся згідно рішення Надвірнянської районної ради сьомого скликання (одинадцята сесія) від 16 березня 2017 р. № 338-11/2017 Про заходи на 2017-2018 роки з відзначення у районі державних, національних свят, вшанування пам’ятних дат національно-визвольної боротьби та видатних діячів культури і мистецтва.

 

Довідка:Павло Іванович Вацик (псевдо — Прут) народився 17 липня 1917 року в с. Заріччя (тепер — Надвірянського району Івано-Франківської області) в селянській середньо заможній родині. Заріччя — велике гipcькe село, яке розкинулося у долині річки Прут, на його правому березі. Там є церква Різдва Пресвятої Богородиці, початкова школа та доволі розвинуте культурно-освітнє життя. Тут діяло товариство «Просвіта», в якому замолоду брав активну участь Павло. У 1938-1939 рр. його забрали на військову службу до Польській армії, військовий вишкіл пройшов при артилерії. Брав участь у анексії Польщею в Чехо-Словаччини області Заолжя, яку в лютому 1938-го Юзеф Бек, тодішній міністр закордонних справ Польщі, погодив із Германом Герінгом, головою Рейхстагу. Таким чином, Польща разом із нацистською Німеччиною й Угорщиною взяла участь у розділі Чехо-Словаччини та розвалі Закарпатської України. Повернувшись із війська, Павло працював теслею, із однолітками займався спортом і часто вони задумувалися над долею України. Але напередодні Другої світової війни парубка знову забрали до польської армії. Він узяв участь у німецько-польській війні. Після капітуляції Польщі Павло повернувся до рідного села. Із початком німецько-радянської війни активно долучився до створення української адміністрації та міліції. В 1942-1943 рр. служив у допоміжній поліції на Станіславщині.

У листопаді 1943-го вийшов з міліції та вступив в члени ОУН, став вояком УНС, яку наступного року переформатували в УПА. В лавах УПА пройшов додатковий партизанський вишкіл і був призначений чотовим до сотні командира «Різуна» (Василя Андрусяка). Це був це взірцевий чотар, котрий вирізнявся не лише вродою, але й військовими знаннями й елегантністю. Не залежно від умов він мав зразковий військовий вигляд і був надзвичайно привітним, водночас вимогливим до своїх підлеглих. У жовтні 1944 року його призначили командиром сотні «Змії», яка входила до складу куреня «Скажені».

В січні 1945-го сотника «Прута» перевели на посаду курінного в курінь «Підкарпатський». Боєць куреню Григорій Костюк («Вишневий») дуже високо оцінював як бойові якості, так і зовнішню елегантність свого нового курінного. Варто пригадати, що після закінчення Другої світової війни частина західноукраїнських земель (Підляшшя, Хомщина та Лемківщина) опинилися за так званою лінією Керзона в Польщі. Польський комуністичний уряд запроваджував свої порядки, насамперед на східних територіях, які були для нього найнебезпечніші, бо там діяли не лише відділи українського підпілля, але й польська «Армія крайова». Поляки-комуністи хотіли позбутись за всяку ціну українського населення, переселяючи його спочатку до УРСР, а згодом акцією «Вісла» депортуючи українців на понімецькі території. Якийсь час Підкарпатський курінь «Прута» розміщувався на теренах Закерзоння, охороняючи українське населення від польської аґресії.

21-22 жовтня 1945 року «Прут» домовився з «Реном» (Василем Мізерним) і «Коником» (Михайлом Гальо) і вони спільно здійснили першу бойову акцію проти польських казарм у Бірчі. В цій бойовій акції значну роль відіграв курінь «Прута». Він спалив 40 будівель, військові казарми, які збудували більшовики, зруйнував суд, пошту, в’язницю, з якої випустив бранців, і взяв у полон сімох польських вояків, котрих після відповідної розмови та роздачі відозв до Війська Польського відпустили додому.

У цій бойовій сутичці поляки зазнали помітних втрат. Тієї ж ночі дві сотні курінного «Коника» («Громенка» і «Барона») провели акцію на село Кузьміну, а дві інших («Бурлаки» і «Ластівки») — на село Гута-Березка та Сівчини. Боротьба між відділами УПА та Військом Польським була запеклою. Друга акція на Бірчу відбулася 29-30 листопада 1945-го.

Цього разу наступ на Бірчу готував командир «Коник», але він був не такий вдалий, як перший. Третю акція на Бірчу також готував командир «Коник», вона відбулася 6-7 січня 1946 року, але була це менш вдалою. Керівництво УПА на Закерзонні хотіло знищити реакційно-військову групу, яка постійно квартирувала в м. Бірчі і постійно тероризувала українські навколишні села, на жаль, безуспішно. Тоді курінь «Прута» відійшов на свої терени на Станіславщину, а курінній «Прут»переживав бойову невдачу і смерть курінного «Коника» й інших побратимів у цьому бойовому зіткненні. З того часу на Закерзоння поляки перекинули велику кількість військ, яке тероризувало всі терени. Українське підпілля УПА з того часу не вдавалося до відкритих бойових сутичок із військом. Курінний «Прут» зі своїм «Підкарпатським» загоном, квартирував, в основному, в районі «Чорного лісу», звідки організовував бойові сутички з військами НКВС, призначенням яких було знищення українського підпілля. Він провів кілька вдалих боїв із військами НКВС, в яких ворог зазнав значних втрат і врешті-решт в одній із бойових сутичок потрапив у смертельне оточення. 1 березня 1946-го біля с. Пациків (тепер с. Підлісся) Тисменицького району патріот поліг геройською смертю. Ворог перевіз тіло командира «Прута» до м. Станіслава, де його зневажливо повісили на ратуші з написом «Командир банд». Тіло висіло там упродовж тижня, місце поховання тіла невідоме.

10 жовтня 1946 року командира «Прута» підвищили до звання до майора. В серпні 1946-го посмертно відзначили «Срібним хрестом за бойової заслуги І-го класу» — за хоробрість і вміле командування куренем у боях.

Згодом активісти осередку Народного руху України (НРУ) Микола Стельмащук, Микола Вацик, Василь Бігун за участі людей із села Підлісся Тисменицького району відшукали місце, де від рук НКВС загинув славетної пам’яті Павло Вацик «Прут». За участі громадськості села Заріччя, жителів Надвірнянського району та села Підлісся Тисменицького району там встановили йому пам’ятник. До 80-річчя від народження Павла Вацика його іменем було названо одну з вулиць села, а також за ініціативи осередку НРУ при в’їзді до неї було встановлено пам’ятну стелу, на якій помістили портрет героя та зробили відповідний напис. Всю роботу з виготовленню цього знака виконав сільський майстер Микола Вацик, член осередку НРУ, та його син Микола. А 25 лютого 1996-го в селі Заріччя вшанували 50-річчя від дня його смерті, в пам’ятних заходах взяло участь духовенство Української греко-католицької церкви та Української православної церкви Київського патріархату за співучасті представників колишніх воїнів УПА та великої кількості людей з навколишніх сіл. На місці загибелі командира «Прута» щороку місцеві активісти влаштовують пропам’ятні Панахиди.

 

Share