Ліс ще є, а звірів не видно!

Ліс ще є, а звірів не видно!

Реформи, які проголошують владні інституції, тривожать, напевно небезпідставно, і нашу громадськість. Зокрема, 8 грудня 2017 року на сесії Яремчанської міської ради прийнято звернення до всіх владних структур проти схваленої КМУ «Стратегії сталого розвитку та інституційного реформування лісового господарства України на період до 2020 року».  В обласній газеті «Галичина» 30 листопада 2017 року у короткій інформації повідомлено, що понад тисячу працівників лісових державних підприємств під стінами обласної ради виступили з протестами проти схваленої КМУ так званої концесії, яка веде до передачі лісів у приватну власність. 

І не дай Боже, щоб ця запланована чергова реформа  (ліси – у  концесію!) не завершилась так «успішно», як земельна!Так, Конституція України гарантує право на земельну ділянку кожному громадянину України, але виявилося, що вільної землі немає. І навіть учасники АТО, яким держава пообіцяла дати по клаптику землі, опинилися біля розбитого корита. Землі немає, а служби земельні існують,  які ще щось роздають  та ділять. Подібне може статися також з лісом.

 

У пресі також з’являються матеріали про наміри взяти під захист національних парків додаткові лісові території, позбавивши таким чином держлісгоспи значних лісових площ, а місцеве населення роботи.  Але то окрема заплутана проблема. Ось цитата із газети «Галичина» за 18 січня 2018 року: «…за основний ресурс гірських районів Прикарпаття - ліс, уже тривалий час точиться, по суті, справжня війна».

Якщо спостерігаємо за  вічною проблемою стосовно того, хто буде газдою лісів, то ніхто – ні держлісгоспи, ні національні парки не ставлять питання про право використання приросту звіриного ресурсу на лісових територіях, де вони газдують. Якщо би у цій галузі визначився газда, то припинилось би беззаконне (невідомо ким) пограбування звірини, що перебувають на різних теренах, незалежно кому вони належать – держлісгоспам, національним паркам чи може і приватним власникам, які з’являться у процесі реформ. У книзі кандидата сільськогосподарських наук Юрія Боберського «Кутай звіра» (науковий нарис біотехнійних знань), що побачила світ у 2012 році, висвітлено роботу у сфері мисливського господарювання тих господарств, де автор працював лісничим. Створивши біотехнійний режим господарювання, було забезпечено зростання та утримання високого рівня чисельності оленів.У цьому науковому нарисі висвітлюється весь багатий досвід та всі напрацювання за роки клопіткої праці лісничого Ю.Боберського у галузі відтворення звіриного ресурсу Карпат.

На протязі 12 років у мисливському заказнику «Копчин» Підліснівського лісництваДелятинського ЛК, що був створений з ініціативи Ю.Боберського у 1961 році, було відтворено зростання оленячих видів до 30 особин на 1000га лісових угідь. Причому вдалося до цього процесу залучити місцевих мисливців, переконавши їх у патріотичності даної справи. Досягнувши ще у ті радянські часи європейського рівня чисельності звірини, без жодної фінансової підтримки,  не називаючи себе великим патріотом, або, як тепер модно, націоналістом, вважав що просто виконував буденну роботу лісівника. З тексту автора: «…Цей мисливсько-господарський досвід було висвітлено у ряді публікацій, а також за власною методикою опрацьовано «Проект реалізації та ведення оленярського господарства Карпатського державного природного парку», який у той час був у підпорядкуванні об’єднання «Прикарпатліс», і був виконаний у 1989 році обсягом у 202 сторінки». «…Цей проект не був втілений результативно у практику мисливського господарювання КНПП, бо у 1992 році ввійшов у дію Закон України «Про природно-заповідний фонд України» (в подальшому ПЗФ). Згідно ст.21 цього закону промислове мисливство було заборонено». «…Таке відомче рішення було хибне, бо біотехнійне господарювання не є промисловим». «…Навпаки, реалізація цього проекту могла розвинути звіринний ресурс  для рекреаційного використання як один із видів відпочинку на лоні природи. Бо згідно ст.20 закону про ПЗФ одним із завдань національних парків є створення умов для відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності».

Виходить, що у законі про ПЗФ, що вступив у силу у 1992 році, зовсім не було враховано заходів та положень, викладених у згаданому Проекті. Не відомо, чи автори проекту закону про ПЗФ взагалі щось знали про напрацювання Юрія Боберського у цій галузі. База розробки закону про ПЗФ ґрунтувалося на основі напрацювань і рекомендацій науковців, які ініціювали створення парків і викладена в академічному виданні, яке було видано 1993 році «Природа Карпатського національного парку». Зокрема, «…Загальними рекомендаціями, які, крім заповідних ділянок, стосуються всієї території  парку,  є підвищення культури лісового, сільського, водного і мисливського господарства…»( стор.193).

Тоді можна зрозуміти текст закону про ПЗФ у частині заборони промислового рибальства та мисливства, тобто полювання, лише стосовно тільки заповідної зони. Але у законі, у розділі регульованої рекреації і господарської зони, немає заборони на ведення мисливського  господарювання, а саме – забороняється будь-яка діяльність, яка може призвести до погіршення стану навколишнього середовища та зниження рекреаційної цінності національного парку. У цьому розділі не вказано  окремо про те, що дозволяється вести мисливське господарювання. Напевно тому що автори законопроекту побоювались, щоб народні депутати не гукали «Ганьба!» , підозрюючи,  що таке мисливство дозволить можновладцям легітимно здійснювати полювання на території утворених національних парків. Хоч мисливство і полювання мають різне розуміння та значення.

Може саме тому так не хочеться керівництву парку підтримати ініціативу Ю.Боберського про мисливське господарювання, так як цей процес створить великий клопіт для наукової установи щодо основного  їхнього завдання – на високому рівні охороняти лісові багатства. Тому і посилаються на ст.21 Закону про ПЗФ ніби на «табу» про заборону на промислове мисливство, вводячи таким чином всіх в оману.

Як можна уявити, що у лісі з’являться громадські контролери у вигляді мисливських колективів – «чи гунів» і слідопитів, які будуть не тільки рахувати звірину, але будуть бачити не те, що треба всім знати.  А також прийдеться враховувати і їхні пропозиції  по  мисливському господарюванню.

На презентації книжки Ю.Боберського перший директор КДПП, природолюб Островський А.Й. розповів про чисельності звірів у даний час. У період спарювання оленів він  відвідав місцеву гору, з якої раніше було чути рев оленів з усіх сторін. У попередні роки, коли  працював тут заступником директора  ЛК «Осмолода», здавалося, що наближається гроза – гори гуділи ніби від громів, а тепер відчув мертву тишу. Отакий у нас захист і чисельність звірів. Якщо би хтось хотів довести, що в цій галузі мисливства є не доопрацювання, а не то щоб можна було висловити підозру про зловживання, то таких доказів ніхто не зможе дати. Тому що є незаперечна відмова – звірка була і кудись пішла. Тобто вона є нічиєю. Таким чином сприяємо поширенню такого явища, як підпільне полювання.

Ряд авторів наводять дані про мисливські господарства  сусідів із ближнього зарубіжжя. Там мисливські господарства (навіть за комуністичної влади) отримували більший дохід від такої діяльності, ніж ті господарства, що займалися лісоексплуатацією. З нарису автора – «Так, зокрема, чисельність сарн (особин на 1000га): Австрія – 129; Східна Німеччина – 28; Чехословаччина – 22; Угорщина – 24; Українська РСР – 2,4. У колишній Чехословаччині  (дані за 1978рік) на території 7177 тис. га здобуто: 12375 оленів, 11279 сарн,  1472  кабанів, або з розрахунку на 1000 га угідь – 11 оленів, 98 сарн, 13 кабанів. При цьому заготовлено 3247 тон м’яса дичини. А у наших Карпатах здобуто втричі менше за 25 років, ніж там за рік. Інтенсивне мисливське господарство велось у колишній Східній Німеччині. Так у 1977 році при розмірі площ лісів 2,7 млн. га було заготовлено 8тис.тон м’яса дичини. Крім цього зросла якість звіростану. Це підтверджується призовими місцями трофеїв на міжнародних виставках».

У книжці В.Клапчука , О.Проціва  «Лісове мисливське господарство Галичини» - «… до першої світової війни населення,  при відсутності іншої роботи, мало можливість заробляти кошти у мисливському господарстві. Загалом мисливські господарства (загальна кількість 9534) Галичини забезпечували роботою 8382 осіб.»

Чи є якийсь досвід у світі щодо права на полювання у національних парках? Зокрема, у Канадському національному парку АУЛОВІК, створеному у  1992 році, де вся територія заповідна, дозволено займатися риболовлею, полюванням місцевим жителям, які споконвіку населяли цю територію. Напевно щось тотожне мало би бути і у нас на Гуцульщині  - гуцули визнані як окремий етнос української нації. Поляк Станіслав Вінценз писав: «…Ліс і так був дарований Богом з правіку. І мав бути таким. Прийшли сюди пани, пообгороджували і позабирали те, що їм ніколи не належало… Тому і досі ніхто не хоче визнати власності гуцула на лісову звірину.»Як стверджує            Ю. Боберський у книзі «Кутай звіра»,  «всяка заборона народної традиції – це також феодальний анахронізм.»

Чи у нашому законодавстві про ПЗФ існує заборона на традиційне мисливство для місцевого населення? Чи є така загроза, що гуцули опиняться у резервації як індіанці у Канаді? При утворенні парку на підставі наукових напрацювань було передбачено, що у територію національних парків включено заповідну територію - 22,4% від загальної території парку, де заборонено навіть мисливство, а також рекреаційну та господарську територію - 54,3% від загальної території парку, де не має заборони на культурне мисливське господарювання або, як пропонує Ю.Боберський,  «дичинне тваринництво».

Науковець Андрій Бобко, кандидат сільськогосподарських наук, ще 13 січня 2001 року у газеті «Дзеркало тижня» опублікував статтю на цілу сторінку «Сутінки в лісозаповідній справі ». Зокрема,щодо цієї теми: «… у ст.3 закону про ПЗФ згадується режим охорони. Тим самим ніби легітимно звільняючи відповідних суб’єктів від відповідальності за його використання та відтворення »і т.д..  Тобто ніхто конкретно не несе відповідальності навіть за збереження звіриного ресурсу, а не те що за його відтворення чи приріст.

Але,загалом, ідеально написаних законів не існує, а якщо необхідно щось змінити, то посадовці КНПП мають право запропонувати зміни та доповнення до закону про ПЗФ про відповідальність за відтворення та використання звіриного ресурсу, а також  деталізувати поняття мисливства та полювання і до чого його відносити. Мають право також зробити подання у  судові інстанції  щодо невідповідності закону про ПЗФ  у частині порушення їхніх повноважень  у сфері рекреаційного використання територій. Також можуть поскаржитись, що виданим науковим нарисом карпатських біотехнійних знань  Ю.Боберський намагається їхні права зґвалтувати, внісши провокативно якесь мисливське господарювання, дичинне тваринництво в їхню почесну та трудну діяльність по охороні та збереженню довкілля. Хоча керівництво природо-охоронної території згідно ст.1 закону про ПЗФ зобов’язане забезпечувати управління і у галузі культурного мисливського господарювання, яке випливає із загальних рекомендацій викладених в академічному виданні «Природа Карпатського національного парку», а також давати пропозиції  територіальним  громадам  на місцевому та обласному рівні щодо їхніх функцій у цій галузі (згідно підписаної у 2003 році Карпатської конвенції).

Природоохоронні установи, яких держава наділила правом регулювання суспільних відносин щодо охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, відтворенням їх природних комплексів, управлінням у цій галузі, зобов’язані показати приклад, як відтворити занепалу славу довоєнної  Галичини. Адже тут  здобували мисливські трофеї, що займали призові місця на міжнародному рівні. Тим більше, що десь знаходиться «Проект організації та ведення оленярського господарства КДПП», в якому, напевно, детально розписано про необхідні заходи на території КНПП у сфері мисливського господарювання.

Якщо пропозиції, викладені у книжці «Кутай звіра», повернути у цивілізоване русло, то маємо шанс позбутися тавра меншовартості  та зможемо гордитися тим, що у нас є національна установа, яка працює на майбутнє, а громада буде мати право називатися патріотами  свого краю. І не будемо тільки дивуватися, що там, за хребтом,краще, ніж у нас.

Туристичний ресурс у нашій області, і зокрема на Яремчанщині, визначений як стратегічний у розвитку території. Тема відтворення, збагачення наших Карпатських лісів мисливською фауною, а також відповідальність перед майбутніми поколіннями (що ми їм залишимо?)  повинна зацікавити насамперед  територіальні громади як з моральної сторони, так і з практичної.  Тому що 100% доходів у майбутньому  буде іти у місцевий бюджет. Збільшиться туристичне відвідування природолюбами, а не так як в даний час, коли основна маса туристів орієнтується на курорт Буковель (який нам впав як манна небесна). Тим більше, що з нашої області знято гриф «Секретна зона» і зникла завіса - заборона на відвідування іноземцями, які будуть мати можливість залишати валюту за свої фанатичні забаганки.

Мисливці, позбувшись тавра підпільних полювальників, отримають можливість розширити свою діяльність не тільки законно здобуваючи у майбутньому звірину, а демонструючи відвідувачам життя та поведінку диких звірів у лісових нетрях. Бо зараз живих звірів можна побачити  тільки у загороджених вольєрах, а шкіри, чучела, роги - на сувенірних ринках.

Коротко про те, чи потрібні великі затрати на це дійство. Автор наукового нарису Ю.Боберський стверджує, що на практичному досвіді заходи лісівничої оптимізації мисливських угідь можна здійснювати без спеціально призначених для цієї мети фінансових затрат. Тобто це можна здійснювати у порядку виконання планових завдань з залученням до цього мисливців, яким буде передано певні угіддя для господарювання. Треба лише, щоб місцеве лісове керівництво спрямувало підлеглих до ініціативи оптимізувати середовище життя  звірини біотехнійним лісівництвом. Відповідальні за державне спрямування відомства повинні потратитись на імпорт мисливської літератури країн Європи, а також налагодити професійне навчання у сфері мисливствознавства.

Не усвідомлюючи, що Ю. Боберський робить це для громади, а не для своїх якихось інтересів, відомчі чиновники не підтримали його державницьку ідею. Не переконавши посадовців КНПП, що саме це їх прямий обов’язок – почати впроваджувати напрацювання, викладені у науковому нарисі, добився аудієнції навіть з народним депутатом Юрієм Дерев’янком, обходивши всі обласні інстанції.  Але конкретної  підтримки не отримав.  Натомість більшість чиновників переконували  автора наукового нарису , що не настав ще час для вирішення питань щодо відтворення мисливської  фауни у лісах Карпат. Зваживши на титанічну працю, викладену у науковому нарисі «Кутай звіра», пообіцяли, що книжка попаде у бібліотеки і нащадки будуть мати змогу скористатися його напрацюваннями. Адже тут розписано доступно і конкретно, від А до Я, алгоритм всіх дій по мисливському господарюванню.

Нажаль, автору не вдалося привернути увагу жодної владної інституції і переконати їх у тому, що ми стаємо співучасниками злочину по знищенню природи. Напевно актуальним є  вислів архієпископа А. Юрковича (цитата із книжки «Кутай звіра»):  «Людина, яка думає лише про сьогоднішній день і тимчасові блага, обмежена своїм вузьким  оточенням і власним егоїзмом, - є найнебезпечнішою істотою для природи та людства». В результаті цих всіх митарств, відчувши черствість чиновників,від нервових потрясінь Ю.Боберський заробив інсульт із тяжкими наслідками.

Чому саме я насмілився висвітлити цю тему? З 1972 по 1978 рік працював у колективі Підліснівського лісництва і був також учасником тих біотехнійних процесів, які потім були викладені у науковому нарисі Ю.Боберським. За колишню самовільну активну діяльність по розгляду проблем у лісових відносинах вже у незалежній Україні,  мені керівництво лісової галузі колективно оголосило «анафему». Так що тепер не переживаю, що оголосять ще одну. Тема охорони лісових ресурсів, мисливство, полювання, браконьєрство, підпільне полювання мені також знайома не тільки з розповідей очевидців та з публікацій на цю тематику. Адже я був і охоронцем лісових багатств, і членом спілки мисливців та рибалок, полював ніби законно, а також і не законно (як описано у книжці «Кутай звіра» про такий вид полювання, що називається підпільним полюванням). Під час  одного облавного полювання на вовків у Підліснівському лісництві навіть знищив вовка. Хоча автор книжки «Кутай звіра» у розділі знищення хижаків таких даних чомусь не приводить.

Підтримую висновок Ю.Боберського, що ми не маємо права чекати на ліпші часи, тим більше, що це питання не потребує окремих державних рішень. І не можна посилатися на те, що має настати єдина влада, коли буде діяти лозунг «Партія – наш рулєвой!», а самим вставати в позу, відповідаючи що якось то воно буде, аби не гірше, вони роблять вигляд що платять, а ми робимо вигляд, що працюємо.

Тому маю надію, що журналісти та природолюби, проаналізувавши з різних сторін цю тривожну тему, могли би зустрітися із свідками вдалого господарювання Ю.Боберського,  микуличанськими лісівниками і мисливцями, поцікавитись їхніми думками та пропозиціями. Це, зокрема, ІванМотрук, Петро Стефанюк, Юрій Мироняк, Юрій Стефанюк, Петро Николюк, Микола Гундяк та інші. Тому що без підтримки та ініціативи громади жодних зрушень не буде.

У час бурхливого розвитку цивілізації, який докотився і до нашої держави, мобільні телефони, радіозв’язок, транспортне освоєння лісових територій, квадроцикли, якими можна заїхати майже на кожну гору Карпат, існуюча зброя (оптична, нарізна тощо)  приводять до дійсної загрози знищення всього живого, що рухається і скаче.  Тому ніяка заборона не приведе до відтворення звіриного ресурсу, навіть якщо відомство, яке ніби то відповідає за охорону, поставить коло кожної смереки по охоронцю – не вирішить цієї проблеми. Тільки залучивши громаду (мисливські колективи) до спільної роботи з лісовою охороною по відтворенню мисливської фауни, можна буде побачити реальні і правдиві результати у цій шляхетній та почесній справі, про яку описує автор у книжці «Кутай звіра».

Можливо науковці КНПП мають свої сучасні напрацювання у цій галузі (кандидатські дисертації тощо) і своє бачення, то ніхто не буде забороняти їм це впроваджувати, якщо не підходять напрацювання  Ю.Боберського. Із ЗМІ дізнаємося, що наукові співробітники парку  мають у своєму доробку наукові відкриття, зокрема, відкрито  новий вид мухи, яка отримала назву у честь свого першовідкривача. Що, безперечно, є великою заслугою.  Але ігнорувати питання відтворення мисливської звірини вони не мають права.  Карпати не можна порівнювати з  неосяжними просторами Сибіру в Росії, де дуже низьке антропогенне навантаження. Наша природа є дуже чутлива до зовнішніх втручань. Тому держава і піклується про збереження природнього різноманіття, організовуючи національні  парки у Карпатах, виділяє значні кошти з бюджету на утримання прородо-заповідних територій, свідомо зменшуючи фінансування для вирішення інших актуальних екологічних проблем, коштів на які критично не вистачає, а саме на очистку вод, утилізацію сміття, врегулювання русел річок, попередження та ліквідація різних екологічних руйнувань і т.д.

Вірю, що Ю.Боберський, побачивши зрушення цього процесу з місця, одужає і ще зможе піти у колибу «Слухи» послухати риковисько биків.

 Як стверджується у книзі «Кутай звіра» - ліс без звірини – сумна пустка.

м.Яремче

Колишній помічник лісничого Підліснівського   лісництва

Делятинського ЛК Орест Рекетчук  

 

Share