Нас чекають темні часи, ім'я яким у історії буде Смута або Руїна. І справа тут не тільки у імпотентній опозиції чи недорікуватоу президентові. Якраз із ними все зрозуміло. У Януковича далися взнаки всі ті психічні травми молодечого дворазового "відпочинку" у тюремній камері, коли він, сирота, худющий і недосвічений шльопер, піддавався фізичній та сексуальній нарузі. Тому над ним зараз кепкують світові політичні лідери, тому від нього не очікує радикальних дій по введенню декларованого понад місяць надзвичайного стану - Янукович не боєць і ніколи ним не був. Із радикальними (на словах) Тритушками народ вже не рахується і вирок їм зробить на наступних виборах. Але хочу зауважити, що боягузливість влади і опозиції дозволила би нам уникнути "югославського" варіанту розвитку подій. Це коли почнуть палити не тільки машини активістів Автомайдану, але й депутатські та губернаторські джипи; коли будуть вбивати не тільки рядових захисників приниженої Конституції, але й міністрів та їхніх діточок; коли коктейлі Молотова будуть кидати не тільки на столичній вулиці Грушевського, але й на голови чи в кабінети місцевих чиновників... Про індивідуальні атентати, які індивіуально заплановуються та індивідуально вчиняються індивідуами навіть боюся припустити... Тому прогнозую повний параліч виконавчої та законодавчої влади, де хіба місцеве самоврядування спробує якось виборсатися з цієї халепи. Парад суверенітетів розпочнеться саме зі східних та південних областей, а не з мусованого Медведчуком Заходу України. Протистояння таким чином зростатиме, а політики будуть активно піаритися на темі відмінностей між електоральними уподобаннями Сходу і Заходу. Передрікаю популярність Правого Сектору в Галичині, і хоч ніхто з обивателів толком не знає їхніх лідерів, але всі вже "ситі по горло" показушним радикалізмом ВО Свобода, які хіба у захоплених облдержадміністраціях західних областей активно роблять фотосесії для соцмереж типу "Я у касці перед нападом", "Я у касці після нападу", "Я не боюся фотографуватися із бейсбольною бітою у приміщенні облради, де я є депутатом!" тощо. Нагадаю нещодавній показовий випадок. Це коли свободівці, гіперактивні протягом останніх двох місяців хіба на місцевих мітингах (можливо, мама чи дружина не пустила цих патрійотів до Києва на барикади, бо ж там стріляють! ) - не спроможні були навіть захопити будівлю ОДА, допоки загартований у Києві Юрій Соловей із двома десятками тренованих активістів не приїхав на кілька годин з Києва, зробив у Франківську необхідну чоловічу роботу, дав переможні інтерв'ю для місцевих телеканалів і знову терміново повернувся на столичні барикади. Запропонувавши місцевих боягузам зайнятися місцевою господаркою і, для прикладу, розчистити від снігових наметів місцеві дороги, міжбудинкові проїзди та тротуари хоча б центрі багатостраждального Станіславова... Міста, де совковий рагулізм процвітає не менше, як у брудних містах Сходу та Півдня України...

Насправді, головні протиріччя, що превели до революційної ситуації не усунені, підстав оздоровлення економіки не помічається, плюс активне втручання Росії робить ситуацію в Україні загрозливою. Щодо поділу України на Схід і Захід - нічого не змінилося. Останні соціологічні опитування засвідчуютьстабільну підтримку населенням уряду і президента на Сході України.

Проблема України в тому, що ані влада в цілому, ані опозиція в своїй більшості не зрозуміли, по якій вісі пішов епохальний зсув. Те, що відбувається зараз - це не конфлікт між заходом та сходом, владою та опозицію, чи навіть владою та народом. Це конфлікт між минулим і майбутнім. Будь-які силові дії однозначно посилюватимуть протистояння в Україні. Але, якщо можна ділити на Схід і Захід, то і Схід можна ділити на дуже відмінні частини, я мовчу вже про Південь. Там наші земляки. І вони боряться не лише з монстром влади, але і самі з собою. От де справжнє протистояння. Треба підтримати їх, написавши привітання. Написати незнайомим людям через однокласники чи Вконтакті. Привітати з Днем Святого Валентина, і з 23 лютого (так, так!) і, звісно ж, з 8 березня. Потрібно зміцнювати зв'язки. Але для цього потрібно запитати людей, що і як вони думають. Вийти до них зі своєї зони комфорту. Те що відбувається в Україні - безпрецедентно. І розколоти нас хоче багато сил. Революція переможе не коли Янукович піде з крісла, а коли він піде з наших душ.

Наразі важко сказати на чиєму боці перевага – Майдану чи влади на чолі з В.Януковичем. Видається, встановився тимчасовий паритет, за якого після призупинення активної фази протистояння на Грушевського співвідношення сил та потенціалу сторін приблизно рівне – 50:50. Це додатковий аргументом до пошуку точок дотику і продовження переговорного процесу.
Цього тижня центр боротьби знову переміститься до будівлі Верховної ради. За різною інформацією кілька десятків регіоналів готові покинути ряди фракції Партії регіонів. Однак можна припустити, що на них, їх сім’ї, бізнес чиниться колосальний тиск. В результаті можливе як переформатування більшості, створення технічного уряду та запуск повного перезавантаження системи – призначення позачергових президентських, парламентських і місцевих виборів так й штучна консервація провладної більшості – наприклад шляхом обов’язкового написання заяв про складання депутатського мандата в разі виходу з фракції, шантажу чи системи погроз , показової розправи над депутатами-перебіжчиками (інформаційна атака, знищення бізнесу, ув’язнення ) . З іншого боку – Януковичу попри те, що робити це з кожним днем стає дедалі важче, вдається утримувати єдність фракції та амбіції радикально налаштованих регіоналів, які хочуть негайного розгону Майдану. На боці влади досі залишаються силовики та підтримка Росії, яка останніми днями веде надзвичайно агресивну інформаційну кампанію проти Майдану – працюють цілі команди добре навчених фахівців-медійників, блогерів , інформаційних технологів і тролів. Окрім того, не варто відкидати сценарій з введення надзвичайного стану. Однак, на мою думку, стратегія Януковича тут полягає у залякуванні надзвичайним станом, а не намірами його таки запровадити.
Сьогодні варто говорити про спроби нав’язати штучне протистояння та ненависть між Сходом і Заходом країни. Триває спланована інформаційна кампанія щодо маргііналізації Майдану, посилилися розмови про федералізацію країни, створюються організації, на зразок «Українського фронту», які ставлять за мету «визволення» адміністративних будівель від протестувальників. Однак Майдани збираються в різних регіонах країни, діють мережі громадських активістів, організовують форуми та конференції Євромайданів. Справжнє єднання країни відбувається на Майдані в Києві, який став механізмом формування нового, активістського типу громадянського суспільства, з посиленим імунітетом до політичних міфів та маніпуляцій.

В Україні відбувається революція, потім буде процес люстрації та зміни політичної еліти. Іншого варіанту я не розглядаю бо оптиміст.

Хочу звернути особливу увагу на тому, що причиною революційних подій останніх місяців в Україні є не протистояння між різними соціальними групами у суспільстві, що могло привести до протистояння між Сходом та Заходом, а протест великої частини суспільства з усіх регіонів України з приводу різкої зміни вектору зовнішньої політики. Відсутність протягом цього часу діалогу зі сторони влади, постійний жорсткий тиск на мітингувальників, а на додачу ще й незадоволення погіршенням соціально-економічного рівня життя населення призвело до такого суспільного вибуху.
Беззаперечним є те, що протистояння між Сходом та Заходом на даний момент не існує. Протести в знак незадоволення діями влади сягнули в тому числі і Дніпропетровську, і Запорізькі області (спроби захоплення ОДА). Але на даний момент існує велика загроза того, що міф протистояння Сходу та Заходу може бути штучно породжений у власних електоральних інтересах Партії Регіонів.
Також, існує потенційна загроза втручання у ситуацію з боку Російської Федерації. Північний сусід в першу чергу зацікавлений над тим, щоб створити видимість протистояння та поляризації суспільства. Вже навіть деякі проросійські політики заявляють про доцільність федералізації.
На даний момент існують два найбільш ймовірні сценарії розвитку подальших подій:
1. Президент йде на поступки Євромайдану, результатом чого стає відновлення парламентсько-президентської форми правління, що за собою автоматично викличе позачергові вибори до Верховної Ради України. Такий сценарій дасть змогу говорити про досягнення цілі Євромайдану з приводу перезавантаження влади, що дозволить, в певній мірі, знизити градус напруги.
2. Відсутність будь-яких кроків назустріч до вимог протестувальників, що зумовить подальшу перманентну боротьбу між владою та Євромайданом, із локальними спалахами протистояння аж до президентських виборів 2015 року.
 

Як засвідчує хід розгортання останніх подій, Україні зараз нав’язується, розігруваний Москвою, сценарій федералізації, за яким приховується дезінтеграція, втрата сувернітету та реальний розкол держави. Механізм його реалізації зводиться до подальшого загострення кризи, зростання градусу протистоянь, актуалізації регіонального несприйняття та ціннісної взаємовиключеності. Найбільш затятими виконавцями цього сценарію на даному етапі є всім відомий «антиукраїнський вибір» Медведчука, його голос у фракції Партії регіонів депутат Царьов, губернатор Добкін та комуніст Симоненко. Останній нещодавно навіть опублікував у «Голосі України» відповідний проект змін до Конституції.
Янукович, найближче оточення, як видається, існування такого сценарію усвідомлюють, як і розуміють його зміст, загрози й можливі наслідки – для країни загалом й для себе особисто зокрема. У цій системі координат він – усього лише інструмент, скориставшись яким під певні гарантії, стає зайвою фігурою на політичній шахівниці. Більше того, реалізація сценарію може і не потребувати Януковича як такого. І це президент вочевидь також мав би розуміти. В цьому полягає причина певної нерішучості. Допоки він все ще самотужки розраховує залагодити конфлікт легітимності.
З іншого боку, йому все складніше не лише вдавати бодай видимість контрольованості ситуації, але й стримувати зростаюче невдоволення як в середовищі олігархів, так і в рядах власної фракції у парламенті. Як видається, залякування посередництвом позбавлення мандатів кількох депутатів чи порушення чергових кримінальних справ у підсумку лише усугублять ситуацію. Цим неминуче мала б скористатися опозиція. Й підійти до цього максимально відповідально.
Відтак, якщо ми говоримо про іншу площину розгортання подій, то вона знаходиться саме у парламенті. Орган, що себе вже неодноразово дискредитував протягом президентства Януковича, сьогодні може закласти підґрунтя для виходу із кризи. Багато на що пролити світло обіцяє уже звітний пленарний тиждень.
В контексті цього Януковичу доведеться, за умови пошуку компромісу або ж в умовах примусу до нього, йти на реальні поступки, а це для початку не декларативна амністія, покарання «злочинців у погонах», відміна конституційної реформи, або ж провокувати подальшу ескалацію конфлікту з опорою вже не стільки на правоохоронні органи, як на нашвидкуруч сформовані «бандитські угрупування». Це ж у свою чергу – знову кров і нові жертви. Майдан просто так не розійдеться, як і не змусять його відступити ні люті морози, ні будь-які псевдозакони чи циркуляри. Точку неповернення перейдено.
В обидвох площинах Янукович у підсумку стратегічно програє. Різниця лише в тому, що поки можливість вибору все ще є. Натомість уже нікому не можна зволікати

Нинішній сплеск протистояння не пов'язаний з регіональним світоглядом. Це війна національного і посттоталітарного світогляду, протистояння вільної людини і людини-колективіста, але колективіста з найвиродкуватішого регіональньго феодалізму, де будь-якій приватній ініціативі немає місця. Тому ПР, як носій індустріальної свідомості, виглядає часом як історичний нонсенс, питання лише - настільки справедливою буде влада після домінування ПР. Бо є небезпека того як в анекдоті збирали швейну машинку а виходив автомат Калашникова, чи будували демократичну партію а вийшла нова КПРС. Мабуть, питання не в лідерах, а у суспільних важелях контролю за владою, в можливості відкликання як депутатів, так і будь-кого з чиновників і особливо суддів. Країна або повністю перезавантажить всю систему, або втихомирення буде аж занадто короткотривалим.

Що буде з Україною? Давайте разом дамо відповідь на це питання. А що ми, український народ, хочемо. Думаю, відповідь банально проста. Жити, а не животіти. Питання в іншому. Що ми для цього готові зробити і що конкретно робимо. Перше, суспільство утворило новий Майдан. Триває революція Гідності. Ми отримали ряд перемог, як то відставка Азарова. Влада захиталася. Немає вже тієї самовпевненості і зверхності. Велика частина людей у владі готова іти на поступки. Але ще значну силу мають яструби. І головна зброя і головна їх надія – страх, брехня і корупція. Ми протиставляємо цьому мужність кожного і єдність всіх нас. А заклики окремих політиків про федералізацію в Україні повинні мати єдиний наслідок-проти них повинні бути відкриті кримінальні справи за заклики повалення державного устрою. І ці політики рано чи пізно будуть притягнуті до відповідальності. Наступне. Уже ближчим часом ми повинні перейти до Конституції 2004 року, що забере у президента диктаторські повноваження. І зрештою – під контролем міжнародної спільноти пройдуть вибори, які покладуть кінець режиму Януковича. Над цим планом ми будемо працювати в парламенті. Але є важливі речі, в яких допомогти повинен кожен. Треба показати владі, що ми здатні на скоординовані дії. Попередні два тижні взяття місцевих адміністрацій під контроль людей у багатьох областях розпочалось із того, що люди о 12 годині вийшли продемонструвати свою позицію. Думаю, ця хвиля солідарності буде повторюватися і посилюватися. Маємо дуже серйозні підстави – влада відмовляється звільняти заручників. Україна і світ повинні розуміти, скільки у нас однодумців. Треба закликати всіх українців вивісити вдома чи на роботі з вікна національний прапор. Проводити акцію «НЕ БІЙСЯ. ТИ УКРАЇНЕЦЬ». Якщо нас будуть мільйони – це справить враження. Ми маємо почати і стати орієнтиром. Тому прошу всі партії та організації, прошу кожного з вас включитись в цю ініціативу. Допомогти, щоб вся країна продемонструвала свою солідарність. Тоді нам буде набагато легше наступати в парламенті. Влада хитається. Настає час вирішального удару. Чи не варто говорити, що революція в Україні може посилити протистояння між Європою, США і Росією? Події останніх місяців показали всьому світові, хто такі українці. Історія свідчить, що боротьба за свої права і свободи триває постійно. І в цих подіях як внутрішні, так і зовнішні учасники діляться на різні табори. Україна зараз стало ще більш важливою як для Європи і США з одного боку, так і для Росії з іншого. І у кожного свій інтерес. Важливо і найголовніше інше. Що українці визначилися. Ми не хочемо назад в радянське минуле. Ми не дамо реалізувати плани російських агентів по розвалу держави. І багатотисячні мирні акції громадянського волевиявлення, які проходять у всіх без виключення регіонах - тому підтвердження. Віталій Кличко минулих вихідних брав участь у Мюнхенській конференції з безпеки, де Українське питання було одне з головних. Міжнародне співтовариство підтримало нашу позицію. Незалежна комісія із представниками міжнародних організацій має розслідувати усі злочини влади проти людини за останні більш, ніж два місяці. І винні понесуть відповідальність.

Револоюція триває і ніхто не казав, що вона має швидко закінчитися. Це двірцеві перевороти закінчуються досить швидко, а революції, тим більше революції в головах людей відбуваються поступово. Вже є значне "тектонічне зміщення", але цей розрив спричинився до витоку совкового гною на поверхню. Громадськість має нагоду з огидою спостерігати як природу своїх політичних "поводирів" на республіканському і на місцевому рівнях, так і самих, з дозволу сказати "революціонерів", що в боротьбі за свободу, за європейські цінності виявляють свою протилежну сутність. В горнилі боротьби зерно від полови відділиться, щоправда будуть і "випадкові" чи неоправдані або ж несправедливі жертви - але то такий процес. Якщо ті, хто декларує зміни, а насправді хоче тільки "очолити" процес не отямляться, то вже скоро матимуть свої власні "майдани" по селах і містах. І тут уже ніякого беркуту не настачишся. Маємо памятати, що навязування силового прротистояння вигідне ворогам українськості, тому там, де без цього можна обійтися - там варто тримати мир. Протистояння Схід-Захід буде зменшуватися, оскільки відбувається "дифузія мікрокультур". Таке вже було в 2004 році, коли луганчани прибули в Прикарпаття спостерігати за виборами і дуже подивувалися нашій "ніщєті" і пацифізму. Щодо протистояння між Європою, США і Росією, то Росія однозначно виграє в Європи в ці карти, тому що Європа ніяк не може допетрати, що Росія не гидує крапленими картами. І це може й краще - тим швидше буде перемога. І тим вона буде солодшою. Нам не варто дивитися в сторону Європи із надією, бо Європа не раз впродовж історії зраджувала нам задля своїх інтересів. Більше ніяких петицій.

Якщо Янукович не поступиться - навесні, очікую 9 березня український народ повернеться до реалізації 5 статті Конституції України. Ніякого протистояння між сходом і заходом не буде - люди на Майдані стоять проти кримінально-бандитської влади, яка дістала людей в цілому в Україні і на заході, і на сході, і на півночі, і на півдні. А Путін глибоко помиляється - з України почнеться слов'янська весна. Хай чекає.

Події в Україні порушили усталені уявлення про вплив основних гравців на світовій арені, ще раз підкресливши, що інтереси вище від принципів, демократичних зокрема. А от те, що на мапі світу постає де-факто нова потуга – Україна – стало сюрпризом для всіх і для українців також… Завершиться революція перемогою здорового глузду, інакше – гріш нам ціна! Пише "Фіртка"