Михайло Ноняк: Єдиний український інформаційний простір - реальна можливість чи міф?

 

Інформаційна політика стає в центрі уваги суспільства, оскільки на наших очах принципово змінюється роль інформації. В найширшому розумінні інформаційна політика – це функціонування інформації в суспільстві.

 У контексті національного інформаційного простору розглядається принципово важлива для утвердження незалежної та демократичної держави складова – інформаційна політика: її сучасний стан та можлива стратегія розвитку. Власне про роль новітніх інформаційних технологій спілкувався наш журналіст з заступником Міністра Міністерства доходів і зборів України Михайлом Ноняком. Заступник міністра окреслив своє бачення даного питання.

 Безумовно, інформаційні технології мають займати провідну роль у розвитку держави. Пріоритетними завданнями будь-якої сучасної держави є вдосконалення та розвиток сфери інформатизації суспільства.

 Я згоден з тими, хто стверджує, що інформаційний простір — надзвичайно важлива річ, розвиток якого має забезпечуватися на державному рівні.

 

 У свою чергу наша держава сьогодні не досить ретельно приділяє увагу формуванню та використанню свого інформаційного простору.

 Так, Україна посіла лише 81-е місце в світі за рівнем розвитку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) згідно з Глобальним звітом про розвиток інформаційних технологій - 2014, представленим на Всесвітньому економічному форумі (ВЕФ).

 Наша держава втратила 8 позицій порівняно з торішнім показником (у 2013 році в рейтингу Україна посідала 73-е місце). Очолюють рейтинг, як і торік, Фінляндія, Сінгапур та Швеція.

 Пріоритетом сучасної зовнішньої політики України виступає європейська інтеграція.

 Ефективне впровадження даного пріоритету значною мірою залежить від рівня інтегрованості України до міжнародного інформаційного простору та європейського, зокрема. В цьому контексті стратегічною ціллю постає впровадження цілеспрямованої та скоординованої державної інформаційної політики в державах-членах ЄС.

 Ефективна реалізація інформаційної політики України у державах ЄС передбачає досягнення, принаймні, двох головних стратегічних завдань:

- активне долучення України до процесу побудови єдиного європейського інформаційного простору і подолання суттєвого дисбалансу між інформаційними просторами України та ЄС.

- формування сприятливого іміджу України в країнах ЄС з метою ефективної реалізації й захисту своїх національних інтересів.

 Проте власне український інформаційний простір на сьогодні є вкрай вразливим. Тут причин насправді багато. По-перше, я вже казав, недостатність уваги з боку влади, по-друге, розшарованість та економічна нерівність регіонів України, що створює багато перешкод для побудови єдиного інформаційного простору. Великою проблемою стало ще й те, що інвестуванням та розвитком останнім часом займалися проросійсько налаштована влада. На цій ниві активно розгорнули свою діяльність такі-собі українсько-російські засоби масової інформації.

 Я переконаний, що інформаційний простір є основою соціально-економічного, політичного, культурного розвитку і безпеки України. Ефективний інформаційний простір повинен забезпечити побудову інформаційного суспільства в країні і входження її до світового інформаційного простору.

 З часу проголошення незалежності в Україні інформаційний простір почав інтенсивно розвиватися та розширюватися. Так, за останні роки майже вдвічі збільшилася кількість інформаційних видань, як друкованих, так і електронних, але, як виявилося, більшість з них мали російське походження, а коли говорити про наші ЗМІ за кордоном, то тут взагалі справи кепські.

 Головним аспектом формування єдиного інформаційного простору України є подолання інформаційної закритості державних структур та органів влади.

 Інформаційний простір буде ефективним, якщо він стане відкритим для суспільства, що у свою чергу надасть можливість реалізувати узгоджені інтереси громадян, суспільства та держави на комплексній і системній основі. Ефективний інформаційний простір може бути створений і почне розвиватися на основі відповідної державної інформаційної політики, що забезпечить поступове прямування країни до побудови інформаційного суспільства. Цей рух має ґрунтуватися на новітніх інформаційних, комп’ютерних, телекомунікаційних технологіях, технологіях зв’язку, що сприятиме відкритості та обміну інформацією, створенню спеціальних баз даних такої інформації не тільки на загальнодержавному рівні, але й забезпечить інтегрування у світовий простір.

 Також державна політика формування і розвитку єдиного інформаційного простору України має реалізовуватися з урахуванням інтересів центральних та місцевих органів влади.

 Якщо цього не зробити, то всі потужності вітчизняного інформаційного простору використає хтось інший, і хто гарантує, що у наших інтересах?

 Результати російської інформаційної війни проти України не були б настільки очевидними, якби не дії бандитської влади Януковича. В результаті псевдокультурної політики цієї влади Захід і Схід плюс Крим в Україні виявилися ідентифікаційно розколоті, оскільки українське телебачення виявилося обмежено присутнім на Сході і в Криму, а українофобське російське телебачення виявилося там надмірно присутнім.

 З введенням російських військ на територію Криму РФ розгорнула наймасштабнішу інформаційну війну проти України – журналісти перекручують реальні факти та видають відверту брехню за правду.

 Наразі російські медіа всіма можливими засобами намагаються пояснити вторгнення Росії на територію України і вдаються до перекручування фактів та відвертої брехні. Журналісти сусідньої країни намагаються запевнити своїх глядачів, що в Україні наразі процвітають «хаос та безлади», а війська РФ на території автономії сприяють збереженню стабільності та захищають російськомовне населення.

 Насправді це набуло загрозливої форми, адже представництво російських ЗМІ у світі набагато більше, ніж українське. Більшість корпунктів європейських ЗМІ знаходяться в Москві, а не в Києві. Європейські посадовці черпають інформацію про Україну з повідомлень російських інформаційних агентств. Це теж дуже важливо.

 Тим більше, що сумний досвід нашої держави може навести чимало прикладів на підтвердження цієї думки (існування колись єдиного комуністично-радянського інформаційного простору, абсолютно закритого і регламентованого, сучасна експансія московської преси та книжкової продукції, телевізійного продукту).

 Тому не варто робити ті ж помилки ще раз, а відповідно ми маємо невідкладно приступити до формування основних положень української інформаційної політики та сприяти реалізації цієї програми для того, щоб захистити інформаційний простір нашої держави, щоб він слугував інтересам передусім української громади.

 Звичайно, позбутися проблем за короткий час неможливо, але у випадку постійного нехтування питанням щодо формування власного незалежного і захищеного українського інформаційного простору ми ризикуємо потрапити у ситуацію, коли про його наявність чи доцільність говорити буде нікому: постійне втручання сусідніх держав, залежність від них знівелюють саму ідею такого існування, усе українське потрапить у негативне інформаційне поле, а це вже може призвести до виникнення інформаційних загроз у національній безпеці держави. Тому держава має вирішити низку важливих питань, що відображають стратегію України щодо власного інформаційного простору та враховують національні інтереси.

 

                                                                                                Спілкувався Всеволод Кисілевський