Вже доволі давно в Україні ведеться дискусія про можливість узаконення володіння вогнепальною нарізною зброєю пересічними громадянами. Досвід Грузії, Прибалтики, Молдови свідчить, що введення володіння зброєю значно зменшує кількість насильницьких злочинів. І навпаки введення більш жорстких правил щодо володіння зброї в Британії привели до зростання статистики насильницьких злочинів.

Інші твердять, що ідея доволі спірна, та пригадують Брейвіка і неодноразові випадки насильства і масових вбивст в США, де зброя є узаконеною.

Отож,  поцікавившись в експертів, психологів і просто громадських активістів чи доцільним є нині запровадження права на вільне володіння нарізною вогнепальною зброєю в Україні, враховуючи специфіку суспільно-політичної ситуації, а також тенденції до наростання катаклізмів і боротьби за ресурси у світі ?

Георгій Учайкін

Голова наглядової ради ВГО "Українська асоціація власників зброї"

Нарізну вогнепальну дозволити можна, а травматичну – ні. Нарізна вогнепальна зброя, перш за все, це зброя, яка може бути ідентифікована працівниками правоохоронних органів. Вона перед продажем проходить процедуру відстрілу, а тому кожна куля і гільза знаходяться на контролі. Тобто можна легко віднайти хто, і з якого пістолета стріляв. А коли ми говоримо про травматичну зброю, то її неможливо ідентифікувати. Є ще й інший момент, у нас сприймають травматичну зброю, як що звичне і просте, тобто думають, що нею людину вбити неможливо, а насправді, можна.
А ще, коли людина тримає в руках справжню зброю, а не травматичну, то у неї немає жодних ілюзій щодо наслідків її використання. Тобто вона розуміє, що вона може вбити чи покалічити когось, а відповідно за це потрібно буде нести відповідальність. І просто так вона використуовавати її не буде.
Ми маємо зрозуміти, що для того, щоб ввести в обіг нарізну вогнепальну зброю, треба провести дуже складну роботу. Перш за все, потрібен закон. І ми працюємо зараз над цим. Це закон має внести зміни в судову практику, як оцінювати випадки застосування зброї з метою самозахисту, можливо потрібно застосування суду присяжних. Він має передбачати створення системи підготовки власників зброї – відповідні курси і таке подібне. Тобто, питань таких багато. Сьогодні і завтра цього не буде. Це складний процес.
Чому володіння зброєю має спричинити якісь проблеми вУкраїні? Наприклад, в Молдові, дозвіл на зброю діє ще з 1994 року і все нормально. Я не думаю, що соціально-фінансовий стан громадян Молдови відрізняється від українських у кращу сторону. Тобто, у нас існують штучно сторені стереотипи щодо цього питання. Ніхто не хоче втрачати контроль над народом. Так, в Америці чи будь-де щось трапляється. Але, там кожен має право на зброю і він є вільним. Це принцип демократії. Чомусь це право надано 2 поправкою до Конституції, а не, скажімо, 22. На даний момент американський народ сильніший за державу, а у нас все навпаки. Зброя чинник, який серйозно впливає на свідомість народу, розвиток країни, ставлення до проблем.

Володимир Бандура

адвокат

Це потрібно однозначно, але підхід при визначенні людей, які мають право володіти зброєю має бути дуже і дуже делікатним. Тому, що під цих власників можуть підписатися і психічно хворі, і колишні судимі, люди схильні до зловживання спиртним і ще багато інших.
Справа в тому, що в нас ще є такий брат, якого називають український чиновник. І при його любові до хабарів ми можемо отримати просто катастрофічну картину, коли дозволи видаватимуться людям, яким не можна.
Другий момент. Я все-таки за те, щоб повно справна, розумово здібна, відповідальна людина мала нарізну короткоствольну зброю. Кулиметів, рушниць, скорострілів кожному в хаті не потрібно, а ось короткоствольну зброю мати можна. Якщо народ не можна забезпечити нарізною, то хоча б травматичною, тому що це теж якась гарантія, що людина може захистити своє життя від небезпеки.
І ніяких проблем, на кшталт випадків із нападами у США чи Європі, у нас не буде. Буде тиша і спокій, працівники міліції будуть знати як користуватися зброєю, а не будуть ходити, як мішки.
Сьогодні і законодавства відповідного немає. Зараз можна вільно придбати газовий балончик у будь-якому магазині. Пропонували «Закон про зброю», але першим, хто виступав проти нього було МВСУ, відділи ДСО і тому подібне. Цей закон я прирівнюю до закону «Про приватну детективну діяльність». Тобто ним у державних органів буде відібрано левову частку їхніх прибутків і тому вони категорично проти нього.

Галина Дичковська

кандидат філософських наук, доцент

Зброя - інструмент. Інструмент вбивства, але водночас інструмент самозахисту перед вбивцею.
Отож, постають питання:
1. Як використає цей інструмент наше суспільство?
А суспільство у нас неоднорідне. Спробуєм визначити кілька основних груп. а) люди, що ніколи не користувались і не користуватимуться зброєю;
б) люди, що куплять таку зброю для самозахиту і триматимуть її вдома або братимуть у випадку ризикованих подорожей;
в) люди, що носитимуть її всюди і використовуватимуть як інструмент залякування інших;
г) люди, що використають зброю, як помсту у випадку неадекватного суду.
2. Як буде організовано систему дозволів?
Система дозволів буде організована через силові інститути, тобто або міліцію, або СБУ. Знаючи рівень корумпованості нашого суспільства, можна передбачити, що дозволи отримають люди, близькі до силових інститутів або такі, що готові дати будь-який хабар для отримання зброї.
тобто, це: а/наближені до влади; б/багаті; в/помста;г/страх
3. Як буде дозволено користватись зброєю?
А тепер підсумуємо. Сценарій 1.Влада надасть зброю своїм підконтрольним прихильникам задля того, щоб збільшити тиск на суспільство і ввести його у ще вищий рівень страху і хаосу.
Сценарій 2. Суспільство, озброївшись, починає здійснювати помсту, яка спрямована насамперед на кривдника - на владу.
А загалом, не з того ми починаємо. Не треба починати з інструмента, а треба починати з людей, з права на дію і відповідальність. Зараз в людей тотально забрано право на дію через податкову, пенсійний фонд, систему медицини і освіти. Ось звідси все.

Наталя Чаплинська

психолог

Як і всюди, у нас відсутня у дуже багатьох питаннях культура щодо певних специфічних речей: користування зброєю, вживання алкоголю, культра спілкування, поведінки і так далі. Ці цінності у нас є втраченими. На сьогоднішній день, щоб ми могли говорити про питання легалізації зброї, то ми маємо говорити, найперше, про культуру. Просто так прийняти рішення – не означає, що воно буде виконано так, як прописано. У нас відсутня культура дотримання законодавства на підсвідомому рівні.
Я сама непогано стріляю і, знаючи насправді, що таке зброя, ніколи не мала бажання мати її при собі. Тому в мене виникає дивне питання, для чого людині мати зброю? Якщо для самозахисту, то може заставити міліцію належно виконувати свої обов'язки.
Зазвичай, якщо рушниця висить, то рано чи пізно вона таки вистрелить. І, як правило, саме тоді, коли цього не потрібно.
Чисто психологічно, я не думаю, що населення готове до носіння зброї. Це по-перше. По-друге, у нас першого січня сталася трагедія біля ялинки. Чому жоден міліціонер не зумів застосувтаи зброю і вистрелити хоча б по колесах автомобіля? А тому, що у нас це заборонено. Якщо у нас діють неадекватні закони і є обмеження для тих, хто має право володіти зброєю, то чому потрібно спонукати до носіння зброї усіх інших? Тобто, тут дуже багато психологічних і навіть філософських питань. Я не є прихильником і не підтримую цю ідею, так само як і не підтримую ідею введення смертної кари. Це велика відповідальність.
Носіння зброї має бути не тільки відповідальністю, а тут має бути ще високий рівень культури, дисципліни і самодисципліни, в першу чергу. Ці всі речі у нас в суспільстві відсутні. А тому, я думаю, що ми повинні поки що утриматися від такої ідеї.

Юрій Романюк

депутат Івано-Франківської облради, лідер фракції ВО "Батьківщина"

Я прихильник легалізації в Україні легкої нарізної зброї, для гарантованого забезпечення конституційних прав і свобод людини на право захисту і оборони, недоторканості вланого житла та іншої власності. В зв'язку із абсолютною, тотальною неспроможністю органів внутрішніх справ та інших оранів правопорядку належно виконувати положення Конституції та інших законів України. Більше того, самі органи правопорядку є чи не найбільшою загрозою та небезпекою конституційним правам та свободам людини. Вони виконують виключно політично заангажовані функції по захисту правлячого режиму. Дуже часто міліція відмовляється виїжджати на виклики пояснюючи це примітивними причинами. Додатковий аргумент на користь легалізації зброї – новий КПК, якйи дозволив правоохоронним органам без санкцій суду, з порушенням Конституції України, проникати в помешкання громадян. Він фактично відмінив і знівелював 50 статей Конституції. Якщо б громадянин мав у власному користуванні зброю, розрядив би весь магазин в тіло будь-кого хто б несанкціоновано пересік межі його приватного помешкання.
Тому я є палким прихильником легалізації зброї і перше, щоб я зробив, то накупив би її і всім раджу запасатися. І тоді люди будуть ввічливими, в Україні відповиться звернення «прошу пана», «чи не були б ви так любязні» і поліція зрозуміла б, що просто так вриватися у житло людей без форми і пояснення вже не вийде. Можливо, тоді б закінчилися часи українського безпредєлу.
А для таких випадків як було із Брейвіком, то тут навіть немає необхідності легалізовувати зброю. Він її і так має нелегально. Ніякий дозвіл не зупинить того, хто хоче вчити вбивство. Людей в Україні вбивають із нелегалізованої, а крадеї або ж купленої на чорноум ринку зброї. Із зареєстрованої ніхто нікого вбивати не буде.

Дмитро Корчинський

лідер партії "Братство"

У нас фактично запроваджено таке право. Будь-яка людина, яка несудима, може дуже легко придбати нарізну вогнепальну зброю, а в багатьох людей вона вже є. В Україні зараз більше двох мільйонів стволів нарізної зброї на руках у населення. Себто, тут якраз проблеми немає. У цьому сенсі Україна навіть більш вільна країна, ніж більшість європейських країн. Безумовно, що це необхідно і варто щоб воно було.
Насправді, із зареєстрованих стволів здійснюється дуже мало злочинів. Здебільшого використовуються незареєстровані.
Скажемо так, автомобіль – це більш небезпечна зброя, ніж пістолет, ним можна вбити значно більше людей. І тим не менше, всі люди мають можливість вільно користуватися автомобілями. Насправді, українці дуже тихі та мирні. У нас не було жодного серйозного міжнаціонального конфлікту за ці роки. Публіка схильна до покори і тому дуже спокійно можна давати зброю.

Вячеслав Кредісов

доктор економічних наук, політик

Якщо питання неконтрольованого продажу зброї стало на часі, потрібно передусім поставити питання - мотив? Кому це потрібно? Боюсь, що відповідь, яка першою спадає на думку нам з вами не сподобається... Ми живемо у психологічно нестійкому суспільстві, маємо непередбачуване (непрецедентне) законодавство, наші громадяни, як свідчить новітня історія Украіни, здатні на створення революційних ситуацій... До речі, жодного логічного аргументу на підтримку такого "новшества", крім легалізації неконтрольованоі злочинності, я не можу навести. Як говорить народна мудрість, - рушниця, що висить, має вистрілити. Хто зна,кому судилося стати жертвою.. Якщо говорити на перспективу, то цивілізований світ, в першу чергу оплот демократії Сполучені Штати Америки, наразі обговорюють питання обмеження вільного продажу зброї. Їм вже вистачило десятків не винних життів, серед яких діти, що неможливо говорити про це без болю...Якщо навіть у спокійний благополучній Норвегії, яка за якістю життя посідає перші місця в Європі, з'явився Андерс Берінг Брейвіки, як можемо застрахуватись ми, не впевнені у завтрашньому дні українці? А якщо казати коротко та від душі,- я б не хотів, щоб у мого сина та його друзів-ровесників в кишені лежав легально куплений пістолет...

Тарас Возняк

політолог, культуролог

Думаю, що така думка є недоцільною, виходячи з тієї культури нашого населення, ментальності, яку ми маємо. США формувалися із «Кольтом» в руках 200 років назад. Там уже звикли до того, як тримати зброю. А гречкосії зброї ніколи не тримали і не завжди можуть себе проконтролювати. В цьому сенсі нам в руки давати щось таке небезпечне абсолютно не бажано. В Америці кожен має зброю і кожен знає, якщо ти зайшов на подвір'я до сусіда, то господар має повне право тебе пристрілити і тому ніхто не заходить. А у нас як же ж не зайти.

Тарас Лутчин

політолог

Сьогодні стабільність у нашому суспільстві бажає бути кращою і спостерігається певний рівень напруженості і незадоволення. А рівень безробіття ще більше «підсолює» усю цю ситуація. За таких умов є великий ризик того, що народ може «зірватися». Як писав Т.Шевченко: «...а майдани, кров почервоніла...». Думаю, такого нам не потрібно.
У цій всій ситуації найкращим показником у цьому питанні має бути рівень психологічного здоров'я нації, щоб засіб для самозахисту не перетворився на засіб для вбивства, зведення рахунків, шантажу, пограбувань, залякування та був додатковим елементом неспокою та нестабільності.
Вислів «більше зброї – менше злочинів» у нас може просто не спрацювати, а може статися навпаки: «більше зброї – більше конфліктів».
Хоча тепер хто хоче, той і так має зброю, незважаючи на законодавство.
Чи може незаможна людина, яка і є найбільш незахищеною, купити собі зброю? Ні. Тому краще звернути увагу на вдосконалення системи захисту прав людини, судочинства, відкритості суспільства – і тоді питання володіння зброєю не буде таким гострим.

Володимир Єшкілєв

письменник

Питання складне. Воно потребує детального вивчення. В тому числі із залученням аналітиків. З одного боку, наявність нарізної вогнепальної зброї у населення буде зупиняти злочинність, яка в Україні поки що не є критичною. З іншого боку, в нас є надзвичайно слабкою система патронажу над неадекватними людьми і людьми із не дуже явними психічними відхиленнями. Окрім відвертих божевільних, є ще люди, в яких неадекватна поведінка.
Також наші люди залишені поза межами регулярного медичного контролю. Тому, враховуючи ще й явище корупції, коли зброя може попадати в руки неадекватних людей завдяки корупційним діянням тих, хто надає дозволи, є певна небезпека, що саме такі неадекватні люди отримають дозволи і будуть відбуватися такі трагічні інциденти, які спостерігаються нині в інших країнах, як от в США. Тут треба дуже детально вивчити ці питання. Напевно, поки система патронажу над людьми із неявними відхиленнями психіки буде на належному рівні, все-таки наявність нарізної зброї в населення не є позитивним фактором.

Ігор Ткач

інформаційний аналітик та спеціальний кореспондент газети "Вікна" vikna.if.ua

Вільне володіння вогнепальною зброєю, і зброєю взагалі - це, я б сказав, вираз українства. Хто такі українці? Це люди, котрі хочуть жити вільно, в достатку, без втручань влади - кожен сам коваль свого щастя. Це і є вираз українства. В час війни, якщо зброя вдома - час на ефективну мобілізацію скорочується миттєво. Є сотні аргументів проти вільного володіння зброї, але вони всі - ніщо супроти того, що зброя - перш за все відповідальність, взаємоповага і безпека. Держава, як апарат насильства над своїми громадянами, може їм дозволити мати зброю тільки тоді, коли розуміє свою «порочність». Баланс і справедливість може тримати тільки вільна озброєна людина. Тому, зараз видається, що цього не буде. А шкода, бо бандити мають доступ до зброї, а чесні громадяни - ні. Зброя зобов'язує, додає додаткового тягаря відповідальності. Але боятися цього не слід. Українці завжди свою справедливість носили при поясі. Час ті традиції повернути.

Тарас Зень

пластун, громадський діяч

Думаю, що зброя для українців має бути більш доступнішою. Але тут є одне «але». Таку доступність треба допускати тільки тоді, коли в людей буде відповідне виховання та культура поводження з нею.
Тому, в першу чергу, треба виховувати громадян, дбати про покращення життєвого побуту, умов праці, а тоді вже давати добро на володіння зброєю. Ну і, звичайно, це треба робити прискіпливо, щоб такі серйозні речі не потрапляли до неврівноважених, емоційних рук.
А взагалі, я покладаю надії на нас, українців. В минулому ми були войовнича нація, яка в основному оборонялась, а не завойовувала. Тому в сьогоднішній час найкращою зброєю є інтелект.

Василь Кедик

політолог

Одним з основних соціальних показників успішності держави є відчуття громадянами безпеки, комфорту та захищеності, що з одного боку виявляється суб'єктивним фактором, оскільки залежить від рівня доходів, наявності стабільної роботи, власного житла, автомобілю, сімейного затишку. Проте значну роль в цьому відіграє держава з її владними та правоохоронними органами. В Україні ж сьогодні панує тотальна недовіра до владної вертикалі, відповідно – до підпорядкованих владним інституціям правоохоронних органів.
За результатами різних соціологічний досліджень, більш-менш задовільною підтримкою українців в системі правоохоронних органів користується хіба Служба безпеки України. Громадяни і правоохоронці у нас наразі, наче, живуть в різних вимірах. За результатами дослідження проведеного соціологічною службою Центру Разумкова в усіх регіонах України наприкінці 2012 року 22 % респондентів зазначили, що звернувшись до міліції отримали допомогу вчасно та у повному обсязі, натомість близько 70% опитаних висловили скарги щодо роботи міліції.
На мій погляд, узаконення володіння вогнепальною нарізною зброєю останнім часом перетворилось на елемент публічної гри деяких політичних гравців, які прагнуть використати відчуття незахищеності, невпевненості у завтрашньому дні пересічного українця для того, щоб заробити додаткові політичні бали. Для непідготовлених людей нарізна короткоствольна зброя є не лише захисником, але водночас загрозою не тільки для їх оточення, а й для них самих. Тобто тим, хто ратує за легалізацію зброї варто також мати на увазі, що на них лягає відповідальність за тисячі життів їхніх співгромадян.

Фіртка