Михайло Ноняк: аналізуємо, робимо висновки, акумулюємо сили

        

Михайле Васильовичу, сьогодні Україна  фактично перед загрозою дефолту. І причина цього далеко не коронавірус, адже ще станом на 1 січня 2020 року на загальному казначейському рахунку у нас було на 68% менше коштів, ніж 1 січня 2019 року. Цікавить Ваша думка з цього приводу, як людини, яка має значний управлінський досвід.

-        Так, дійсно, економіка зараз у плачевному стані. Але не це найстрашніше. Страшно те, що  у людей, які сьогодні уповноважені українцями приймати рішення, немає чіткої візії куди рухатися, немає стратегічного мислення і зрозумілого алгоритму прийняття управлінських рішень.

 

-        Що саме Ви маєте на увазі?

 

 

-        Так, поясню. Попередня влада декларувала курс на євроінтеграцію та економічне зростання і мала чітке розуміння, як цього досягнути. Євроінтеграція розглядалася в контексті – геть від московії. А це, найперше, перемога над російським окупантом, позбавлення московських ФСБ – шників у рясах можливості здійснювати свою пропаганду, прикриваючись релігією; це копітка робота над імплементацією європейських директив і регламентів і зміцнення своєї національної ідентичності. 

Так, ми, прості українці, першими підставили державі плече, коли ворог зухвало напав на нашу землю, а армія була фактично обеззброєна. Ми, українці, явили світу приклад нечуваного за масштабами волонтерського руху та беспрецидентногоо спротиву добровольчих батальйонів. Ми прийняли перший потужний удар ворога. Але уряд зумів скористатися тією передишкою, яку ми з вами йому забезпечили, для того, щоб виробити чітку і зрозумілу стратегію і відродити Збройні сили України. Наведу цифри. Якщо у бюджетах передвоєнних 2012 та 2013 років на армію виділялися суми, еквівалентні 0.98 %  від ВВП України, то зараз, знову ж таки зусиллями попередньої влади, маємо визначено згідно Стратегії національної безпеки  України і Концепції розвитку сектору безпеки та оборони України, що  щорічне бюджетне фінансування сектору безпеки і оборони повинно складати не менше 5% від ВВП, за умови, що видатки на  оборону становлять не менше 3%. 

Збройні сили України зросли кількісно (за даними  Генштабу  з 2014 року кількість бойових частин Збройних сил зросла з 99 до 143), а їхнє утримання перейшло на якісно новий рівень (за даними Міноборони, середнє грошове утримання вояка в Збройних силах  на початку 2014 року складало в середньому 2 тисячі гривень, а в 2019 році -  10-12 тисяч гривень). Це безперечно досягнення. І кожен з вас розуміє, що це так. Навіть без наведених цифр. Бо ми вже більше не збираємо по церквах грошей, щоб спорядити наших земляків до війська. І це факт. 

Такою була позиція стратега, який розумів, що безпрограшною є позиція: «Хочеш миру – готуйся до війни».

Що маємо зараз? Маємо популістські гасла про те, що миру досягнути просто: просто, припинивши стріляти. І навіть маємо вже гіркий досвід відступу із укріплених позицій. А що натомість? Натомість нові смерті наших вояків від кулі окупанта, який сам не збирається піти. Якого мусимо прогнати раз і назавжди з нашої землі.

Так само, як маємо прогнати з нашої землі ФСБ-бешників у рясах і повернути нашим релігійним громадам храми, відібрані свого часу силою. Бо, слава Богу, зусиллями попередньої влади маємо в Україні канонічну незалежну православну церкву.

Маємо сказати рішуче «Ні!» спробам нової влади надати вигляду законності підступним розправам з тими, хто відстоював нашу честь і гідність на Майдані. Такі органи як ДБР повинні стояти на сторожі закону, а не розігрувати сценарії нищення демократії.

Пам’ятаймо, що знову ж таки, зусиллями попередньої влади проведено декомунізацію і на 28 - му році незалежності Верховна рада України таки проголосувала закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Так, ми запізнилися на 28 років, бо могли б уже мати покоління молодих патріотів, які б навіть не зрозуміли посилу «какая разніца?», яким ще намагається купити електорат сучасна влада.

Зрозуміло, якби таку позицію мала попередня влада, то не було б санкцій для агресора, не було б безвізу, бо хто поважатиме країну, яка не знає своєї історії, не поважає своєї мови, не шанує свого роду?

Не варто забувати і про Децентралізацію. Це надзвичайно непроста і, водночас вкрай необхідна реформа, яку започаткувала попередня влада. Для того, щоб її розпочати, потрібна була неабияка політична воля. Але у попередньої влади її вистачило. І як би складно вона не проходила, скільки б її не критикували, все одно вже не буде вороття до попередньої практики експлуатації центром регіонів, коли ті віддавали «нагору» зароблені кошти, а вже назад, для вирішення потреб громад вони поверталися в той регіон, з якого вийшов міністр, чи прем’єр – міністр, а інші… інші стояли в черзі.

 

- Якими бачите перспективи і що можете порекомендувати землякам?

- Нас очікують серйозні випробування, бо маємо серйозну системну владну кризу. І в той час, коли уряди більшості країн світу проводять ряд заходів, спрямованих на підтримку національних економік та своїх громадян, наш парламент навіть не спроможний проголосувати за законопроект №2571-д відносно вдосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності, який вже отримав назву Антиколомойський. Парламентська монобільшість вкотре зухвало показала, що їй начхати на народ, який її привів до влади, коли йдеться про інтерес олігарха. Що ж, мабуть цей урок нам був потрібен для того, щоб отримати імунітет від такого вибору на майбутнє. 

Не опускаймо руки і гуртуймося. Гуртуймося довкола здорових продуктивних сил, які мають розуміння ситуації і управлінський досвід. Робімо кожен на своєму місці  те, в чому він кращий і те, що може принести користь громаді, місту, району. І вірте в себе. Без кожного з нас, маленьких українців не буде великої України. 

Христос воскрес! Воскресне Україна!

 

Розмову вів Всеволод Кисілевський,

член Львівської обласної організації НСЖУ

Газета "Життя Прикарпаття"

Share