Історичний нарис - 110 років з часу утворення Надвірнянської філії «Просвіти»

Історичний нарис - 110 років з часу утворення Надвірнянської філії «Просвіти»

В цьому році  Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка відзначає 150 років з часу свого заснування , а просвітяни Надвірнянщини відзначають 110 річницю з початку свого створення. Офіційно філію товариства «Просвіта» у Надвірній було відкрито 29 вересня 1908 року.  Установчі збори відбулися 29 вересня 1908 р. під головуванням Миколи Лагодинського. Збори обрали головою філії Тадея Гриневича, заступником Миколу Лагодинського, секретарем Івана Лилика, контролером Осипа Чубатого, обрали також членів виділу.

Докладно історію «Просвіти» на Надвірняншині дослідив у своїй книзі краєзнавець Євген Луців. Його праця вийде в друк в кінці цього року за фінансової підтримки Надвірнянської міської та районної рад.

До вашої уваги редакція нашої газети пропонує уривок історичного дослідження краєзнавця Євгена Луціва.

 ІСТОРІЯ  ПРОСВІТНИЦЬКОГО РУХУ В ГАЛИЧИНІ

  Серед культурно-освітніх громадських організацій Товариство «Просвіта» займає одне з найчільніших місць.

Створене 8 грудня 1868 р. у Львові, воно відіграло важливу роль у піднесенні національної свідомості не лише галичан, але й усіх українців.

 

Створення «Просвіти» було підготовлене національно-культурницьким рухом останніх десятиліть XVIII ст. і перших десятиліть минулого, подвижницькою діяльністю «Руської трійці» і її безсмертною «Русалкою Дністровою». Сприяла цьому і «весна народів» 1848 р., яка не лише призвела до скасування панщини, але стала новим поштовхом у розбудженні національної свідомості українців Галичини, Буковини і Закарпаття. Отож, у середині ХІХ ст. настала гостра потреба у заснуванні культурно-просвітницького товариства на зразок чеської «Матиці люду».

Після бурхливих подій 1848 р. виникають культурні осередки українців у Відні, Перемишлі, Чернівцях, Коломиї, Станіславі. У Львові розпочинається будівництво Народного Дому, який відкрили у 1857 р. Але в той же час серед української інтелігенції поширюються москвофільські погляди. Як спротив цьому процесу зародився новий суспільно-політичний рух – «Народовольці-українофіли». На відміну від москвофілів, які живу народну мову намагалися замкнути штучним «язичієм», народовольці запроваджували народну мову в літературне життя, науку і школу, пресу і театр, прагнучи вести освітню працю серед простого народу. Свої погляди народовольці пропагували через свої часописи «Вечорниці», «Мета», «Нива», а з квітня 1867 р. налагодили випуск постійної газети «Правда». Ще в 1861 р. у Львові виникло Товариство «Руська бесіда», а через три роки при ньому створили перший український театр. Серед народовольської молоді зародилась ідея створити українські освітні установи. Ініціативу з їх створення взяв на себе священик о. Степан Качала, який з 1861 р. був послом до Галицького сейму, а також деякий час – Віденського парламенту.

На початку 1868 р. був створений підготовчий комітет, який розробив статут майбутнього товариства, а у вересні австрійське міністерство освіти дало дозвіл на заснування Товариства «Просвіта». 8 грудня 1868 р. Товариство «Просвіта» провело загальний збір: із 65 його учасників лише парох о. Йосиф Заячківський із с. Лоп’янка Долинського повіту представляв провінцію, всі інші були львів’яни. Першим головою «Просвіти» обрали писменника, педагога, композитора і громадського діяча Анатолія Вахнянина.

Основним напрямом діяльності «Просвіта» обрала налагодження видання книжок для народу і створення шпиталю. До травня 1874 р. «Просвіта» видала 81628 примірників книжок. Серед них – книги з історії України та інших народів, твори Тараса Шевченка. Великою популярністю користувалися серед людей перекази життя і діяльності Т. Шевченка, М. Шашкевича, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, О. Кониського та ін. Значною заслугою «Просвіти» стало налагодження друкування для українських гімназій і народних шкіл підручників. З 1869 по 1876 роки вийшли друком 22 підручники загальним тиражем 15100 примірників. Це були перші підручники, видані українською мовою, що мало величезне значення не тільки для історії «Просвіти», але й історії української культури в цілому. Згодом шкільні справи перейшли до заснованого 1881 р. Українського педагогічного товариства.

Злиденне життя галицького селянства змусило «Просвіту» повернутися до економічних питань. Уже в перші роки свого існування вона дає початок Ремісницькому товариству «Побратим» (1875 р.). Господарські питання знайшли відображення і в першій книзі «Просвіти» у цьому напрямку – «Зоря». Друга книжка «Що нас губить, а що помочи зможе» містила практичні поради селянству, як вийти з економічної скрути. Згодом Товариство видає 24 книжки для народу загальним тиражем близько 280 тис. примірників.

З ініціативи «Просвіти» 1873 р. створюється ремісницьке товариство «Поміч» у Підгайцях, «Надія» - Збаражі і «Порука» - в Поморянах. Для роз’яснення закону про кооперацію, прийнятого австрійським урядом у 1873 р., «Просвіта» видає статут для позичково-кредитних кас, інструкцію про організацію комор та ряд книжечок з окремих питань сільського господарства. Ця діяльність особливо активізувалася після прийняття у 1891 р. нового статуту Товариства, який дозволив економічну діяльність. З часом Галичину вкриває сітка позичкових кас та крамниць, які стали основою економічної діяльності Товариства. Так, 1897 р. при 552 читальнях діяло 146 крамниць, 124 позичкові каси і 60 комор.

Відбулися і структурні зміни. Для пожвавлення просвітницького руху надано практичну допомогу читальням. Створюються проміжні ланки – філії. Вже в 1891 р. їх було 8, а напередодні Першої світової війни – 75, які об’єднували 2944 читалень з 107035 членами. На Прикарпатті перші філії утворені в Коломиї та Станіславі (1877), в 1891 р. – в Рогатині, 1898 – Кутах, 1903 – Городенці, Калуші, 1905 – Долині, 1907 – Бурштині і в 1908 р. – у Богородчанах, Надвірній і Тисмениці.

У своїй діяльності Товариство «Просвіта» прагнуло працювати з культурно-просвітницькими діячами Наддніпрянської України і при їх допомозі створило у Львові Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ), яке стало духовним осередком усього українського життя. Лише під тиском революційних подій 1905 р. російський царат пішов на поступки і дозволив створити Товариство «Просвіта» у Східній Україні. Біля джерел його створення стояли такі видатні українські корифеї, як Б. Грінченко, Леся Українка, В. Винниченко, Софія Русова, М. Коцюбинський, М. Аркас та багато інших.

З метою координації просвітницької діяльності в усіх українських землях у 1909 р. у Львові провели Перший український просвітньо-економічний конгрес, що став справжнім святом української культури. Основним завданням Товариства конгрес визначив розвиток видавничої діяльності в усіх куточках українських земель як головного чинника розповсюдження освіти. Створилися можливості для розвитку свіжих ділових зв’язків всіх українських організацій як в Галичині, так і поза її межами. Але Перша світова війна, що вибухнула в 1914 р., завдала важкого удару всьому просвітницькому рухові.

Після взяття російськими військами Львова і Галичини російські шовіністи вирішили розправитися з ненависним їм «джерелом мазепинства та сепаратизму» - «Просвітою». Закриваються філії, читальні, по-варварському знищуються документи Товариства, книжки й обладнання бібліотек. Активних діячів української культури і «Просвіти» вивозять до Сибіру. Окремі з них там і загинули. Ті, кому вдалося емігрувати до Відня, намагалися продовжувати просвітницьку діяльність, видавали календарі, поезії Б. Лепкого, а після звільнення Львова відновили випуск газети «Письмо з «Просвіти»». Найпліднішими у справі книгодрукування були 1917 і 1918 роки, коли вдалося випустити 16 книг з серії «Просвітні листки», 6 великих збірок народних пісень, портрети національних героїв та інші видання.

З часу проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) для Товариства «Просвіта» почалася нова сторінка. На основі Товариства було створено Міністерство освіти ЗУНР.

Але в силу історичних умов боротьба за незалежність закінчилась поразкою для українців. Польська окупаційна влада встановила на західноукраїнських землях жорстокий режим і всіляко перешкоджала діяльності українських культурно-просвітницьких товариств, в тому числі й «Просвіти».

Тільки подвижницька праця багатьох діячів Товариства, серед яких були І. Кивелюк, І. Брик, М. Галущинський, Т. Лежогубський змогли вивести «Просвіту» на новий шлях. Розпочалася кропітка робота по збору матеріалів до історії визвольної боротьби Західної України, яку з часом взяло на себе окреме видавництво «Червона калина». В умовах спротиву польських властей поступово відновлюють свою роботу читальні по всій Галичині. Так, з 2944 читалень, що функціонували до Першої світової війни, з 1920 р. відновили свою роботу 50, а в 1924 р. з 75 філій відновилось 70 і 1332 читальні, що мали 91473 членів. До 1936 р. на теренах Галичини працювали 84 філії, 3208 читалень, які охоплювали 319450 членів.

Великим успіхом «Просвіти» стало відновлення видавничої справи і налагодження випуску книжок для широкого кола читачів. Економічна криза 1929-1933 років боляче вдарила і по господарській діяльності «Просвіти». Скоротився випуск книжок і чосописів. Але й цей удар Товариство витримало. Починаючи з 1934 р. відновлюється щомісячний випуск книжок. Якщо в 1933 р. тираж видань «Просвіти» складав 74560 примірників, то в 1934 – 175000. впродовж 1934-1935 років вийшло 36 назв книжок. Це сприяло тому, що наш край вкрився мережею читалень, пожвавилось культурно-просвітницьке життя. Широко відзначалися Шевченківські дні, ювілеї українських письменників, важливі історичні дати, влаштовувалися фестини, подорожі по рідному краю, засновувалися музеї, торговельні курси. Майже в кожному місті чи селі будувалися Народні доми. Зрештою, «Просвіта» дала життя таким товариствам, як «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа», «Пласт», «Луг», а також економічним організаціям «Центросоюз» та «Маслосоюз».

На кінець 30-х років «Просвіта» перетворилася у могутню культурно-просвітницьку організацію з досить міцною матеріальною базою. На 1939 р. в її рядах нараховувалося понад 360 тис. членів, а бібліотеки Товариства нараховували 700 тис. книг. Але «золотий вересень» 1939 р. перервав плідну роботу «Просвіти». Більшовицький режим знищив всі діючі тоді українські наукові, культурні й господарські організації, а її активісти були репресовані. І все ж діяльність «Просвіти» не загинула. Роботу продовжили українці в еміграції. На рідній землі вона знайшла своє відродження в 1989 р., коли 11-12 лютого на установчій конференції, яка проходила у Республіканському будинку кіно в м. Києві, було проголошено про утворення Товариства української мови ім. Т. Шевченка, прийнято статут і обрано керівні органи. На ІІІ позачерговій конференції 12 жовтня 1992 р. Товариство було реорганізоване у Всеукраїнське Товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Як і його попередник, Товариство налагодило випуск часописів, видання книг, створивши для цього в 1992 р. у Львові видавничу спілку «Просвіта». Плідну роботу проводить і Івано-Франківська організація, яка тричі перевидавала книжку Антіна Лотоцького «Історія України». Сьогодні мережею просвітницьких організацій покрита вся Україна. Просвітяни взяли під свою опіку військові частини, школи на сході України і в Криму. Нині «Просвіта» - наймасовіша громадська організація, яка робить відчутний внесок у піднесення української національної свідомості і утвердження Української держави.

 

 

         ДІЯЛЬНІСТЬ «ПРОСВІТИ» У 1894-1918 рр.

 

Після створення у 1868 р. у Львові Матірного товариства «Просвіта» просвітницькі ідеї хвилями рознеслися по всій Галичині. Поступово докотилися вони і до віддаленого Надвірнянського повіту. На початку ХХ ст., як зазначає автор історичного нарису «Надвірна» Ростислав Гандзюк, Надвірна в культурно-освітньому плані була досить занедбаним містечком. Інтелігенція перебувала у крайній апатії та бездіяльності, за винятком кількох десятків осіб, які намагалися збудити національне та культурне життя міста.

У самій Надвірній та на її околицях досить міцні позиції займали москвофіли. Серед селян панував австрійський патріотизм, як вияв вдячності за скасування панщини. Поряд з цим почалося доволі значне посилення польського гніту. Чинився тиск на все українське населення. Ось, як охарактеризував цей період (1900-1910) Головний виділ матірного товариства «Просвіта» у Львові: «Величезна неграмотність, темнота, нестача національної свідомості серед широких мас, безхарактерність і народна зрада великої частини так званої нашої інтелігенції, бездіяльність і апатія до всяких справ культурно-просвітницького характеру в трьох четвертих навіть панів і цілком національно свідомої нашої інтелігенції копають гріб нашому народові. Не дивно, що польський елемент, який і так має власність у своїх руках і цілу машину для корисних собі операцій, зростає незвичайно скорим темпом, а українці не падуть, а просто летять стрімголов».

У такий важкий час більшість надвірнянців знаходила розраду у читальні «Просвіти», яка на той час була єдиною українською культурно-освітньою установою, де збиралася уся громадськість міста. Тут можна було почитати книжки, послухати розповіді старожилів, обговорити болючі питання, поспілкуватися.

Рух за заснування першої читальні у Надвірній почався восени 1894 р. 30 вересня громада міста відіслала до Львівського намісництва прохання:

                                        Високе ц. к. Намісництво!

Десять членів громади Надвірна гадають на основі п. 4 статуту товариства Просвіта у Львові, прийнятого до відомості через високе ц. к. Намісництво рескриптом з дня 18 серпня 1891 р. ч. 59616 і за призволениєм виділу Головного у Львові заложити в себе товариство читальні «Просвіти», що подають до відомості Високого ц. к. Намісництва в мисль п. 4 устави з дня 15 листопада 1867 р., а перекладаючи статут цього товариства в 5 примірниках.

Надвірна                                                                                  13 вересня 1894 р.

Підписи: Іоан Юркевич син Григора, Михайло Кочержук, Федір Гаврилюк, Михайло Николайчук, Микола Юнишин, Михайло Килиман, Гнат Луців, Микола Юсепенько, Андрій Курпель, Іван Юркевич син Дмитра.

І такий дозвіл одержали. До кінця 1894 р. у місті була вже своя читальня. Головний виділ матірного товариства «Просвіта» у Львові прислав надвірнянцям статут і декілька книжок для бібліотеки. Головою новозаснованої читальні став Іоан Юркевич. На перших порах надвірнянські просвітяни вирішували тільки господарські й організаційні питання: придбали будинок і відремонтували приміщення, укомплектували бібліотеку, проводили агітаційну роботу серед міщан. У 1906-1907 рр. до читальні записалося 158 осіб.

У 1901 р. просвітяни влаштували в місті урочисті вечорниці, присвячені пам’яті «40-х роковин від дня смерті генія Руси-України Тараса Шевченка», а 20 серпня 1905 р. – Шевченківський концерт, кошти від якого призначалися на будівництво Народного дому. У 1906 р. до Шевченківських свят драмгурток поставив виставу «Невольник» за п’єсою М. Кропивницького. Такі вечорниці надвірнянці проводили щороку.

У 1905 р. інтелігенція Надвірнянщини вирішила створити в місті філію «Просвіти». Ініціативну групу, до якої входили адвокати з Надвірної Осип Чубатий та Іван Саноцький, учитель Іван Лилик, адвокат з Делятина Микола Лагодинський, очолив лікар Тадей Гриневич. 24 грудня 1905 р. він вислав до матірного товариства «Просвіта» у Львові листа, в якому просив дозволу заснувати в Надвірній філію. Відповіді довго не було. Лише 6 березня 1908 р. Головний виділ дав згоду на її створення, а разом з тим порадив членам-засновникам звернутися з аналогічним проханням до Львівського намісництва.

Офіційно філію товариства «Просвіта» у Надвірній було відкрито 29 вересня 1908 р. Фактично вона розпочала свою діяльність ще 1 травня. Проте такі дії просвітян в умовах окупації вважалися незаконними, позаяк намісництво на той час ще не дало офіційного дозволу на створення філії. Загальні збори обрали виділ (керівнитво) надвірнянського товариства, до якого увійшли Тадей Гриневич (голова), Микола Лагодинський (заступник), Іван Лилик (секретар), Осип Чубатий (контролер).

Філія і читальня «Просвіти» не мали окремих приміщень, а тіснилися в одному невеликому будинку. Новостворена філія поставила собі за мету не тільки підняти національну свідомість, а й підвищити добробут народу. Просвітяни на загальних зборах вирішили діяти в таких напрямках: відкривати читальні в селах, у Надвірній при читальні відкрити курси для неписьменних, закупити українські книжки, передплатити журнали і газети, заснувати «Молочарський Союз». Для створення останнього Головний виділ матірного товариства прислав на допомогу надвірнянцям Олександра Гараневича.

Поступово філія виросла до 80 осіб. Проте робота йшла дуже мляво. Багато членів виділу взагалі не брали участі в роботі. При читальні була створена тільки каса Райфайзена.

Успішними для заснування читалень були наступні роки. Тільки в 1897-1898 рр. на теренах повіту їх виникло 10. Протягом першого десятиліття ХХ ст. – ще 20, а до Першої світової війни на території повіту читалень нараховувалось уже 38. Це свідчило про проникнення просвітницьких ідей у найвіддаленіші села, в яких на перші рази бодай невелика група людей розуміли значення освіти для життя народу та піднесення національної свідомості. Ініціаторами заснування читалень по селах здебільшого виступали священики, рідше – учителі й селяни. Це були справжні подвижники просвітництва, які безкорисливо трудилися для свого народу.

Зростаюча мережа читалень (а їх на 1908 рік по селах Надвірнянщини було 32) вимагала оперативнішого керівництва їхньою діяльністю. З цією метою лікар Тадей Гриневич при активній допомозі судді Осипа Чубатого та адвоката з Делятина Миколи Лагодинського, посла до Віденського парламенту в 1907-1918 рр., створив у Надвірній філію «Просвіти». Установчі збори відбулися 29 вересня 1908 р. під головуванням Миколи Лагодинського. Збори обрали головою філії Тадея Гриневича, заступником Миколу Лагодинського, секретарем Івана Лилика, контролером Осипа Чубатого, обрали також членів виділу. Передбачали працювати над відкриттям читалень по селах повіту, зокрема, відкрити читальню у Стримбі, і з цією метою звернулися з проханням до Хвального Товариства у Львові прислати книжок.

Того ж дня відбулися перші загальні збори філії Руського Педагогічного Товариства. Ввечері, заходом читальні «Просвіта» та осередку товариства «Родина» проведено вечір по вшануванню 47-річниці смерті Т. Шевченка за участю співачки З. Сіменович та скрипаля О. Садовського, на які прибуло 80 чоловік.

Про те, в яких умовах доводилось працювати просвітянам – першим подвижникам просвітництва на Надвірнянщині – свідчить звіт про діяльність Товариства за перший рік роботи: «Повіт Надвірнянський се як загально відомо, під зглядом організаційної роботи може найгірший, найбільш занедбаний зі всіх східних галицьких повітів.

Поверх 90% неграмотних, майже половина громад в повіті таких, які досі ні одного хлопця не вислали до шкіл середніх, нужденно мале число членів «Просвіти», майже ніяке число членів Педагогічного Товариства, кроми «Руської каси» у Делятині ніяких інституцій кредитових на цім повіті, ось серед яких умов  прийшлось філії ставити  перші кроки.  

 

 

На той час філія мала лише 224 членів. Для популяризації книжок створили секцію читильняну, до якої увійшли Осип Чубатий, д-р Іван Саноцький, Іван Лилик, д-р Тадей Гриневич, Стефан Чесник – управитель школи з Микуличина, Микола Климович, Семен Медвідь – учитель з Пасічної, Антін Онищук – учитель з Зеленої, Карло Тарантюк і Микола Чесник – учителі з Надвірної і Микола Николайчук – студент.

Читальня організувала хор і аматорський (драматичний) гурток, яким керував Осип Чубатий.

8 грудня 1908 р. з нагоди 40-річчя створення «Просвіти» філія провела урочисті зібрання у залі міської ратуші. Свято розпочалося святковим Богослужінням за участю отців Лева Левицького з Фитькова, Олександра Левицького з Камінної, Володимира Лісінецького з Гвозда, останній мав проповідь. З церкви учасники дійства направилися до залу засідань у ратуші. Колону в 1000 осіб очолив читальняний хор, який вперше виступив зі співом патріотичних пісень. За хором йшли січовики в святкових січових стрічках на чолі з кошовим Климовичем, дальше за ними селяни й інтелігенція і насамкінець кілька десятків надвірнянських євреїв-соціалістів. В залі було обрано святкову президію в складі Михайла Коцюби зі Львова, о. В. Лісінецького з Гвозда, селянина Клюфінського з Переросля, о. Климовича з Делятина і надвірнянського міщанина Дем’янчука. Про розвиток «Просвіти» з доповіддю виступив Микола Лагодинський.

Після урочистого святочного вечора відбувся розіграш сільськогосподарських знарядь просвітянської лотереї. Головний приз – січкарня дісталася найстарішому члену місцевої «Просвіти» - надвірнянському старенькому газді Бунію. В члени міського осередку «Просвіти» записалося 34 нових члени. По закінченню цих заходів просвітянські драмгуртківці поставили триактну п’єсу-комедію Григорія Цеглинського «Ворожбит», у якій взяли участь А. Полатайко, М. Дем’янчук, М. Шуфлин, О. Андрійович, Ю. Гринішак, Р. Вірстюк, Ю. Бобрецький, В. Гринішак та інші.

В 1895 р. відкрилася читальня у с. Добротові, а наступного року – у Гвозді і Фитькові. Засновниками читальні у Гвозді виступила родина пароха о. Платона Січинського, а також Микола Басайчук – сільський писар, учитель Іван Хромовський, селяни Антон Торбяк, Іван Кочержук, Іван Синяк, Іван Шваюк – всього 16 чоловік.

На загальному зібранні 17 грудня 1898 р. обрано виділ читальні. Головою обрали Платона Січинського, заступником – о. Юстина Гірника, «руського католицького сотрудника», бібіліотекарем Олексу Гаврилюка, а Івана Синяка – касиром. У своєму листі до Львівської «Просвіти» виділ просив допомогти книгами, оскільки читальня бідна, а також – заложити крамницю і попросив для цього позику. Львівська «Просвіта» відгукнулася на просьбу гвіздчан і передала їм безкоштовно 47 книжок. А вже через два роки читальня мала 56 членів, у тому числі одну жінку; письменних було 32 чол., а в бібліотеці налічувалося 105 книжок. Тут передплачували часописи «Свобода», «Посланник», «Господар».

Наприкінці ХІХ ст. у с. Гаврилівка заснували читальню «Просвіти». У листі до Матірного товариства «Просвіта» у Львові 23 січня 1899 р. місцевий священик Теофіл Коблянський висилає подання про зміну читальні на читальню «Просвіти». Можливо в цей період в с. Гаврилівка вже існувала москвофільська читальня ім. Качковського.

24 січня 1899 р. Голова товариства «Просвіта» Юліан Романчук дав дозвіл на заснування читальні в Гаврилівці. А 14 лютого ц. р. Високе Намісництво у Львові на основі рескрипту № 9737 зареєструвало статут читальні в селі. Із «Списку членів основателів читальні села Гаврилівки» від 24 січня 1899 р. довідуємося про його активістів: Теофіл Кобилянський – парох, Василь Витвицький – вчитель, Михайло Дмитрик, Дмитро Рудей, Іван Королевич, Іван Мельник та ін. У 1905 р. читальня налічувала 90 членів. головою був Михайло Шицький. У 1908 р. кількість членів читальні сягнула 117 чоловік.

Читальня знаходилася у будинку Юрка Андрусяка. Перед Першою світовою війною побудували приміщення читальні. Але з початком війни було зруйноване, про що повідомляв у листі «до Хвального товариства «Просвіта» у Львові голова читальні, управляючий місцевої школи Юліан Сірецький 11 жовтня 1915 р.

Головами товариства «Просвіта» до Першої світової війни в Гаврилівці були: Теофіл Коблянський (1899-1903), Михайло Шицький (1903-1913), Юліан Сірецький (1913-1915). 

Так, у 1903 р. 16 селян с. Камінне на чолі з місцевим парохом о. Олександром Левицьким зініціювали заснування читальні «Просвіти». У листі до Виділу товариства у Львові о. Левицький писав, що тутешні громадяни через наїзд мазурів, що стався у зв’язку з парцеляцією двірського обшару, «прибігають до основанє читальні яко оконченого средства самоохоронного. До діла приступили люди рішуче і свідомі, то чей господь Бог поможе діло доконати».

Відкриття читальні відбулось 22 березня 1903 р. в хаті Івана Бойчука. З промовою виступив о. О. Левицький. До виділу увійшли Симеон Висіцький, Яків Мелетович, Іван Бойчук, Дмитро Данилюк, Василь Присяжнюк. Іван Бойчук виділив одну кімнату і нафту для її освітлення. На кінець року читальня передплачувала 7 часописів, серед них «Свобода», «Поступ», «Зоря», «Господар» і «Діло», а в бібліотеці нараховувалось 120 різноманітних книжок. Завідував бібліотекою сам господар. Він був на той час свідомою людиною, великим патріотом України, багато зробив для піднесення культурно-освітнього і економічного розвитку с. Камінного.

 З самого початку «Просвіта» намагалася надати практичну допомогу селянам. З цією метою завезли до села аж з Перемишля суперфосфат, вели роз’яснювальну роботу щодо піднесення культури землеробства. Слідом за відкриттям читальні «Просвіти» у селі створюється пожежно-руханкове товариство «Січ». Його створили молоді каміннівчани Іван Дідура, Василь Мельник, Петро Гільтайчук, Микола Притуляк, Іван Ільчишин та брати Олекса і Петро Угорчуки. До «Січі» потяглася молодь і згодом виникли чоловічий, юнацький та жіночий коші. Кожен січовик чи січовичка носили через плече малинову стрічку, а кошові – синьо-жовту. По неділях усі ходили до церкви на Служби Божі, а пополудні займалися вправами: хлопці з топірцями, дівчата – з віночками або хусточками. Часто каміннецькі січовики влаштовували зустрічі з січовиками Переросля, Цуцилова, Волосова, де теж були сильні організації. У 1910 р. цілий кіш записався до сільської читальні і часто проводив спільні заходи. Ось як описує таке віче виходець з Камінного Михайло Гільтайчук у своїй книзі «Загублені перла»: «Пригадується наче сьогодні, великий здвиг-віче, десь у 1911 р. або в 1912, яке відбулося зараз за селом на так званій Малій толоці, де розходяться шляхи на Виноград Лісний, Отинію і Гаврилівку. Висока тріюмфальна брама. За нею вибудована помпезна трибуна. Народ вже від ранку з’їжджається звідусіль, хто возами, хто пішо. Толоку заливає море строкатих сільських одягів. Маршовими колонами прибувають «Січі» з різних околичних сіл. Дзвенять співи молодечих дужих грудей: «Гей, там на горі січ іде...».

Наступного року засновано читальню у с. Волосів. Місцевий парох о. Андрій Сумик ще з 11 селянами звернулися у березні до намісництва у Львові з проханням дозволити заснувати читальню. Такий дозвіл він отримав, і на 16 травня 1904 р. призначили її відкриття. З приводу цього о. А. Сумик звернувся з листом до Головного Виділу у Львові, в якому писав: «Поскільки ляшня впакувала нам колонію мазурську і заложила вже для них читальню, хоч дуже потихо і просто, то ми хочемо створити нашу читальню дуже велично, би показати нашу силу, а ще більше – запалити великим огнем наших дуже зацофаних і непокірливих волосованів до святого діла.

З тої переважної причини просимо Пресвітлий Виділ виделегувати нам ласкаво якого знаменитого оратора, котрий би потрафив кинути головню межи тугих людей матеріальних і темних. За то були би смо дуже вдячні, бо мали би сьмо ся чим перед ляхами повеличати». Він також пише, що о. Бориса і посла Гулика вже запросили. На святі відкриття читальні були присутні просвітяни із Камінного. Читальня діяла досить успішно. Уже в 1906 р. вона мала 84 члени, серед них 16 жінок і дівчат, що в ті часи було явищем рідкісним. З 84 членів письменних було 45. У бібліотеці читальня мала 62 книжки, передплачувала часопис «Свобода», а «Діло» і «Господар» подарував читальні о. А. Сумик, який був її головою. До виділу входили волосівські газди Олекса Гаврильчук, Василь Пастернак, Стефан Багайлюк, Іван Курман, Михайло Олексюк та Василь Пнівчак. У читальні по неділях та вечорах організовували голосні читання. Велику підтримку надавли газди Михайло Олексюк, Іван Курман, Василь Пастернак та ін. «Люди ледь отворяють очи по довголітнім паньстві, легко мисльности і деморалізації від дворів та коршем, - мовиться у звіті читальні за 1906 р. – Для того треба ще багато праці, аби читальня стала на висоті і свого завдання. Нарід з трудністю мислит серйоно».

У 1908 р. волосівські просвітяни спільно з товариством «Січ» за 550 ринських купили у єврея хату з грунтом під читальню. Але січовики захотіли таємно переписати половину хати на себе, хоч внесли усього 38 ринських, і в цьому їх підтримував адвокат Микола Лагодинський з Делятина. Довелося просвітянам оскаржувати дії січовиків, і справу вони виграли.

При читальні діяла каса позичкова, кошти для якої поповнювали продажем вирощеного збіжжя. Але хору і аматорських гуртків того часу при читальні не було.

В 1896 році у Фитькові відкрили читальню товариства «Просвіта», яка розмістилася в господарстві Поповича Теодора Миколайовича і його жінки Марії. Головою осередку «Просвіта» став парох села о. Лев Левицький.

Перша згадка в архівах про читальню «Просвіти» в Цуцилові відносяться до 1904 р. Головою читальні був Михайло Турчанський. В ті часи основна її робота полягала в протидії читальні ім. М. Качковського, яка, користуючись правами австрійської демократії, вела пропаганду на користь царської Росії. У роки Першої світової війни діяльність читальні «Просвіти» призупинили.

Досить плідно працювала у ті часи читальня у віддаленому гірському селі Зелена, яка була заснована 1903 р. Її створення пов’язане з діяльністю у селі вчителя Антіна Онищука. Про діяльність читальні довідуємося із звіту за 1906 р. Головою її став місцевий священик о. Михайло Ганкевич, заступником Іван Онуфрак, писарем Йосип Осташук, касиром Михайло Осташук, бібліотекарем Гнат Онуфрак, господарем і контролером Антін Онищук. Читальня мала 76 членів, серед них 26 хлопців. Письменних було лише 16. При читальні працювали курси неграмотних, які відвідували 12 чоловік, існувала каса позичкова, спілкова крамниця. Просвітяни збирали кошти на будівництво власного будинку. Активну роботу в читальні проводив Антін Онищук. Він вів курси неграмотних, а в неділю і свята організовував для неграмотних селян голосні читання книжок і часописів, проводив бесіди на теми: «Рідний край і народ», «Про земську кулю і Всесвіт», «Про спілкові крамниці». Завдяки енергійній діяльності Онищука кількість членів Зеленської «Просвіти» зросла з 10 до 86. Вчителюючи в цьому віддаленому селі, він, за порадою відомого вченого Володимира Гнатюка, збирав фольклорний та етнографічний матеріал. Спільно з Оленою Охримович записав похоронні обряди у с. Зелениця. На основі зібраного матеріалу видав працю «Матеріали до гуцульської демонології». Записав також ряд легенд. Серед них: «Як Довбуш змудрував погоню під Соколовицею», «Довбушева смерть», «Довбушанка». Ряд його матеріалів було опубліковано В. Гнатюком в «Етнографічному збірнику». А. Онищук видав також у Коломиї в 1911 р. «350 загадок молодим і старим на забаву» і ряд інших праць та оповідань.

Вітри визвольних змагань 1918-1920 рр. занесли його на Наддніпрянську Україну. По закінченні громадянської війни працював у різних наукових установах Києва, продовжував займатися науковою та дослідницькою роботою, створив перший в Україні етнографічний музей. У час масових сталінських репресій А. Онищук, як і тисячі галичан, що опинились в радянській Україні, був у 1937 р. репресований. Реабілітований посмертно у 1983 р.

У травні 1908 р. при допомозі А. Онищука заснували читальню у Зелениці. Засновники – Юрко Остап’юк, Іван Онуфрак, Василь Онуфрак. Головою читальні був Онуфрій Онуфрак, заступником – Михайло Попович, секретарем – Анна Цапеївна, дочка гайового, бібліотекарем – Іван Вовчук. Спочатку читальня мала лише 10 членів і 71 книжку, подарованих  Львівською «Просвітою», серед яких – «Історія України-Руси», Календарі «Просвіти», а також «Пияцтво – нещастя і погибель народу». Згодом число членів зросло до 86 чоловік, а книжок – до 178. Під орудою Дмитра Федика працював самоосвітній гурток.

Цього ж року урочисто відзначили ювілей Товариства просвітяни Зеленої. Тут на урочистому вечорі з доповіддю «Значіння «Просвіти» для народу» виступив голова читальні о. Михайло Ганкевич. «Діяльність «Просвіти» за 40 літ» - такою була тема виступу Антіна Онищука. Члени читальні декламували «Мова рідна», «Довбуш» Ю. Федьковича, «Пробудися, встань, народе», «Наука» С. Руданського, співали «Ще не вмерла Україна», «Не пора, не пора». На вечорі зібрали пожертвування на розвиток читальні. До речі, зеленські аматори зіграли чотири вистави, а отримані кошти віддали на допомогу бідним дітям. П’єси ставили такі: «Вифлиємський вертеп», «Гостина святого Миколая»; вчителі зіграли «Суд над горілкою».

В 1908 р. було засновано читальню у найвіддаленішому гірському селі Рафайлові (нині Бистриця), яку очолив Зиновій Гординський. Через деякий час вона мала вже 64 члени, а в бібліотеці – 168 книг. Для неграмотних при читальні організували курси.

Цікаво, що читальню підтримували не лише українці, корінні жителі Рафайлова, а й мешканці інших національностей. Так, у списку жертводавців на користь «Просвіти» від 8 грудня 1912 р. серед типових прізвищ рафайлівчан Борисюк, Зеленчук, Рогів, Вундермани, Кароліна Кейс, Ян Зволянський, Вільгельм Кромер, Кароль Маліновський.

В 1897 р. розпочала свою діяльність читальня «Просвіти» в с. Пасічна. На той час тут налічувалося 45 просвітян, бібліотека мала 75 книжок, головою значився Олекса Сенетович. При читальні існувала кооперативна крамниця. В цей період культурно-освітня праця читальні активно розвивалася, бо навіть ще до 1913 р. приймала в ряди товариства нових членів, якими були Микола Кантурак та Семен Медвідь.

В 1910 р. в Пасічній було закладено другу читальню «Просвіти», яку очолив учитель Семен Медвідь. Крім того він увійшов до складу секції читальняної повітової «Просвіти» у Надвірній, метою якої була популяризація українських книжок серед населення. Також місцевий осередок «Просвіти» спричинився до відкриття нової торгової точки в селі. З його ініціативи у 1907 р. тут відкрито крамницю. Молодь села горнулась до пожежно-спортивного товариства «Січ», яке заснували в 1906 р.

У селі Ланчин, як і в інших селах Надвірнянщини, розвивалося громадсько-церковне життя. Ось, як подає звіт товариства «Просвіта» за час від 1 січня 1908 р. тут була діяльна читальня «Просвіти», яка на той час мала вже 20 членів, у їхній бібліотеці було 30 книжок. Головою товариства був О. Цюрак. Також із записників «Письма з «Просвіти», ч. 10-12 за 1913-ий рік можна довідатися, що читальня «Просвіти» у Ланчині збільшилася на одного члена – Онуферко Амелів.

Ковалюк Іван Онуфрович в с. Горішній Майдан заснував в 1908-1910 роках читальню «Просвіти», яка до 1915 р. була на його утриманні. Приміщення мало видовжену форму, розташовувалося біля дерев’яної церкви Св. Миколи.

 В 1915 році під час Першої світової війни Ковалюк Іван Онуфрович з усією родиною переїхав до Катеринославської губернії, де і помер в 1922 році. В радянські часи в приміщенні читальні розташовувався сільський клуб.

Просвітянський рух у Делятинщині почався у 1900-х роках. У 1902 р. повстала читальня читальня «Просвіта» у Делятині, в 1903 р. – у Заріччі й Ворохті, 1904 р. – в Ланчині, 1905 р. – у Дорі, 1907 р. – в Білих Ославах, 1909 р. – в Чорних Ославах, 1910 р. – в Чорному Потоці і Татарові.

22 березня 1908 р. на звітно-виборних зборах осередку «Просвіти» с. Заріччя було обрано новий склад управи: Р. Маркопольський став головою, Павло Вацик, війт – заступником голови, В. Іванюк – секретарем, а Максим Кавалюк – бібліотекарем. Читальня налічувала 60 членів, у бібліотеці було 74 книги.

На порядку дня стало питання про створення повітової філії. У 1912 р. в газетах появилося оголошення: «Позір русина Делятинщини! В неділю дня 21 цьвітня с. р. відбудуться в Делятині в салі «Руської Каси» загальні збори... 1) о годині 2 по полудни тов. Читальні «Просвіти» в Делятині, 2) о  годині 3 пополудни перші загальні збори філії товариства «Просвіта» на повіт Делятинський».

Загальні збори філії відбулися за планом 21 квітня 1912 р. при участі 150 членів. Відкрив їх місцевий організатор, посол до краєвого сейму та державного парламенту, тоді вже голова УСРП (Української соціал-радикальної партії), адвокат М. Лагодинський та покликав президію у складі: голова – суддя делятинського суду Г. Онуферко, заступник – парох з Саджавки о. І. Бобикевич, секретар – студент права із Делятина С. Солом’яний. Змістовну промову виголосив представник матірного товариства у Львові П. Карп’як. Після його виступу створено повітову філію товариства у Делятині й вибрано виділ філії у складі: голова – Г. Онуферко; заступник – о. І. Бобикевич; секретар – М. Козоріс, адвокатський конципієнт у канцелярії М. Лагодинського; касир – Р. Гузар, суддя делятинського суду;

 

контролер – Т. Онищук, учитель з Добротова; члени виділу – М. Лагодинський, С. Солом’янський; заступники членів – Т. Головацький, директор «Руської Каси» в Делятині; І. Гродзінський з Делятина та Ф. Гаврилюк з Ворохти.

За перший рік існування виділ відбув 7 засідань, створив бібліотеку, що мала 56 книжок, вислав своїх працівників з лекціями до Красної і Татарова, а 8 грудня організував повітове віче в Делятині. Філії до кінця року підлягало 16 читалень з 700 членами, зокрема 99 членів матірного товариства. Цікаво, що членами став 31 інтелігент з усіх 54 повітів. Читальні в Добротові, Красній та Ланчині мали свої приміщення. При двох читальнях діяли аматорські групи, при одній – хор. У 1912 р. при читальні відбулись 3 вистави.

Про діяльність філії у 1913-14 рр. дані не збереглись. Під час Першої світової війни читальні та філію в Делятині розгромили.

В «Історії Гуцульщини» Миколи Домашевського читаємо, що «у селі Білі Ослави за звітний період від 1. І. 1905 до 31. ХІІ. 1907 р. читальня «Просвіти» мала 50 членів, у бібліотеці товариства знаходилося 30 книжок, а головою читальні був М. Панівник». Спочатку читальня знаходилася в садибі Панівників, яка стояла в центрі села. Цей будинок зберігся до наших днів. У його великій кімнаті щонеділі збиралося чимало людей, точилися розмови на актуальні теми. Люди порушували болючі проблеми села, обговорювали міжнародні події, читали вголос газети. Однак, згодом на читальню почав впливати москвофільський рух, який тоді набирав розмаху по всій Галичині. Сюди стала надходити російська література, навідувались російські агенти. Пізніше австрійські власті заарештували її активістів-братів Михайла і Миколу Панівника. Одного разу молоді хлопці розігнали цю читальню, що стала ворожою для української нації.

В с. Заріччя першу читальню заснував директор місцевої школи Зиновій Матковський. Як подає звіт «Просвіти» за період від 01. 01. 1906 р. до 31. 12. 1907 р., читальня в Заріччі нараховувала 60 членів, у просвітянській бібліотеці було 74 книжки, а головою читальні був Максим Ковалюк. Від початку свого заснування «Просвіта» містилася в хаті господаря Івана Гаврилюка, де відбувалися збори, засідання управи, репетиції аматорського гуртка та хору.

 

У 1909 р. філія налічувала вже 234 члени «Просвіти», головою знову став Осип Чубатий. Однак, незабаром голова філії захворів, не зміг займатися справами й у філії почався занепад. У листі до Головного Виділу матірного товариства «Просвіта» він писав: «Коли я був відсутній, ніхто з виділових нічого не робив. За цей час філії в місті ніби й не існувало, 5 місяців вона була бездіяльною». І просив Головний виділ дозволу провести достроково звітні збори, щоб обрати іншого голову, позаяк сам О. Чубатий їде лікуватися і не буде в місті ще два місяці, тому філію «треба зупинити від занепаду».

Але Головний Виділ попросив його залишитися керівником, а на час його лікування керівництво передати заступнику о. Володимиру Лісінецькому, пароху з Гвозда. Виділ також пообіцяв вияснити причини занепаду філії. До Надвірної послали комісію, яка з’ясувала всі причини.

Про те, що філія не займалась активною діяльністю, свідчить хоча б той факт, що того року була заснована лише одна читальня у Велесниці Горішній. Занепад у філії продовжився і наступного року: її фундатор М. Гриневич помер, а О. Чубатий виїхав до Коломиї. Другою причиною занепаду стало й те, що в 1910 році у Надвірній створили філію «Сільського господаря» і сталося так, що багато членів «Просвіти» перейшли до неї, полишивши просвітницьку роботу. Інші ж члени виділу через власну байдужість не виявляли жодної ініціативи. До того ж у виділі не було єдності. Загальні збори вирішили розподілити роботу між філіями «Просвіти» і «Сільського господаря», оскільки справами економічними тепер відав «Сільський господар», а просвітяни здебільшого діяли у сфері гуманітарній. Для поліпшення роботи у сільських читальнях створили організаційно-люстраторську секцію з шістьох осіб, які відповідали безпосередньо за контроль та ревізію читалень.

Становище дещо поправилося в 1910 р., коли філію «Просвіти» очолив священик о. В. Лісінецький, який залучив до Товариства молодь, яка і внесла пожвавлення у просвітницьку діяльність. Вдалося заложити нові читальні у Пасічній (другу), у Пнів’ї (на «Млинах»), готували до відкриття читальню в Надвірній (на Річках), другу – у Гвозді (на «Млинах»), передбачали створити пересувну бібліотеку для цілої округи.

Крім культурно-просвітницької діяльності просвітяни прагнули залучити мешканців повіту до економічного життя, щоб хоч у якійсь мірі поліпшити їхнє нужденне становище. При читальнях відкривали крамниці, засновували каси позичкові, створювали різноманітні спілки. З цією метою 14 листопада 1909 року в Ланчині скликали «просвітницько-екномічне віче», у якому взяло участь близько 300 селян з Ланчина, Добротова, Саджавки, Красної. Віче відкрив парох с. Саджавка Микола Бобикевич. Виступили голова повітової філії Тадей Гриневич, Осип Чубатий, який говорив про необхідність посилати селянських дітей до вищих шкіл, а д-р Ярослав Литвин зі Львова роз’яснив селянам як створювати спілки. Священик Олександр Майковський закликав створювати молочарські спілки; про згубну дію алкоголю розповів учитель з Ланчина Микола Явний. Віче закінчилося розігруванням грошової лотереї, кошти від якого пішли на розвиток «Просвіти».

Робила філія і практичні кроки. Того ж року при Товаристві організували касово-крамарські курси, які діяли від 3 до 27 листопада. Кілька разів початок занять відкладали через брак коштів. Щоб вирішити цю фінансову проблему, головний виділ матірного товариства «Просвіта» вислав надвірнянській філії 80 корон. На курсах навчалися 33 чоловіки, в тім числі з Надвірної – 6, Пнів’я – 2, Пасічної – 2, Зеленої – 1, Ланчина – 4, Красної – 1, Саджавки – 2, Білих Ослав – 1, Майдану Середнього – 2, Переросля – 2, Переросля – 2, Фитькова – 3, Волосова – 1, Стримби – 3, Тарновиці – 1, а також один учень зі Стрийського повіту. Заняття проводили викладач Ярослав Литвинович зі Львова, Йосип Тисовецький – начальник «Народної торгівлі» у Станіславові, а також учитель з Надвірної Карл Тарантюк. Парох о. Андрій Сумик з Волосова читав лекції про пасічництво, купець Василь Свищ – про колоніальні товари, а суддя Осип Чубатий – про торговельне законодавство. Курсанти вивчали ведення касових книг, торговельне листування, діловодство у крамницях і касах, організацію хліборобських спілок, навчали  на практиці крамарства у крамниці В. Свища. Для них організували безкоштовне харчування. Посвідчення про закінчення курсів одержали тільки 23 особи. Після утворення в 1910 р. повітової філії «Сільський господар» питання економічного розвитку перейшли до неї.

«Просвіта» ставила за мету підняти освітній рівень молоді. З цією метою студенти Юрій Срібний, Роман Кирчів, Лесь Гринішак організували при читальні гімназіальні курси і напередодні Першої світової війни довели їх до третього гімназійного класу.

Великої шкоди просвітницькому рухові завдала Перша світова війна. Російські війська, захопивши Галичину, громили читальні, нищили українські книжки. Надвірнянську читальню спіткало непоправне лихо: під час пожежі 5 серпня 1914 року, що охопила значну частину міста, згоріла і читальня «Просвіти» з усіма документами філії. Багато активних членів «Просвіти» були призвані до австрійської армії. Просвітницьке життя у місті завмерло.

Але як тільки у 1916 р. російські війська відійшли, Хвальний Виділ у Львові спробував відновити роботу Надвірнянської філії. У той час зі старих членів виділу на місці зилишилися о. Йосиф Кучинський, парох у Парищі, який на останніх загальних зборах 24 червня 1914 р. був обраний головою, д-р Валер’ян Банах, секретар виділу і член виділу Іван Лилик. Суддя Йосип Гордійчук і Микола Николайчук перебували у війську. Очевидно, у плані відновлення діяльності філії дещо вдалося зробити, бо маємо відомості, останні збори, скликані з ініціативи Івана Саноцького, відбулися у березні 1918 р., хоч на них було небагато просвітян.

На зборах постало питання про будинок для читальні і філії, оскільки старий згорів. Для його будівництва вирішили зібрати пожертвування надвірнянців, однак, до цього не дійшло, бо трапилася нагода купити гарний будинок у центрі міста в одного з єврейських комерсантів за 25 тисяч австрійських корон. Але зібраної суми не вистачило, тоді другу частину грошей додав надвірнянський священик о. Олексій Гаврилюк. Таким чином «Просвіта» знову отримала власну домівку і базу для свого розвитку. Але після падіння Західно-Української Народної Республіки і захоплення Галичини польськими окупантами усі українські організації та товариства були заборонені. Припинила свою діяльність і «Просвіта».

 

                     МІЖ ДВОМА ВІЙНАМИ (1921 – 1939 рр.)

 

Після закінчення Першої світової діяльність Товариства «Просвіта» поступово відновлюється, незважаючи на вороже ставлення до нього польської окупаційної адміністрації.

Ініціатором відновлення Надвірнянської філії стала група студентів, яких об’єднали ветерани просвітянського руху на Надвірнянщині: громадський і політичний діяч, член радикальної партії адвокат Іван Саноцький і студент правничого факультету Львівського університету Ярослав Скаліш.

Відновлюючі збори філії відбулися 8 жовтня 1922 р. До цього часу відновили діяльність читальні у Надвірній, Камінній, Перерослі, Волосові, Цуцилові, Фитькові, Пасічній, Гвозді, Тарновиці Лісній, Пнів’ю. У багатьох селах читальні відроджувалися з ініціативи самих селян.

На відновлюючих зборах Надвірнянської філії доповідь зробив Дмитро Ерстенюк. Учасники зборів вшанували вставанням і хвилиною мовчання полеглих за волю України. Було обрано новий виділ філії, який очолив Іван Луців, заступником став Микола Срібний, секретарем – Дмитро Ерстенюк і касиром – Іван Хроменко.

Філія розпочала свою діяльність у важких фінансових умовах. Крім цього староство чинило перешкоди в її діяльності. І все ж вдалося відродити хор, який їздив з концертами по селах, та аматорський гурток, створили товариство «Сокіл». Книжки для читальні купували за гроші, виручені від продажу часопису «Письмо з Просвіти», та з концертів, присвячених Т. Шевченкові, з якими їздив по селах місцевий хор.

У 1923 р. відновили свою роботу читальні у Зеленій, Назавизові та Пнів’ю (на Млинах). Її активісти у часи воєнного лихоліття зуміли зберегти всі книжки та інвентар.

Відновлення читалень проходило в умовах спротиву польських властей. Вже в тому ж році розпорядженням староства було закрито читальні в Гаврилівці, Зеленій, Назавизові, Лісній Тарновиці.

На чергових звітних зборах 25 березня 1923 р. Дмитро Ерстенюк зробив аналіз роботи філії. На цей час відновлено роботу лише 13 читалень (до війни їх у повіті було близько 40); сталих відвідувачів читалень – 694, в той час як українське населення повіту становило 35 тис. чоловік. Фонд бібліотек читалень нараховував 439 книжок і 25 часописів, а кількість читачів була надзвичайно мізерна – 206. Багато читалень не передплачували видань «Просвіти», навіть у Надвірній і Пнів’ю, які вважалися кращими. Безумовно, що однією з причин такого стану було важке фінансове становище в умовах девальвації польської марки, що призвело до зубожіння населення. Крім цих Дмитро Ерстенюк назвав і інші причини занепаду просвітницького руху – виїзд надвірнянських студентів на навчання, байдужість міської і сільської інтелігенції до просвітництва, небажання духовенства брати участь у роботі «Просвіти». Наприклад, у селі Перерослі, де у «людей зацікавлення велике» і де читальня мала 111 членів, бібліотеку з 90 книг, перелплачувала часописи «Народна «Просвіта»», «Український голос», «Свобода», «Новий час», ніхто з місцевої інтелігенції не брав участі в її роботі. Подібна картина була і в інших селах.

У Стримбі не могли відновити читальню через байдужість жителів. Спроба заснувати читальню в Биткові «розбилася о заборону воєводства від 3 листопада 1923 року».

Подібне становище збереглося і в 1924 р. Філія не могла вийти з кризи, хоч її голову Івана Луціва змінив надвірнянський нотаріус Роман Заячківський.

Поліпшення роботи почалося в 1925 р. з приходом до філії молодшого покоління просвітян із новим керівником, інженером  Дмитром Цибрівським. Особливо активно взявся за відновлення читалень ветеран просвітницького руху в повіті, вчитель Надвірнянської школи Микола Чесник. Він побував у багатьох селах, заохочував селян до вступу у члени «Просвіти», допоміг при п’яти читальнях заснувати аматорські гуртки. Це посприяло зростанню авторитету організації. Вже 29 грудня 1926 р. в загальних зборах філії взяли участь 116 чоловік, в тому числі делегати з Назавизова, Фитькова, Тарновиці Лісної, Пасічної, Волосова, Пнів’я, Переросля, Надвірної. За цей період по селах створено кооперативи, пожежно-руханкові товариства «Луг». Значно поліпшила свою роботу читальня у Надвірній, при якій працював аматорський гурток, хор і жіноча секція. Читальня мала понад 200 членів, дитяча бібліотека нараховувала 350 книжок, передплачувала часопис «Діло», «Нова зоря», «Новий час», «Свобода», «Громадський голос».

Про успішний розвиток читальні говорить і той факт, що розпочали перебудову власного будинку зі сценою. Надвірнянські аматори дали дві вистави, провели Шевченківські концерти, а з виручених коштів 46 злотих перерахували у фонд «Учитися». З масових заходів була проведена панахида з участю чотирьох священиків у пам’ять полеглих борців за волю України.

Успішними для розвитку просвітництва були 1927-1928 рр. На середину 1928 р. відновили діяльність 18 читалень, створено 7 кооперативів, один «Луг», при читальнях діяло 5 театральних гуртків, а при Надвірнянській читальні – великий хор. Просвітяни широко відзначили свята Т. Шевченка, дні «Просвіти», організовували панахиди по борцях, що впали за волю України. З нагоди закінчення будівництва театрального залу надвірнянські аматори провели вечір в честь святого Миколая і поставили виставу «Вифлиємська ніч», а товариство «Луг» влаштувало вечорниці та концерт в честь Шевченка. При допомозі львівського адвоката, члена Матірного товариства Лева Ганкевича надвірнянські просвітяни добилися звільнення Повітовою Радою Шкільною частини приміщення читальні. Загальні збори філії  іменували Л. Ганкевича почесним членом товариства «Просвіта» у Надвірній. З часом тут знайшли собі притулок, крім філії «Просвіти», товариства «Луг», «Рідна школа», каса Райфайзена, дитячий садок. У місті успішно діяло спортивне товариство «Бескид». Поповнилася книгами і біліотека. В ній налічувалося тепер 1200 книг. Зросла і кількістть членів філії. Просвітянські ряди поповнила молодь. Активній діяч «Просвіти» Емілія Гринішак згадувала: ««Просвіта» стала для нас другою домівкою. В ній завжди було людно, шумно, весело. Молодь займалася в гуртках, спортивних секціях, на підготовчих курсах, інколи культурно розважалися. Старше покоління читало газети, журнали, грало в шахи, проводило цікаві бесіди, давало молодим поради. Вечорами проводились репетиції хору, драмгуртка. Просвітяни з концертами виїжджали в села. Читальня «Просвіти» стала прибіжищем і об’єднавчим пунктом усіх наших культурно-освітніх гуртків. Усі розуміли для чого працюють, і якщо потрібно було виконати якесь доручення, то не дивились ні на що, а робили спільну справу».

Після утворення КПЗУ на західноукраїнських землях стали активно поширюватися комуністичні ідеї. Комуністи прагнули проникнути у лави «Просвіти», захопити там керівництво і використовувати цю масову просвітницьку організацію для пропаганди комуністичних ідей. Під їхнім впливом перебувала і повітова організація «Сельроб», яку очолив Ярослав Скаліш. Керівництво «Сельробу» давало вказівку своїм членам-комуністам, яким вдалося стати членами «Просвіти», перетворити її  «з буржуазно-української попівсько-радикальної у комуністичну».

 

 

         У ПОРУ ВОЄННОГО ЛИХОЛІТТЯ (1941 – 1944 рр.)

 

22 червня 1941 р. Німеччина напала на Радянський Союз. Розпочалася радянсько-німецька війна.

В силу свого пограничного становища Надвірнянщина зазнала удару вже в перший день війни. На цій ділянці фронту наступали угорські війська. Більше тижня їх стримували бійці 17-ої застави прикордонного загону, штаб якого знаходився у приміщенні нинішньої міської школи №2. І тільки 2 липня передові загони угорців увійшли у місто.

Угорські окупаційні власті на перших порах не втручалися в громадське життя українців, які скористались цим і організували своє самоврядування. З добровольців створили українську поліцію. А в Биткові у перших днях липня виник озброєний загін під назвою «Січ». Оргінізатором «Січі» був колишній сотник Січових стрільців, інженер нафтопромислу, член УВО-ОУН Іван Яремич. До загону, що нараховував більше ста чоловік, вступили молоді хлопці з Биткова і навколишніх сіл, колишні луговики і просвітяни. Командиром «Січі» став Євген Кузьмин. Писарем призначили Василя Коржа, а Івана Андрусяка – культосвітнім референтом. Допомогу у вишколі січовиків надавав колишній полковник УНР Євген Нікітін.

Січовики мали стрілецьку зброю, були одягнуті у різноманітний одяг, але носили однакові кашкети-мазепинки з тризубом. Завданням «Січі» було підготовити кадри для майбутньої української армії. Велику допомогу в організації загону надав Михайло Лавринович, корінний битківчанин, активний член ОУН, «Просвіти» і керівник сільського «Лугу». Він зумів організувати постачання загону харчами і всім необхідним.

У половині серпня на зміну угорцям прийшли німці. Вони вороже поставилися до спроби українців відновити свою державність. Щоб уникнути репресій, «Січ» припинила діяльність. Частина січовиків залишилась працювати на нафтопромислі і в 1943 р. разом зі своїми старшинами вступила до Української дивізії «Галичина».

Перші дні свободи після більшовицької тиранії були затьмарені тяжкою звісткою: в урочищі Буковинка знайшли братські могили замордованих енкаведистами у перші дні війни українських в’язнів Надвірнянської тюрми. Почалися розкопки. Відкопали 82 трупи. Серед помордованих були селяни в гуцульських киптарях, міські жителі, священики. Перепоховання призначили на 3 серпня 1941 р. Угорський комендант Надвірної заборонив всякі демонстрації. Незважаючи на це, на похорони зібралися тисячі людей.

До речі, у розкопці могил та урочистих похоронах брали участь і битківські січовики. Згодом виявили ще дві масові могили, але через спеку не дозволили ексгумацію. Їх перепоховали вже у другій половині жовтня.

Після арешту українського уряду Ярослава Стецька у Львові гестапо розпочало репресії проти членів ОУН у всьому краю. Сподівання одержати волю від нових «визволителів» і на цей раз розвіялись. Німецька окупаційна влада ліквідувала всі українські культурно-освітні установи, а на їх основі створили Українські Освітні Товариства, що у своїй роботі підпорядковувалися Українським Окружним Комітетам. Але вся їх діяльність проходила під пильним наглядом німецької окупаційної адміністрації. Та і в таких складних умовах просвітяни робили все можливе для духовного розвою нації. В їх серцях жевріла надія на відродження своєї незалежної держави.

Вже в скорому часі відновили роботу читальні «Просвіти» у Надвірній і деяких селах. 15 серпня 1941 р. драматичний гурток читальні влаштував вечір, присвячений 25-й річниці з дня смерті Івана Франка. 17 серпня відбулися загальні збори відновленого товариства «Просвіта», на яких було обрано нове керівництво, обговорено план діяльності на перспективу. Збори постановили: організувати курси німецької мови, влаштовувати свята, концерти, виступати перед надвірнянцями з рефератами, укомплектовувати бібліотеку, дбати про культурно-освітнє життя міста. Надвірнянські просвітяни 8 і 9 листопада 1941 р. під керівництвом Миколи Гринішака поставили п’єсу «За батька».    15 листопада того ж року надвірнянські просвітяни поставили виставу «Степовий гість» за п’єсою Бориса Грінченка з участю хору і бандуриста Степана Волянського. Це були, мабуть, останні виступи, бо до кінця 1942-го вони припинили свою діяльність аж до 1989 р.

 

 

 НА ШЛЯХУ НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

 

Комуністичні ідеологи прагнули, щоб «Просвіта» з її національними ідеями щезла назавжди. Однак їх сподівання виявилися марними. Активісти, котрі пережили війну і репресії, зуміли передати своїм дітям, внукам і друзям ідеї «Просвіти». А ті, ставши учасниками гуртків художньої самодіяльності, уже радянських клубів, принесли їх туди. Знову в клубах і будинках культури проводять вечори вшанування пам’яті Т. Шевченка, І. Франка, ставлять вистави «Назар Стодоля», «Украдене щастя», інколи літні просвітяни ставали ініціаторами патріотичних акцій, як це було в 1964 р. в Биткові, коли секретар читальні «Просвіти» 30-х років Михайло Лавринович подав пропозицію спорудити в селі пам’ятник Т. Шевченку. Було створено комітет, головою якого обрали Михайла Максим’юка, і порівняно за короткий час на пожертвування односельчан встановили погруддя Великого Кобзаря, яке стоїть і понині.

Відновлення «Просвіти» відбулось наприкінці 1980-х років, коли появилися перші «неформальні» організації на грунті українського національного відродження. А згодом при Київській організації Спілки письменників України виник Клуб шанувальників української мови (1987 р.) і вже в лютому 1989 р. у Республіканському будинку кіно відбулась установча конференція Товариства української мови (ТУМ) ім. Т. Шевченка. А на ІІІ позачерговій конференції 12 жовтня 1991 р. Товариство реорганізували у Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка.

На Надвірнянщині перший осередок ТУМу був створений з ініціативи Федора Ковтуна у березні 1989 р. у с. Лісна Тарновиця, а згодом у Гвіздській середній школі, який очолив учитель математики Іван Гаврилюк. Протягом квітня-липня виникло ще 8 осередків: у Надвірнянській СШ №1 (голова Марія Ісопенко, 41 член), нафтопереробному заводі (голова Степан Смерека, 235 членів), Фитьківській неповній середній школі (Володимир Левицький потім Микола Попович, 26 членів), автотранспортному технікумі (голова Василь Скрипничук, 11 вчителів і 26 учнів), Пнівській СШ (голова Дмитро Романишин, 40 членів), нафтогазовидобувному управлінні (Василь Кухар, 68 членів), райспоживчому товаристві (голова Михайло Костів, 42 члени), Чорноославській неповній середній школі (голова Юрій Лисюк, 40 членів).

Великий поштовх для подальшого розвитку ТУМу дало віче на Пнівському замку 24 вересня 1989 р., яке сколихнуло всю громадськість Надвірнянщини. В тому такому непростому 1989-му невеличка група людей – Марія Ісопенко, Ярослав Бучко, Федір Ковтун, Марта Мітрошина, Ярослав Лазорко, Богдан Березицький, Дмитро Романишин, Володимир Семків (він головував на вічі), Ольга Фуфалько, Ангелина Вдовчин, Лідія Олендій, яким допомагали Микола Вірстюк із Гвозда, Михайло Плитус з Пнів’я і Степан Зваричук – наважилась кинути виклик комуністичній системі. Духовним натхненником цього воістину героїчного вчинку був о. Степан Кисілевський, який, незважаючи на свій похилий вік, виголосив на вічі палку патріотичну промову і відправив Службу Божу.

Протягом вересня виникло ще 7 осередків, а до проведення установчої конференції 25 листопада 1989 р. офіційно зареєстрованих було вже 21: Надвірнянське управління бурових робіт (голова Нестор Чир, 55 членів), лісокомбінат (голова Василь Мартинюк, 24 члени), Саджавська середня школа (голова Марія Кузів, 45 членів), Надвірнянська центральна бібліотека (голова Ярослав Лазорко, 9 чл.), Середньо-Майданська н/СШ (Іван Михальчук, 15 чл.), Добротівська н/СШ (Михайло Звальнюк, 24 чл.), Надвірнянська СШ №3 (Ірина Новосад, 24 чл.), Краснянська н/СШ (Степан Бовтюк, 22 чл.), Делятинська СШ №1 (Тимофій Антонюк, 31 чл.), Делятинська СШ №2 (Ольга Черленюк, 46 чл.), Каміннецька н/СШ (Марія Данилюк, 26 чл.).

 

Подальша робота Товариства ішла в атмосфері боротьби за статус державності української мови, гарячого обговорення проекту і прийняття Закону про мови України, 175-річчя святкування пам’яті Великого Шевченка, відновлення народних традицій. Незабутньою у районному центрі була перша привселюдна Коляда при великому здвигу народу.

7 січня 1990 р. надвірнянські тумівці зібралися біля побуткомбінату. Звукопідсилювальну апаратуру організував В. Скрипничук. Та були проблеми із підключенням. «Бог предвічний» заколядували всі присутні, а потім пішли віншування й інші коляди. Три години у Надвірній на все місто звучали при надзвичайному піднесенні заборонені колядки. 

Осередки Товариства робили чимало, щоб виконувався Закон про мови. Кожен член правління мав відповідні організації, установи і підприємства, відвідував їх по декілька разів, розмовляв з директорами, начальниками, працівниками.

31 травня 1990 р. створено координаційний центр новітніх демократичних організацій Надвірнянського району. До нього увійшли найактивніші представники осередків «Меморіалу», Народного Руху України, «Зеленого світу», Товариства української мови ім. Т. Шевченка, «Союзу українок».

В липні 1990 р., у скверику біля районного будинку культури у Надвірній щонеділі почали проводити мистецькі години духовного відродження. Ініціатори цих заходів – райвідділ і районний будинок культури, районне Товариство української мови ім. Т. Шевченка.  Всі роки у тісному зв’язку з «Просвітою» у Надвірній проводить роботу організація «Союзу українок», яка започаткувала свою діяльність «Святом Матері» у Палаці культури Надвірнянського лісокомбінату. Якщо в травні 1990 р. було 35 членів у «Союзі українок», то згодом їх чисельність сягнула 160.

 

 Сторінки  новітньої історії товариства «Просвіта» в місті Надвірна

 

           31 березня 2013 року відбулися установчі збори для заснування Надвірнянського міського осередку товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Головою організаційного комітету був  Михайло Ноняк.  На установчих зборах  головою осередку одноголосно обрали Михайла Ноняка. Присутні акцентували увагу, що він зможе відновити престиж і реноме «Просвіти».   Заступником голови міського осередку «Просвіта» стала Ганна Мохнач. Окрім цього, ще обрали раду, в яку увійшли громадські діячі, представники духовенства, влади й організацій та установ району.

Поблагословив і мовив про значну роль «Просвіти» у житті громади декан Надвірнянський УГКЦ о. Ігор Шліхутка, який закликав залучати до осередку молодь. Заступник голови обласної організації «Просвіти» Євген Романишин  акцентував увагу присутніх на великій ролі українців у розвитку світової культури. Надвірнянський міський голова Зіновій Андрійович зупинився на пам’ятних датах для Надвірнянської «Просвіти» та закликав громадські організації об’єднатися і працювати для життєдіяльності міста.

 На історії «Просвіти» у Надвірній детально зупинився отець-духівник товариства «Просвіта» Роман Григораш, який виокремив найбільш пам’ятні дати і події.  

 На установчих зборах було наголошено, що початок «Просвіті» поклав наш великий пророк Тарас Шевченко. А ось о. Іван Гедзик у своєму виступі акцентував увагу на тому, що ми не бачимо себе, а тільки те, що відбувається навколо. Поки  працювала «Просвіта», то діяли і читальні, і гуртки, і братства тверезості.

    

Після створення міського осередку «Просвіти», просвітянська діяльність набрала обертів, так:

17 квітня 2013 р. відбулася зустріч членів Надвірнянського  осередку «Просвіти» з просвітянами-побратимами із Запоріжжя, які пішою ходою з міста Запоріжжя прямуючи на гору Говерла щоб помолитися за українську мову та Україну завітали в місто Надвірна, а також 18 квітня керівник запорізьких просвітян виступив з лекцією у Надвірнянському фізико-математичному ліцеї.

11 травня відбулося просвітянське свято, приурочене Дню матері в якому прийняв участь член ради Івано-Франківської обласної організації «Просвіта», депутат Івано-Франківської обласної ради Д. Захарук, учасники якого отримали багато позитивних емоцій від мистецької імпрези та спілкування у невимушеній атмосфері. В рамках даного заходу просвітянам були вручені членські квитки. Це було дійство, яке засвідчило відродження діяльності «Просвіти» у Надвірній.

22 травня у будинку «Просвіти» надвірнянці зустрілися із поважним гостем із Києва Володимиром Шовкошитним, який презентував свою дилогію «Кров свята» (роман про УПА), прекрасно декламував власні поезії, котрі знає напам’ять, відповідав на запитання.

Напередодні Дня Героїв надвірнянські просвітяни провели благоустрій на братській могилі вояків ОУН-УПА, а 23 травня у рамках відзначення Дня Героїв представники громадських організацій, за ініціативи Надвірнянського осередку «Просвіта» провели молебень, де поховані три вояки ОУН-УПА. Голова осередку «Просвіти» Михайло Ноняк нагадав, що пам'ять про Героїв, які спочивають в українській землі, має бути нетлінною і святою, а на їхніх принципах боротьби і жертовності повинне виховуватися підростаюче покоління.

11 червня у районній бібліотеці для юнацтва відбулася презентація книг Дмитра Захарука, ініційована міським осередком «Просвіти», центральною районною бібліотекою і районною філією «Союзу українок». Дмитро Захарук – журналіст, відомий громадсько-політичний діяч, публіцист, письменник, голова обласної ради першого демократичного скликання, народний депутат України першого скликання, депутат обласної ради, людина яка стояла біля витоків української незалежності. Він розповів про свої твори, висловив власне бачення розбудови та функціонування Української держави.

26 червня відбулася зустріч просвітян з народним депутатом України І та ІІ скликань, головою Івано-Франківського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Степаном Волковецьким. З приводу святкування Дня Конституції, гість підняв актуальні питання українського політикуму та обговорив з членами осередку основні напрями просвітянської роботи, а також провели обговорення Конституції України.

8 липня у будинку «Просвіти» відбулася зустріч з колишнім в’язнем Норильських таборів, жителем міста Надвірна Іваном Майхровичем, який поділився спогадами про участь у Норильському повстанні. Даний захід був приурочений 60-ій річниці цієї події.

14 липня в будинку «Просвіти» відбулася зустріч з Василем Костицьким – українським політичним і громадським діячем, головою Національної експертної комісії з питань захисту  суспільної моралі, народним депутатом України І, ІІ, ІІІ скликань. Під час зустрічі обговорювалися актуальні питання сьогодення, обмінялися спогадами та обговорили перспективи розвитку держави і Надвірнянщини.   

23 серпня просвітяни міста взяли участь у святковій ході з національним прапором, який пошила громада міста, та прийняла участь в урочистостях з нагоди Дня Державного прапора України.

Під час урочистостей з нагоди 22-ої річниці Незалежності України на майдані Шевченка з вітальним словом від громадськості району виступив голова Надвірнянського осередку «Просвіти» Михайло Ноняк. Того ж дня на фольклорному подвір’ї надвірнянські просвітяни організували виставку про діяльність відродженого осередку та частували гостей міста.

13 вересня надвірнянський осередок «Просвіти» спільно з «Союзом Українок» та відділом культури Надвірнянської РДА провели академію пам’яті Норильського повстання на якій були присутні учасники тих подій та поділилися своїми спогадами. Святі отці УГКЦ та УПЦ КП поблагословили і вшанували світлу пам'ять борців-героїв за права й свободу людини хвилиною мовчання. На завершення академії відбувся концерт за участі хору церкви Воздвиження чесного Хреста м. Надвірна, гурту «Заграва», інструментального квартету, заслуженого артиста України Сергія Орла та соліста РБК Віктора Чудновського.

22 листопада 2013 р. відбулася спільна позачергова сесія Надвірнянської районної та міської рад, на якій прийняли звернення, в якому висловили обурення «ситуацією, що склалася на шляху підписання Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом» та вимогу до тодішнього президента В. Януковоча «вжити невідкладних заходів для підписання Угоди між Україною та ЄС на саміті у Вільнюсі 28 листопада 2013», а до Верховної Ради – відправити уряд М. Азарова у відставку та розпочати процедуру імпічменту Президента В. Януковича.

На позачерговому засіданні членів первинного осередку товариства «Просвіта» під орудою Михайла Ноняка вирішили організувати наметове містечко і постійну діяльність Євромайдану в Надвірній.

Відразу після трагічної ночі (зачищення Майдану) з п’ятниці на суботу 30 листопада 2013 р. під орудою голови районної ради Василя Поповича відбулося засідання її президії, де вирішили провести виїзну позачергову сесію районної ради у Києві 1 грудня, оголосили підготовку до організації попереджувального страйку в районі та акцій громадянської непокори.

У неділю, 1 грудня у Києві біля пам’ятника Т. Шевченку під керуванням Василя Поповича та Зіновія Андрійовича відбулися збори депутатів районної та міської рад за участі представників територіальних громад району. Депутати засудили дії влади при розгоні мирної акції протесту, підтримали вимогу негайної відставки уряду.

Ввечері у вівторок, 3 грудня депутати районної і міської рад Надвірнянщини знову виїхали до Києва.

За ініціативи громадсько-політичної ради Надвірнянщини, яку очолював Ярослав Лесюк і міського осередку «Просвіти» голова  Михайло Ноняк у міському будинку «Просвіти» створили мобілізаційний штаб Євромайдану, де реєстрували усіх бажаючих організовано поїхати у Київ, а також збирали кошти для організації таких поїздок. За станом на 4 грудня зібрали понад 10 тис. грн.

Розпочалась кропітка робота зі збору коштів, теплого одягу та продуктів харчування. То були тяжкі часи. Водії боялися їхати в Київ, тому що всі дороги були перекриті міліцією. Листопад, грудень, січень жителі міста та району масово їхали на Майдан до Києва. Щоденно відправляли по три-чотири транспортні засоби. Тодішня  районна адміністрація розмірковувала чия візьме і спокійно мовчала. У той час у приміщенні «Просвіти» був зорганізований штаб: усі працювали від самого ранку до пізньої ночі. Перші автобуси до Києва від’їжджали від будинку «Просвіти». Активну підтримку просвітяни отримували від ВО «Свобода».

До цієї нелегкої та кропіткої роботи добровільно долучились просвітяни та національно свідомі мешканці Надвірнянщини:  Іван  Бурій,  Іван Гурмак,  Ганна Мохнач, Наталія Зварчук, Ірина Демянчук, Любов Кепещук, Любов Середюк, Олександра Волинська, Галина Полатайко, Ірина Свягла, Мирон Струк, Ярослав Лесюк, Аріанна Срібна, Галина Бец, Оксана Іванків, Микола Сіщук, Іван Бойко, Ярослав Яцюра, Євдокія Богуславець, Марта Корнієнко, Петро Кушнірук, Олексій Заведюк, Іван Пилипюк.

3 грудня у районі створили Надвірнянський районний Штаб національного спротиву за ініціативою громадських організацій, осередків опозиційних партій району, а також небайдужих до долі України громадян із числа їх представників.

11 грудня за ініціативи президії районної ради на майдані Шевченка відбулася позачергова сесія районної ради під орудою Василя Поповича. У порядку денному сесії – політичні питання: про недовіру РДА, про проведення безстрокового другого пленарного засідання позачергової сесії районної ради у Києві.

Районний штаб і жителі району звернулись до всіх керівників осередків і членів Партії регіонів у Надвірнянщині з вимогою негайно скласти партквитки і вийти з цієї політсили, оголосити про розпуск ПР у районі.

Наближався  2014-й,  який утвердив прагнення українців до євростандартів і водночас приніс чергові криваві побоїща в центрі Києва. Та попри перемогу Революції на Майдані, ніхто не сподівався, що Януковичу та його свиті, прихопивши із собою мільярди, вдасться так легко втекти з України, що без жодного пострілу Крим віддадуть Росії, а Небесна Сотня Майдану поповниться новими героями, але вже на залитому кров’ю українському сході.

16 квітня 2014 року  Кабінету міністрів України  призначив голову Надвірнянського міського осередку товариства «Просвіта», сотника другої сотні Майдану Михайла Ноняка  заступником міністра доходів і зборів України.

13 жовтня 2014 року   засіданні  просвіти обговорили план роботи на  2-е півріччя , обмінялися думками про події на сході України. Адам Бунь, Любов Середюк, Аріадна Срібна, Ганна Мохнач та інші поділилися спогадами з власного життя, про боротьбу ОУН-УПА в 1941-1956 рр.

Депутат районної ради Ігор Андруняк висвітлив участь в УСС надвірнянців, зокрема, Леся Гринішака. Громадський діяч Микола Сіщук розповів про свого односельчанина Костю Воєводку – головного санітарного лікаря Легіону УСС, а Іван Пилип’юк – про надвірнянку, педагога, просвітянку Катерину Николайчук, якій цьогоріч виповнилося б 120 років. Вона також брала участь у сприянні УСС, організовувала збір ліків та провіанту для січовиків.

Свої думки висловили Любов Кепещук, Ганна Созанська, Азарія Пилип’юк, Ганна Мохнач, звернувши увагу на тісний зв’язок і передачу естафети від УСС до УПА і до АТО. Ганна Мохнач розповіла про пожежу, яка сталася у Надвірній в серпні 1914 р. і знищила понад 300 будинків. Але надвірнянці не мали змоги допомогти потерпілим, бо збирали кошти, речі, продукти, відправляючи чоловіків на Першу світову війну.

 

В жовтні 2014 р. відбулося відкриття пам’ятного знаку хорунжому УСС Лесю Гринішаку. Право відкриття надали голові Надвірнянського міського осередку «Просвіти», заступнику міністра доходів і зборів України, меценатові Михайлові Ноняку, ініціатору й організатору, депутатові районної ради Ігорю Андруняку та Надвірнянському міському голові Зіновію Андрійовичу. Посвячення дошки відбулось за участі священиків традиційних українських конфесій

Надвірнянський міський голова Зіновій Андрійович нагадав, що Надвірна вилонила чимало історичних національних постатей, героїчний шлях яких треба досліджувати і вивчати. Це, зокрема, патріотичні родини січового стрілецтва Леся Гринішака, Буніїв, Николайчуків та інших. «У стінах міської «Просвіти», вірю, відродиться національна слава України. Щиро дякую міському осередку «Просвіти» та хору «Союзу українок», а також скульптору, професору Львівської академії мистецтв, уродженцю с. Назавизова Василеві Гурмаку, ініціаторам і меценатам встановлення цієї меморіальної дошки. Регулярно у Надвірній будемо відкривати й освячувати пам'ятні об’єкти нашої національної історії»,  наголосив  Надвірнянський міський голова.

Також зверненувся  до молоді та до просвітян пам’ятати і наслідувати приклад і жертовний подвиг героїв-борців за незалежність України, а також закликом, щоб далі продовжувати зцементовувати українську націю голова Надвірнянського осередку «Просвіта», тоді заступник міністра доходів і зборів Михайло Ноняк . 

 

Продовжились заходи, приурочені відкриттю меморіальної дошки Лесю Гринішаку і 100-му ювілею створення Легіону УСС, виступами аматорських колективів: хору «Союзу Українок» з Надвірної (кер. Надія Мацьків); фольклорних гуртів «Союзу Українок» (сіл Гвізд, Парище, Пнів, Молодків); народного аматорського фольклорно-етнографічного колективу «Перевесло» із Фитькова (кер. Ольга Багрійчук). Завершив концертну програму соліст РБК Віктор Чудновський.

Відбулось відновлення діяльності осередків «Просвіти» у школах району і суттєво змістовніша праця з патріотичного виховання дітей стали можливими завдяки всебічному сприянню відділу освіти РДА. Яскравим прикладом стала праця осередків «Просвіти» та шкільних колективів Ланчинської і Делятинської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 та Делятинського навчально-виховного комплексу. У Ланчині школа носить ім’я Юрія Шкрумеляка. Саме йому присвятили концертну програму «Один з Чоти крилатих», а також конкурс «Стрілецької пісні». Упродовж тривалого часу школа проводила грунтовну підготовку з відзначення 200-річчя народження Т. Шевченка та самі заходи зі вшанування пам’яті великого Кобзаря, а також конкурси – читання, концерти, читацькі конференції. Особливе місце в ювілейних заходах займає «Шевченкіана» - виставка картин відомого художника, педагога і мецената, члена НСХУ Яреми Оленюка. Мистецька цінність ланчинської Шевченкіани виходить далеко за рівень місцевої школи і «Просвіти», а безперечно сягає національного рівня. Сьогоднішні драматичні і трагічні події перебувають у центрі уваги просвітян, педагогічного колективу й учнів школи. Навесні тут провели акцію «Посади дерево». Учні різних класів висаджували алеї пам’яті «Небесної Сотні». Закладено «бузкову», «фруктову» та інші алеї. Вся ця праця завдяки старанням директора школи Тетяни Дикан, голови осередку «Просвіти» Галини Іваночко та однієї із засновниць «Просвіти» у районі Ганни Казюк, педагога-організатора Іванни Сенчук, учителів української мови і літератури, а також класних керівників на виховних уроках.

Зразком може служити праця осередку «Просвіти» і педагогічного колективу Делятинської ЗОШ №1, спрямована на патріотичне виховання учнів. За останній час у школі відбулося багато урочистих, патріотичних і мистецьких заходів, присвячених відзначенню  200-річного ювілею Т. Шевченка, їх гасло – «Забринить струна Кобзаревого слова». Шевченківські дні розпочалися 3 березня урочистою лінійкою, на якій учнів і педагогів ознайомлено з програмою заходів. Учням 1-11 класів розповіли про Т. Шевченка – безсмертного генія українського народу. Учні 5-11 класів взяли участь у Всеукраїнській українознавчій грі «Соняшник». Класні керівники 1-11 класів провели Шевченківські уроки на теми: «Чи знаємо ми Шевченка?», «Вічний, як народ», «Слава Шевченка – слава України», «У бронзі і камені – світова велич Кобзаря». Учителі початкових класів та словесники – конкурс читців серед учнів. Як переможців відзначено 14 учнів. У заходах із відзначення 200-річчя від дня народження Т. Шевченка брали участь представники духовенства і «Просвіти».

Силами вчительського колективу і учнів та осередку «Просвіти» школи належно вшановано пам’ять Героїв Небесної Сотні. Було проведено загальношкільну лінійку «Герої не вмирають!», акцію «Запалимо свічку», виготовлено стенд «Вони загтнули, щоб ми жили», поведено панахиду вшанування пам’яті Героїв Майдану за участі учнів, духовенства і «Просвіти».

Відповідально проводилася патріотично-виховна та історико-просвітницька робота у Делятинському НВК. Тут уже склалися традиції, напрацьована методика і добра співпраця школи з «Просвітою», духовенством та владою. Впродовж кількох років тут урочисто відзначають день народження Героя України В’ячеслава Чорновола. При підготовці до цієї дати учні познайомилися з його автобіографією і життєвим шляхом. До 120-річчя Олександра Довженка гурток «Інформаційні технології» випустив номер шкільної газети. Випуски газети присвячеені 200-річчю Т. Шевченка, «Небесній сотні», пам’яті героїв Крут. Священик Петро Голіней із застосуванням мультимедійної технології спілкувався з учнями по суть Хресної дороги і духовного посту. Пам’яті жертв трагедії у Чорнобилі та 25-ї річниці виведення радянських військ із Афганістану присвятили тематичні лінійки. У плані шкільної «Просвіти» є «Ватра пам’яті УПА», у програмі якої – змагання, конкурси патріотичної пісні і вірша та на кращу козацьку страву.   

 Для зміни згубної тенденції щодо погіршення здоров’я української нації «Просвіта» в Україні почала пропагувати здоровий спосіб життя в шкільному середовищі і серед дорослих. Подібно і в Надвірнянському районі просвітяни керуються метою зупинити фізичне деградування нації і роблять конкретні кроки в цьому напрямку. З цією метою, за ініціативи голови Надвірнянського районного об’єднання «Просвіта» Богдана Березицького, подавалися численні публікації і було проведено значну працю для змін на краще. Так, в 2016-2017 роках «Просвіта» району тричі організовувала змагання з легкоатлетичного кросу серед школярів. Переможців, вчителів фізвиховання і керівників шкіл – учасниць пробігів «Просвіта» нагороджувала грамотами, пам’ятними подарунками

У тісному зв’язку з «Просвітою» у Надвірній проводить роботу організація «Союзу українок».   При «Союзі українок» створено хор під орудою спершу Миколи Мацьківа, а згодом Надії Мацьків, який завжди хвилював слухача своїм виконанням духовних пісень .Праця Надії Мацьків, Емілії Смереки, Стефанії Андрійович, Ірини Гринішак, Дарії Мацієвич, Марти Луців, Дарії Іроденко, почесних членів «Союзу українок» Емілії Гринішак і Ольги Полатайко та інших союзянок засвідчує, що вони разом з усім українським жіноцтвом скромно і впевнено робили свій крок у поході нації до волі.

Отже, традиції, започатковані просвітянами попередніх десятиліть, живуть і продовжуються.

На засіданні 20 сесії Надвірнянської міської ради за поданням міського голови Зіновія Андрійовича, розглянувши звернення керівників Надвірнянськлї районної та міського осередку «Просвіта», з метою культурного розвитку, піднесення національної свідомості у громадян міста Надвірна та відзначення 110-ї річниці створення Надвірнянської «Просвіти» депутати одноголосно прийняли рішення №803-20/2017 від 21.12.2017 року про оголошення на території міста Надвірна 2018 рік – Роком “Просвіти”. 

Цій важливій даті викладач образотворчого мистецтва вищої категорії Зарічанського ліцею Делятинської ОТГ, керівник гуртка ткацтва Надвірнянського центру дитячої творчості та національно-патріотичного виховання Олександра Стручинська створила панно. Ветеран «Просвіти» Аріадна Срібна надала частину матеріалів для створення панно і графічне зображення герба Надвірнянської «Просвіти», який став головним елементом творчої роботи, а для оформлення цілісної композиції було використано елементи української символіки червону калину та молодий барвінок (ці символи  запозичено з  творчої  роботи  вихованки гуртка Оксани Черленюк ).

Також до визначного ювілею просвітяни Надвірнянського  міського  осередку  «Просвіти», виконуючи свою просвітницьку місію,  за попереднім погодження з Надвірнянським міським головою та з благословення церковних властей Надвірнянського деканату УГКЦ, провели  роботи з благоустрою могил отців Олексія Гаврилюка та Корнила Мандичевського і його дружини, які спочивають на кладовищі у місті Надвірна по вулиці Соборній.  В рамках підготовки до 110-ої річниці, просвітяни  упорядкували  місця спочинку видатних діячів Надвірної минулого та позаминулого століть. На даний час впорядковано території біля могил, встановлено лавки. На могилі отця Корнила Мандичевського де він спочиває з дружиною Катериною встановлено інформаційну таблицю, оскільки під впливом часу оригінальний надпис  затерся. Після консультацій з спеціалістами з питань охорони історичних пам’яток, відомими прикарпатськими краєзнавцями  Світланою Флис  та Ростиславом Гандзюком було прийнято рішення не відновлювати оригінальний надпис, а встановити поряд інформаційну таблицю про особу отця Корнилія Мандичевського.

Отець Корнило Мандичевський  був  довголітнім  парохом  Надвірної (з 1865- 1914 рр.),  Надвірнянським  деканом (з 1883 року), маршалком  Надвірнянського повіту,  почесним  крилошанином  Станіславівської єпархії (з 1887 року), а також відомим громадським діячем.  Нагороджений Орденом Залізної Корони ІІІ класу. Почесний громадянин Надвірної.

Отець Олексій Гаврилюк був настоятелем парафії  у Надвірній (з 1914-1920рр.), вів велику культурно-просвітницьку роботу. Завдяки його старанням та меценатській діяльності, надвірнянці придбали найкращий у місті будинок для читальні «Просвіти».

 

 

До друку підготував журналіст, член Львівської обласної організації НСЖУ  Всеволод Кисілевський

( за матеріалами дослідника і краєзнавця Євгена Луціва)

 

 

 

Share