Трагізм кривавого XX століття. Його повторення в ХХI столітті. Від «Повісті временних літ» і по нині перед нами той самий сценарій. Російський монстр варварськими методами нищить український народ.

Якби не загарбники, яким чудовим життям жили б українці. Українська нація належить до найдавніших народів, які сформувались в I тисячолітті нашої ери. Українець історично напрацював велику енергію опору щодо натиску завойовників і не піддається знищенню. Українці абсолютно неповторні і вартісні. Це не народ – це щире золото. Прагнення свободи стало стрижнем ментальності. Українство – абсолютно унікальний пласт світової культури, феномен життєстійкості і боротьби. Народ-воїн організував центр волелюбства – Запорізьку Січ, головною рисою якої був справжній демократизм. Всі вважали себе рівними. Не було ні пана, ні слуги. Рівність, воля, обов’язок були нерозривні. Світ такого не бачив і не чув. В Європі існували закони, які в порівнянні, були клаптиками безвартісного паперу. Козацтво було великою силою. Зруйнувала Запорізьку Січ Катерина II (1775 р.).

«Україна виступила на арену історії, коли світ не знав, що таке Україна. Ніхто не хотів її визнати як самостійну Державу. Ніхто не вважав нашого народу за окрему Націю. Боротьбою впертою і безкомпромісною ми показали світові, що Україна є, що її Народ живе і бореться за своє право, за свою свободу й державну Незалежність. Ми створили українську націю, яка й надалі активно боротиметься за свої права, за право самостійно й незалежно порядкувати на своїй землі» (Симон Петлюра, 1918  р.). Минуло століття, а ці слова актуальні в наш час. На жаль...

Сподівання на мирне життя з РФ марне. Образ української нації спотворювали, її звинувачували то в націоналізмі, то в антисемітизмі. Наступ на українців вели масштабно, широкоформатно, жорстоко і довготривало. Нас не повинно було бути. Ми повинні були згинути. Ще Віссаріон Бєлінський (1811-1848 р.), російський «демократ», писав: «Без знищення української нації існування Росії як історіотворчої держави із світовим значенням неможливе...». Імперський синдром Росії не втрачає апетиту до загарбництва. Ми  для них – корінь їх величі, носії їхніх міфів, а Київ – «мать городов русских». Чіпляючись за Київську Русь як першооснову російської державності, виправдовують експансію на землі України, Білорусі, Балтії. Путін намагається взяти реванш. «Основа основ» Російської імперії, його «недоторкана власність» – Україна стала першопрохідцем до демократії, чим зламала ввесь їхній світопорядок, що однозначно призведе до розпаду РФ. Тільки український народ зумів провчити зарозумілого Путіна.

Вікова глуха стіна мовчання навколо України дуже давня і дуже міцна – пробивається тяжко. Квола, поступлива політика Заходу заохочує Кремль. Компроміси з Кремлем є причиною жахливого стану існування українців впродовж століть. Західний світ свої прагматичні інтереси намагався реалізувати через нормалізацію взаємин із СРСР ігноруючи українські національно-визвольні змагання, голодомори, репресії, депортації, геноциди. Цинічно-прагматичний підхід заходу до українського питання був надійно прикритий гаслами західної демократії. Зраджений всім світом український народ був приречений.

Віщі слова сказав В’ячеслав Липинський: «Ніхто не збудує нам Держави, якщо ми самі її не збудуємо і ніхто не зробить з нас Нації, якщо ми самі Нацією не схочемо бути». Пам’ятаймо ці слова. Ми велика і Горда Нація, яка не гнеться і не кориться, а впертою боротьбою торує свій шлях.

Політичні помилки Заходу і США полегшують Москві реалізацію її загарбницьких планів. Різними способами вона намагається узалежнити світ, втягнути в орбіту своїх політичних впливів. Кує кайдани для всіх народів світу. Московське гасло: «Завоювання Азії допоможе здобути Європу» – в дії. Роз’єднати, протиставити, захопити. РФ докладає багато зусиль для примноження труднощів, військових конфліктів по світу, щоб виснажувати ресурси Заходу.

Політика умиротворення Гітлера та загравання зі Сталіним призвели, що диктатори зміцнилися, домовилися і розв’язали війну, яку вже зупинити було неможливо. Парадоксально, але врятований альянтами від погрому в II світовій війні СРСР, після війни почав готуватися до війни проти альянтів. Щоб на руїнах Європи поширити своє панування, що йому і вдалося осягнути. СРСР перетворився на найбільшу імперіалістичну державу на Євразійському просторі.

Має заговорити здоровий інстинкт самозахисту і самозбереження. Глобальну загрозу можна усунути тільки спільною рішучою оборонною тактикою – зброя і санкції. Перелякана своїми провалами Москва лякає світ ядерною зброєю, щоб припинити поставку зброї в Україну та оминути кару за військові злочини в Україні. Тремтять фундаменти Кремля, розвіявся німб всесильності. Путінський карфаген має бути зруйнований. Бо Москва не зупиниться в жадобі нищення. Війна – кульмінація ненависті. Більше 80% росіян бажають повного знищення українців, окупації Польщі, Балтії. Тільки повний розгром РФ призведе до закінчення війни. Україна тримає удар. Кремлівським конвульсіям протистоїть наша морально-бойова готовність.

До чого прагне «великий путін» – до абсолютної влади, хоче стати владикою світу. Чого боїться? Розплати. Претендує на першість в світовому пануванні. Війна з Україною найбільш деструктивний крок Кремля. Віками створювали міф своєї могутності, величі, сили мілітарної, лякали світ і самі в це вірили. Світ дивився на Росію російськими очима. Пропагували велич всього російського. Принцип: «всі нас бояться» – тішив. Ще в 1938 р. М. Хрущов заявив: «Ми всіх ворогів знищили, але залишилось ще вороже коріння». От за цим «незнищенним корінням» і прийшов Путін в Україну.

30 грудня 2022 р – 100 річчя утворення СРСР. Символіст Путін відвойовує своє місце в історії. Поверненням України намагався відновити велич Російської імперії. Найбажаніший подарунок для росіян обернеться дарунком Україні. Деспотично-невгамовна Росія розпадеться на складові. Росіянам залишиться Москва і Московська область.  І це все, що залишиться від великої Росії. Хто сіє вітер – жне бурю. Хто йде з мечем, від меча згине.

Розпад імперії найболючіший удар по величі і гордині росіян. Стає сумнівним переконання «войной мы самоутверждаемся». Велика сучасна російська армія виявилась ордою завжди голодних, доведених до відчаю мародерів та грабіжників. Неймовірно великі людські втрати і втрати бойової техніки лякають росіян. Розв’язана Путіним війна спричинила до падіння міжнародного рейтингу та ізоляції Москви світовою спільнотою. Росіяни небажані в Європі та світі. А «руководящие большинство» стало нацменшиною в Україні та колишніх республіках. Хвалена мирна і мудра політика Кремля ніколи ні мирною, ні мудрою не була. З Криму повертаються під звуки вибухів заплакані «русскоязычные»: «нам здесь было так харашо». Повертаються з німим запитанням в очах «Крымнаш»? Гірке похмілля. Полуда спала. Король голий, русский народ – ізгой в світі. Зі сцени просять без аплодисментів...

РФ втратила ініціативу. Використовуймо всі суперечності ворога, працюймо на підрив РФ. Нашу збройну боротьбу треба поєднати з боротьбою поневолених народів в середині РФ. Це найдієвіший інструмент боротьби.

Сьогоднішній стан – це ще не останнє слово історії. Вірмо в наш народ, маймо певність у Перемозі. Тримаймо руку на пульсі. Я пишаюсь нашою Нацією, яка героїчно захищає свою Незалежність. Від долі України залежить майбутнє Європи, світу.

Час відносить в небуття славу і чини, пам’ятники і хорали. А непідкупні терези вічності видають – кому ганьбу, а кому – Безсмертя. Слава Героям!

Незламній святій і чистій вічній Україні – Слава!..

Оксана КОЗАК,

Надвірнянський осередок ВУТ «Просвіта ім. Т.Шевченка»