У кожного мандрівника в житті - свій шлях. Хтось іще молодий, мляво волочить за собою літа, скніючи, скиглячи, намарно розтрачуючись на мізер.

А інший – посріблений сивиною, з чималим вантажем гіркого досвіду і мудрості,  легко крокує вгору по крутих життєвих плаях, дивуючи вагомим доробком добрих справ, даруючи людям усмішку. Саме до таких особистостей належить Юрій Юліанович Боберський, етнолог Карпатського національного парку, кандидат сільськогосподарських наук, краєзнавець, просвітянин, природозахисник і великий трудівник, якому цього року виповнюється 80 літ.

Він змушує мислити, удосконалюватись, творити. Переконує, що в основі сенсу життя є працьовитість, мудрість, і, зокрема, творчість, яка, «керована любов’ю до ближніх і до Батьківщини, збагачує стан суспільства добрими справами і матеріальними благами, розвиває почуття краси і гармонії» (цитата з книги «Сліди на плаях»).

Хіба можна побачити глибину людської душі у скупих рядках біографії. Та все ж дозволимо собі нагадати головні події з життя шановного ювіляра. Рід Боберських походить із давньої української інтелігенції, бере свої корені з передгір’я Бескидів, де місцеве населення гордо називає себе лемками. 25 лютого 1932 року в с. Яблуниця (тепер територія Польщі) народився Юрій Боберський, шоста дитина у сім’ї Юліана, а через рік вони переселились у с.Тарнава біля повітового містечка Добромишль на Львівщині. Тут він розпочав шкільну науку, а потім здобував знання у Ярославльській гімназії. Далі -  важкі воєнні часи і навчання у Львівському лісотехнічному інституті. Життя студента було важким, стипендії не вистачало. Тому у вільний час і вечорами доводилось підзаробляти шевцюванням, а на канікулах працювати геодезистом та лісотаксатором в експедиціях. Диплом інженера лісового господарства з відзнакою дав можливість отримати направлення на Івано-Франківщину і знайти посаду лісничого у микуличинських лісах. Тут, безперервно, 37 років, вів лісогосподарську діяльність. Широту фахового світогляду забезпечило заочне навчання в аспірантурі Харківського науково-дослідного інституту лісового господарства. Це дало можливість не лише захистити кандидатську дисертацію, але й озброїло методичними підходами для дослідницького вирішення актуальних природознавчих, а згодом громадських  та етно-пізнавальних питань. Зокрема, це стало основою здатності до виконання на виборній посаді голови Яремчанської міської ради (1991-94 рр.) , а також виконання обов’язків голови Яремчанської міської організації «Гуцульська Берегиня», Всеукраїнського товариства «Просвіта». Юрій Боберський є потужною інтелектуальною силою наукового відділу КНПП: його дослідницьке слово звучить на конференціях, семінарах, форумах; з думкою п. Юрія звіряються науковці Львова, Харкова, Києва; до нього прислухаються етнологи , а статті Юрія Юліановича друкують поважні видання. Творчий доробок нараховує понад 120 наукових  публікацій, серед яких і книги.

Безперечно, Юрій Боберський - непересічна особистість, і не тільки в науковій сфері. Про нього з великою повагою розповідає його колега Соловчук Роман Дмитрович: «З Юрієм Юліановичем я спілкуюся з часів початку національного відродження. Це кінець 80-х - початок 90-х років. Так, у 1989 році ми розпочали відновлення «Просвіти». Саме Юрій Юліанович був рушійною силою у цій справі, і вже у 1990 році була зареєстрована дана організація на Яремчанцині. Далі був бурхливий період 1991 року. Тоді відбулась зміна влади: Юрія Юліановича було обрано депутатом міськради і відповідно до діючого законодавства того часу з числа депутатів обирали міського голову. Саме йому сесія довірила очолити Яремчанську міську раду першого демократичного скликання. Ті часи були складними, приходилось формувати структуру місцевої влади, розробляти положення про відділи та виконавчі структури органів місцевого самоврядування. Усі ці дії були зумовлені обставинами того часу. Так, Верховна Рада України прийняла ряд законів, які стосувалися місцевого самоврядування, зокрема у сфері приватизації житла, землі, об’єктів торгівлі. Це були часи переходу від авторитарної комуністичної системи до демократії. Саме формування місцевого самоврядування на демократичних цінностях вимагало створення органів виконавчої влади, які забезпечували здійснення новоприйнятих законів України, а з тим і утвердження демократії. Працюючи в команді Юрія Юліановича керуючим справами Яремчанського міськвиконкому, пам’ятаю, як важко було за умов інфляції, відсутності коштів, неврегульованості тодішнього чинного законодавства. Але незважаючи на всі виклики того часу, завдяки виваженості та відданій праці для добра Яремчанської громади, Юрію Юліановичу вдалося зробити все, що дозволяли обставини того часу. Очолюючи міську раду впродовж 1991-94 років, він приділяв велику увагу розвитку туризму в нашому регіоні, добре розуміючи, що це пріоритетна галузь розвитку Яремчанщини. У 1994 році завершився термін повноважень Яремчанського міського голови. Юрій Юліанович не виставляв свою кандидатуру на другий термін, кажучи, що служив громаді і все, що ще недоробив, нехай наступник зробить краще. Фактично Юрій Боберський був одним з перших, хто втілював демократичні цінності у побудові місцевого самоврядування на Яремчанщині.

З нагоди відзначення 80-літнього ювілею журналіст редакції регіонального часопису «Яремчанський вісник», побував у КПНП, де на благо науки працює ювіляр, та поспілкувався з ним.

Юрію Юліановичу, в першу чергу прийміть щирі вітання з нагоди Вашого ювілею. Ви - відома особистість як на теренах Яремчанщини, так і за її межами. Тож розкажіть нашим читачам про свій життєвий шлях?

Дякую за вітання. Безперечно, вдячний Вам за те, що звертаєте увагу на такий рубіж у житті, адже тепер можна вже говорити про якісь результати. Життєвий шлях у кожного свій, зумовлений різними обставинами: історичними, соціальними, родинними. У моєму випадку він був досить важким. Мій світогляд формувався у часі подій Другої світової війни та повоєнні роки, які були досить нелегкими з огляду на політичні протистояння, які зрештою і торкнулись моєї родини. Батьки прищепили мені почуття обов’язку і відповідальності. У подальшому саме ці риси відіграли визначальну роль у моєму житті, зробили мене здатним до виживання. Успішно вчився у школі. З відзнакою завершив навчання у Львівському лісотехнічному інституті. На життєвому шляху мені зустрічалися доброзичливі люди, і завдяки їхній підтримці та розумінню мені вдалося подолати багато життєвих перепон. Отож мій життєвий шлях  – це виконання обов’язків та відповідальність перед людьми. У моїй сім’ї всі  виховувались на засаді: особистість повинна бути творчою, а не споживацькою. Тому в мене не виникало відчуття труднощів у житті, бо  знав - вони мають бути, і їх потрібно долати.

Ваша праця  містить у собі дві складові: наукову та суспільно-громадянську діяльність, адже  у свій час Ви очолювали Яремчанську міську раду, а також  громадські організації. Тож поділіться своїми думками про ті часи?

Час, коли мені довелося очолювати Яремчанську міську раду, випав на початок 90-х років, і був, безперечно, революційним. Прийшлось з однієї системи цінностей перейти до іншої – побудови Української незалежної держави. Це були виклики часу, які поставили переді мною певні завдання. Мене обрали головою міськради. Я на це погодився, тому що це була воля громади. Прийшовши до влади, постало питання переходу від епохи страху до свободи. Багато хто, бачачи синьо-жовтий прапор, тризуб, з побоюванням оглядались, не вірячи, що минули страшні кагебістські часи. Потрібно було долати стару та створювати нову модель взаємовідносин у суспільстві. У той час активна громадськість робила все, щоб відродити пам'ять про наших героїв та на їх жертовному прикладі вселити віру в новостворену Українську  державу. Після завершення моєї каденції я очолив Яремчанську «Просвіту», розробив відповідні напрямки розвитку цієї організації. Разом з цим було створено її осередки у кожному населеному пункті.

Скажіть, будь ласка, чи Вам, як науковцю, в повній мірі вдалося реалізувати все задумане, чи є ще напрацювання, над якими трудитеся?

Науковцем я став, виходячи з засади, що кожна робота має бути практичною, потрібною і конкретною. І коли я працював лісничим, то потреби того часу орієнтували мене на певну діяльність, брався за ту наукову проблему, яка була актуальною. Згодом почав займатися розвитком селекційного насінництва. Було створено селекційний пункт в

Микуличині, в якому мені вдалося провести  досліди на генетичному рівні щодо розвитку елітного насінництва. На основі цих дослідів я написав та захистив  кандидатську дисертацію про добір генетичних форм модрини, на основі якої було створено клонові плантації у ряді лісництв області. Результатом цієї справи стало створення сортового насінництва у Прикарпатті. Крім того, я теж  займався спостереженням за поведінкою звірів та досліджував, чи відповідає лісничий за наявність звірини на території лісництва. Написав працю «Мисливське впорядкування КНПП», книжку «Кутай звіра», в якій йдеться про те, як забезпечити примноження мисливської фауни.

Стосовно теперішньої професійної діяльності, то зараз займаюсь ентологією, в основі якої лежить дослідження розвитку етнічної культури краю. Тепер працюю над створенням музею звичаєвої символіки Гуцульщини, який буде у Микуличині.

Ви були одним із ініціаторів облаштування пасіки в с. Микуличин. Відомо, що головним її завданням є відродження популяції карпатської бджоли.  Тож  чи вдалося досягнути успіхів у цій ділянці?

Щодо мого вкладу в цю справу, то я долучився у плані наукового аргументування  про доцільність  збереження генетичних задатків карпатської бджоли та відновлення цього екотипу. Першопрохідцями у цій справі є Богдан Паркулаб і Степан Гриник. Саме вони підняли це питання перед природоохоронними організаціями, зокрема перед нашим міністерством. Воно знайшло підтримку, і на базі КНПП було створено лабораторію розвитку пасічництва для збереження карпатської сірої бджоли. Раніше була думка про те , що гібридні бджоли є дуже продуктивними, тому до нас була завезена кавказька та жовта альпійська бджоли, але практика довела протилежне: у наступних поколіннях йшло розчеплення ознак, і вони ставали менш продуктивними. Саме тому треба відроджувати карпатську бджолу, яка є найбільше адаптованою до нашого кліматичного режиму.

За роки праці у Вас нагромадився колосальний досвід,  який очевидно сформував певне бачення на різні виклики часу. На Вашу думку, в якому стані сьогодні знаходиться флора і фауна Карпат, та чи інтенсивний розвиток різних сфер життєдіяльності людини якось впливають на неї?

Скажу вам загальну думку, що екологія повинна займатися відповідністю і забезпеченням такого режиму життя органічних видів, у якому природа його сформувала. Треба дуже зважено та відповідально підходити до екологічних питань, щоб через втручання не нашкодити. Щодо вашого питання про флору і фауну, то для того, щоб не виникала загрозлива ситуація у цій сфері, то повинно бути розуміння проблеми та відповідальність. Існує Карпатська конвенція, яку підписала Україна і в якій вказано, що за наявність фауни відповідає громада. Саме у рамках цієї конвенції потрібно діяти та підходити до збереження карпатської природи  зі знанням та розумінням.

На завершення нашого спілкування скажіть,  що вважаєте своїм найбільшим здобутком у  житті?

Найбільшим здобутком є життя, прожите з сенсом. У всьому повинна панувати гармонія, яка базується на взаємоповазі та доброму ставленні до людей і навколишнього світу. Треба виконувати свої обов’язки, ніколи не марнувати часу і приносити користь суспільству. Мене батьки навчили, що у людини є три цінності: час, здоров’я та добрі відносини з іншими людьми. Власне ці компоненти долі забезпечують здобутки у житті.

Матеріал підготували:

Всеволод  КИСІЛЕВСЬКИЙ,   Любов  КОСИЛО