Час яремчанській владі відповідати за свої слова…. Де бруківка ???

 

 Невдовзі мине три роки з моменту загадкового зникнення з центральної вулиці міста Яремча  4 000 квадратних метрів  дорогої базальтової бруківки, яка в процесі  укладання асфальтного покриття була демонтована  і вивезена за межі міста, на її місці виклали асфальт. За приблизними підрахунками  собівартість бруківки біля чотирьох мільйонів гривень. Але бруківка мала ще історичну цінність та при господарському підході слугувала би окрасою курортного міста. Нажаль справжнього  «ґазди» у Яремчі очевидно не має, бо той, що є під таке визначення не підпадає.

 

Пригадаймо як все було. У ті теплі дні 2017 року громадськість почала бити на сполох. Розпочався пошук. Знайшли у сусідньому місті Надвірній. Громадськість , журналісти – запитували у збентеженої влади – чому бруківка помандрувала у Надвірну. Відповідь була зі сфери фантастики, мовляв у Яремчі не було місця де її скласти. Вражаюча відповідь і дуже нагадує банальну «побрехеньку» у виконанні міського очільника Василя Онутчака, адже на території Яремчанської міської ради є цілий ряд комунальних підприємств на території яких є достатні площі де можна було скласти та зберегти бруківку для міста. Де логіка у діях міського голови Василя Онутчака, навіщо вивозити частину історії міста в інший район. Василь Онутчак до обрання його Яремчанським міським головою працював вчителем історії, і кому як не йому знати , що таке історична цінність. Адже по тій бруківці ходили не одне покоління яремчанців, ті каміння буди матеріальними свідками розвитку міста. Бруківка витримала випробування часом, а це воєнні лихоліття, часи комуністичних модернізацій, але не пережила бездарного господарювання Яремчанської влади. Василь Онутчак часто цитує Тараса Шевченка, ймовірно не задумується про глибину слів поета, а дарма … Може би такий безлад не коївся в Яремчі.  Так до слова,  кілька рядків з творчості Тараса Шевченка:  "Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають".    Ще у 2018 році  лунали запевнення, що бруківка нікуди не пропала.  «Наразі її знайшли, вона знаходиться у Надвірній. Матеріал ще до кінця не очищений, його тримають на складі фірми “ПБС”. Депутати Яремчанської  міської ради і громадськість міста були присутні там, бачили, де вона і в якому стані. Її ніхто не розікрав, є домовленість про передачу елементу дорожнього покриття громаді. І сама ж громада має вирішити, де цю бруківку покласти. Пропозицій, куди краще встановити її, ще немає. Але уже тепер можна сказати, що мають намір пов’язати зазначене покриття з історичним місцем у центрі Яремча»,  – запевняв тоді міський голова Василь Онутчак.

Дуже хочеться вірити , що все так і буде як заявляє яремчанська влада, але на дворі вже 2020 рік. Цікаво що це за така технологія «очищення часом» і чи   часом така технологія очищення не призведе до множення на нуль 4 000 квадратних метрів історичної пам’яті міста Яремча.  Якщо громадськість не контролюватиме  ними обрану владу,  в найближчому часі будемо підраховувати втрати. Хочу навести маленьку історичну довідку про брукарське ремесло.  В другій половині ХІХ століття брукарське ремесло у нас було дуже затребуваним. Тоді вкладання бруківки було дуже небезпечною і важкою роботою. На місце, де мала брукуватися вулиця, звозили кам’яні брили, а майстри розбивали їх залізними молотами. Потім дрібніші кавалки посипали піском, поливали водою і утрамбовували. Коли робітники дробили кам’яні брили, шматочки каменю розліталися на всі боки. І самі майстри, і випадкові перехожі через це отримували травми .

На початку ХХ століття в Станиславові використовували дуже прогресивну як на той час технологію будівництва доріг – систему Мак-Адама. Джон Лаудон Мак-Адам (1756–1836) був відомим британським інженером, який розробив надійну основу для дорожнього покриття з дробленого каменю і гравію. Однак на особливо жвавих вулицях доводилося класти дрібну бруківку з особливо міцного каменю – базальту. Саме такою бруківкою в 1911 році була вкрита частина тротуарів вулиці Сапєжинської на перетині з вулицею Третього Мая (тепер перетин Шашкевича і Незалежності).

Тоді в місті діяли дві відомі фірми, які мали стосунок до дорожніх робіт: підприємство Еміля Горна, яке виготовляло різні бетонні вироби, і фабрика інженера С. Ландау, яка пропонувала бруківку, сходи, плитку для терас та різні види мозаїчної підлоги. Цікаве повідомлення знаходимо в газеті «Кур’єр станиславівський» від 30 жовтня 1904 року:

«Беручи до уваги потребу і зручність громадськості, місцева Дирекція залізниць здійснила брукування всієї площі перед вокзалом. На місці колишньої нерівної поверхні, вкритої купками щебеню і поораної колесами возів, бачимо нині рівний, гладенький брук, укладений з яремчанського каменю. Від цього отримала вигоду не лише громадськість, яка тепер навіть під час найбільшої зливи може там пройти, не замочивши ніг, а й увесь вокзал покращив свій естетичний вигляд. Залізнична скарбниця ж зекономила кошти на посипання щебенем поверхні й вивезення цілих фур болота кілька разів у році».

Дуже не хочу, щоб трапилось так, що  згадати про яремчанську бруківку можна буде тільки в Івано-Франківську.  Адже тільки у столиці Прикарпаття залишилась часточка  Яремчанщини закарбована на Привокзальній площі Івано-Франківська.

Газета "Життя Прикарпаття" №57-3 (2020)

Всеволод Кисілевський,

член Львівської обласної організації НСЖУ

 

Share