ШІСТЬ запитань одному із лідерів та незмінному ведучому франківського Євромайдану Ростиславу Микитюку

Кореспондент «Фіртки» задав традиційні ШІСТЬ ПИТАНЬ одному із лідерів та незмінному ведучому франківського Євромайдану Ростиславу Микитюку.

 

Ви від першого дня і до сьогодні на франківському майдані. Розкажіть, як все починалося. Яким майдан є сьогодні? Чи не втратили люди запал? Чому все менше до майдану долучаються студенти?

21 листопада я прийшов на майдан і побачив, що люди не згодні з тим, що уряд відмінив євроінтеграцію та почали об’єднуватися. Були ініціатори, які на своїй нараді попросили мене вести наші віче. Я почав вести творчу частину, а Ростислав Стасько курував політичною. Після побиття студентів, яке відбулося 30 листопада, біля обласної ради люди зібралися на віче і тоді я побачив, що чаша терпіння людей переповнена і з того все почалося. Не можна було мовчати, не можна було сидіти, прикарпатці зрозуміли, що треба відстоювати свою позицію.

 

 

Яким майдан є сьогодні? Чи не втратили люди запал? Чому все менше до майдану долучаються студенти?

Влада чомусь підливає цей запал – все, щоб вони не зробили, - обурює людей. Зараз є затишшя, недобре затишшя. Я завжди кажу, що вони бувають перед страшною грозою, перед бурею. Люди не зневірилася, вони в очікуванні того, що буде. Всі побиття, викрадення, катування, знущання та загибель майданівців збурили людей. В Івано-Франківську майдан теж в очікуванні. Всі зализують рани, займаються своїми справами, але залишаються на сторожі. Розчаровує пасивність студентів, які у грудні були надзвичайно активними, адже саме молоді жити в майбутній країні, вони будуть будувати її.

На теперішній час немає студентських лідерів, які були у свій час у 2004 році. Ці лідері, які є зараз, вони менш активні. Тобто потрібен реальний лідер, який поведе за собою студентство, яке не буде боятися пропусків чи тиску з боку керівництва навчального закладу.

 

24 січня прикарпатці ввійшли до будівлі обласної ради та держадміністрації. Саме на цей день припало Ваше 50-річчя

Спочатку я хотів святкувати свій День народження з друзями, близькими та колективом, я навіть зал замовив. Але після подій 22 січня, я все відмінив. Коли я прийшов на роботу, мене всі почали вітати, я також був готовий до арешту, адже у нас було таке попередження. Коли я побачив тисячі людей, які стояли під «білим будинком», то не зміг втриматися та не приєднатися до них. Цей день дійсно запам’ятається на ціле життя, адже саме в цей день я вперше попробував на смак «Терен – 4», вперше відчув, що таке бути зажатим між щитами і що таке перемога – люди ввійшли в приміщення, які належать народу. Я досі не можу зрозуміти владу Прикарпаття, яке не дозволяла людям ввійти, адже не було б жодних розбитих вікон чи спроб зайняти чийсь кабінет. Тому, не завжди треба думати тільки про свій портфель.

Ну а далі були вітання і вперше вжитті мене привітало 10 тисяч людей. Через кілька днів мені подарували образ янгола-охоронця, який висить у кімнаті моїх дітей.

 

Ми знаємо про факти тиску силовиків на активних прихильників майдану. Скажіть, чи не тиснули на Вас правоохоронці, можливо, були конфлікти на роботі?

На роботі всі з розумінням ставляться до того, що я веду віче. Навпаки, нас досить дружні стосунки з міським голову, який цілком підтримав майдан. Влада міста допомагала всім, чим могла. Що ж стосується силовиків, то був один день, коли мені подзвонили о 23.40 і сказали, що мене прийдуть заарештовувати. Я і всі мої рідні залишили квартиру - діти з жінко пішли до друзів, а я на роботу. Іноді до мене підходили працівники служби безпеки і казали, що я закликаю до повалення влади. Тоді я їм пояснив, що прошу людей змінити ставлення до цієї влади, адже не можна стільки часу терпіти. Це все просто дістало.

 

Чи не має у вас конфлікту чи проблем з представника «Правого сектору», які перебувають у стінах будівлі обласної ради?

Конфліктів як таких немає і не передбачаються. Мене подобаються не всі дії «Правого сектору». Можливо, я не є настільки радикальним, адже вважаю, що бійку виграє той, хто її розумно обійшов, а не хто у неї вв’язався та отримав по голові. Я цілком погоджуюся, що без них не можна обійтися ні у нас, ні в Києві. Без «Правого сектору» ми б не мали зараз обласної ради. «Правий сектор» - це потрібна річ, це сила протиставлена силі.

 

І насамкінець, як на Вашу думку будуть далі розгортатися події в країні? Чому українці не змогли повалити владу за три дні, як це зробили у Боснії?

Я думаю, що події розгортатимуться дуже швидко. До кінця цього тижня або на наступний «Правий сектор» дасть про себе знати. У мене складається таке враження, що терпіння у людей вже вривається. Я розумію, що політики закликають ще трошки почекати, але події розвиватимуться більш радикально.

У Боснії влада сама пішла у відставку, вона готова була віддати всі свої регалії. У нас до влади прийшли люди, які насолоджуються своєю силою і безпомічністю людей, хочуть керувати, вони мають жадобу і так просто не хочуть її віддати. Державою керують особи, які колись не могли наїстися, тому не хочуть так просто втрачати свої статки. Через ці причини стільки часу в Україні йде боротьба.

Фіртка