Михайло Ноняк: «Події 2013-2014 років хоч і були трагічними, але зовсім не марними. Адже вони дали великий поштовх до розвитку України. І зараз головне завдання – не зупинятися»

21 листопада виповнилось вісім років, як в Україні з Євромайдану розпочалася Револцюція гідності. Наш журналіст поспілкувався з сотником 2-ї сотні Самооборони Майдану  Михайлом Ноняком , який безпосередньо творив українську Революцію гідності. Запитавши у нього про його бачення тих подій .

 - Михайле Васильовичу, що принесла Революція Гідності українцям та чи виправдала вона їх сподівання?

  Велике краще бачиться на відстані. Так само і з оцінками Революції Гідності: її важливість в історії України можна оцінити тільки з часом. А час тільки підтверджує: події 2013-2014 років хоч і були трагічними, але зовсім не марними. Адже вони дали великий поштовх до розвитку України. І зараз головне завдання – не зупинятися.

 

За ці роки Україна пройшла величезний шлях, розпочала не одну реформу та посилила свої позиції у світі.  

Найяскравішою ілюстрацією того, чого уникнула Україна завдяки Революції Гідності, є доля Білорусі. Протягом багатьох років наша північна сусідка виконувала роль принадної вітрини щільних союзних стосунків з Росією: мовляв, прийміть їх та отримайте дешевий газ, «порядок» і «стабільність». Яку ціну довелося заплатити Білорусі за ці бонуси? У першу чергу, це призвело до маргіналізації національної культури, мови, ідентичності. Слідом за ними зникли права та свободи. Ясно лише одне: проросійська диктатура завела Білорусь у глухий та страшний кут.

Спроба перетворити Україну на проросійську диктатуру – саме те, проти чого повстало українське суспільство у 2013-2014 роках. Помстою за цей вибір українців стала агресія Росії, яка триває досі. Але, попри окупацію частини території, жахливі людські жертви та величезні матеріальні втрати, Україна не лише не зламалася. Вона пройшла вражаючий шлях перетворень у різних галузях.

Не всі сподівання та прагнення, з якими люди виходили на Майдан, вдалося реалізувати. І все ж самовідчуття українців свідчить про глибокі, докорінні зміни: якщо у 2012 році лише трохи більш як 40% громадян пишалися своєю приналежністю до України, у 2021 році таких уже понад 70%. Зростання цього значення різко пішло вгору саме з 2013 року.