Коли збіднів народ, то і особи при владі повинні збідніти – єпископ Борис Ґудзяк

Єпископ Борис Ґудзяк каже, що у Західній Європі традиційні цінності опинилися пі тиском, але і на Сході є чимало проблем – таких як розлучення, аборти й алкоголізм у Росії. Він вважає, що церкви повинні прагнути до єдності, але не до однаковості. Борис Ґудзяк очолює єпархію Святого Володимира Великого у Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії.

Християни західного обряду вже святкуватимуть Різдво у грудні , а більшість українців лише готуються. Що для вас особисто означає така окремішність у датах? Це особливість, яку треба плекати і якою треба пишатися, чи це календарне непорозуміння, яке треба колись розв’язати?

 

 Зараз ця календарна різниця, яку ми переживаємо дуже сильно тут, у Парижі, в Брюсселі, в країнах моєї єпархії, тут, очевидно, є великою проблемою. Люди не мають вільного дня, щоб іти до церкви, учні і студенти мають навчання. Але це – знак єдності з Україною. Якщо говорити коротко, на підставі особистого життєвого досвіду, то я виростав в Америці, де ми святкували за новим календарем, потім я жив з патріархом Йосифом у Римі, де був старий календар. Потім я знову повернувся до Америки, де у Бостоні парафії використовували обидва календарі. Потім – в Україні і тут, де старий календар. Ми в єпархії в Санлісі починаємо цього року служити за новим календарем. Я вважаю, що ми повинні рухатися в цьому напрямі, але це треба робити разом з нашими православними братами і сестрами, щоби нова реформа не призвела до ще якихось приводів до поділу.

Владико Борисе, що би Ви сказали тим, хто вважає, що на Заході руйнуються так звані традиційні цінності, наприклад, коли говорять про цінності сім’ї і традиційного шлюбу. Чи справді Європа втрачає ці цінності?

   «На Заході занепадають традиційні цінності і сім’ї, і суспільства»

Це так і не так. Без сумніву на Заході занепадають традиційні цінності і сім’ї, і суспільства. Наприклад, єдиний правдивий спільний знаменник Європи – це християнське коріння, але сьогодні Європа побоялася би у будь-який спосіб натякнути на цьому у своїй Конституції. Але дуже сумний факт полягає у тому, що сімейне життя у цій детрадиціоналізованій Європі в багато чому є в кращому стані, ніж у Східній Європі і, зокрема, в Росії. В Росії більші розлучень, ніж у Франції. В Росії більше абортів, ніж в Голландії – в одній з найбільш секуляризованих країн, багато більше. В Росії алкоголізм, який роз’їдає сім’ю, є великою, можна сказати, поширеною недугою. Так само і в Україні, в інших країнах колишнього Радянського Союзу.

  «  У позитиві і самокритиці нам треба розвивати перспективу на майбутнє»

Ніхто не має монополії на чесноти, і ніхто не має монополії на всі пороки. Нам усім треба разом працювати. Просто є таке психологічне проектування, що десь там гірше, ніж у нас, і тому у нас – ліпше. Як колись казали, що якомусь господареві легше на душі, якщо у сусіда здохла корова. У нас є багато завмираючого, такого що треба відроджувати. У тому позитиві і самокритиці нам треба розвивати перспективу на майбутнє.

Що би Ви сказали про місце церков східного обряду на Заході, і як у Європі дивляться на православне християнство? Чи вважають східну церкву цікавою і важливою, чи бачать недоліки?

   «Є багато формалізму в нашому житті. Ніби церкви і мають пошану у суспільстві, але регулярно до церкви ходить дуже мало людей»

Одне і друге. Париж якраз є епіцентром, де у ХХ столітті християнський Захід зустрічався з християнським Сходом. Тут була дуже потужна присутність російських православних богословів, інституцій і екуменічний діалог, який у якійсь мірі тут започатковував ще перед Першою світовою війною митрополит Андрей Шептицький своїми приїздами і розмовами. Цей процес відкрив Заходові вікно на різні скарби Сходу: спосіб молитви, літургія, іконографія, певні богословські традиції, які збагатили Другий Ватиканський собор. Сьогодні у багатьох західних книгарнях – католицьких, протестантських можна побачити, наприклад, ікону на обкладинках цілком західних книжок. У багатьох церквах є ікони. З іншого боку, є усвідомлення і проблем. Я у Парижі розмовляв із журналістом про те, чому в православних країнах, як виглядає, є більше корупції, ніж у протестантських і навіть католицьких країнах? Це питання. Є багато формалізму в нашому житті. Ніби церкви і мають пошану у суспільстві, але регулярно до церкви ходить дуже мало людей. Духовність не обов’язково переноситься у побут, у наші стосунки. Захід щораз більше усвідомлює і великі позитиви, і слабинки східнохристиянського життя.

–Владико Борисе, чи треба християнам, і зокрема українським християнам, прагнути до церковної єдності? Чи, можливо, єдності віри достатньо, а різноманітність церков і обрядів потрібна?

 Без сумніву, різноманітність церков і обрядів – це збагачення, і ми повинні це плекати, цим дорожити, але церкви повинні бути у єдності. Тобто не йде мова про якусь гомогенізацію, моноліт церкви, яка є всюди однаковою. У Святому письмі Павло пише «до церков» – помісних, місцевих церков. Нам не можна вибирати, чи не вибирати єдності церков. Пасіонарно Ісус, прощаючись з апостолами, просив їх, благав: «Будьте одні, як ми з отцем є одним». Це висока заповідь і великий гріх, що ми не робимо усього, що можемо, що потрібно для об’єднання. Митрополит Шептицький пояснював, чому ми не маємо єдності: «Бо ми її не хочемо». Нам треба це бажання єдності плекати. Це є заповідь Бога живого.

– Ми наближаємося до кінця року, коли прийнято підбивати підсумки і дивитися у майбутнє. Що Вас найбільше турбує і що вселяє надію?

    «Мене розчаровує нездатність осіб у владі зрозуміти, що коли збіднів народ, то вони також повинні поділитися, також збідніти. Також мене дуже тривожить світова ситуація – популізм і ті дешеві, брехливі гасла, якими маніпулюють людьми»

– Я дуже горджуся і набираю натхнення від українського народу, який так мужньо переносить випробування війни і зубожіння. 40 мільйонів українців прийняли 2 мільйони біженців з Донбасу. Пам’ятаймо, Німеччина – 80 мільйонів населення – прийняла 1 мільйон. Хоча то й біженці іншої культури, але які соціальні потрясіння є в Німеччині, а як наш народ гостинно, без агресії прийняв біженців. Як помагає, який розвинувся волонтаріат. Це є щось, що ми повинні оцінити і на цьому будувати. Мене розчаровує нездатність осіб у владі зрозуміти, що коли збіднів народ, то вони також повинні поділитися, також збідніти. Ніхто сьогодні не сміє збагатитися, коли цілий народ в такому положенні.

Також мене дуже тривожить світова ситуація – популізм і ті дешеві, брехливі гасла, якими маніпулюють людьми – чи це в Америці, чи на Філіппінах, де за наказом чи орієнтиром без суду розстріляли 6 тисяч людей. Також в Польщі, Франції, Англії, де йдуть кличі, які роз’єднують, і які підкреслюють дуже егоїстичні позиції.

   «У світі є багато неспокою. Молімося, тримаймося, Бог з нами»

Іншими словами, у світі є багато неспокою. Війна в Україні, жахіття в Алеппо і війна в Африці. Молімося, тримаймося, Бог з нами. Різдво – це свято Божої присутності саме там, де болить. Нехай вас Господь благословить у цей святковий час правдивим миром і правдивою радістю.

    Богдан Цюпин,

 український журналіст у Лондоні

( radiosvoboda.org)