80 років відзначив Микола Дмитрович Сіщук - інтелігентна людина з великої літери

 80 років відзначив Микола Дмитрович  Сіщук  -    інтелігентна людина з великої літери

Краєзнавцю, історику, просвітянину,  патріоту свого краю, фахівцю своєї справи, інтелігентній людині з великої літери Миколі Дмитровичу Сіщуку – виповнилося 80 років. Велику мандрівку відстанню у 80-ть років пройшов Микола Дмитрович, і взяв старт на наступний відрізок життя. З цього приводу 6 травня 2017 року ювіляра прийшли привітати від імені Надвірнянської «Просвіти» Мохнач Ганна Михайлівна і Кушнірук Пепро Васильович . В родинному колі разом з найріднішими Миколи Дмитровича з Сином Романом та його дружиною, дочкою Іванною згадували про часи минулі, історії з життя Миколи Дмитровича, та в черговий раз переглядали сторінки книги «Неначе писанка, село Зелена» авторства Миколи Сіщука, яка вперше вийшла друком 2006-го року. Але автор  продовжував працювати далі збираючи спогади односельчан, ще доповнив архівними даними і в 2014-му році книга вийшла в друге у світ . Микола Длимтрович Сіщук присвятив її  200-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка і 100-річчю з часу заснування Українських Січових Стрільців.

 

 Микола Дмитрович народився  в селі Зелена на Надвірнянщині, серед вічно зелених карпатських лісів та синіх гір де бере початок річка Бистриця Надвірнянська. Все це сформувало в нього особливе ставлення до навколишнього світу і,  навіть у часи комуністичного лихоліття він зберіг в собі людську сутність і зробив багато хороших речей які сьогодні слугують прикладом для наслідування. Народився Микола Сіщук  6 травня 1937 року . Його батьки активно допомагали повстанцям одягом і харчами. І сам, ще тоді малий Микола не раз ходив до лісу, передавав  повстанцям необхідну інформацію. З архівних даних довідуємось проте, що родина  Сіщуків передала повстанцям радіоприймач. Батька Дмитра Сіщука у 1951-му році військовий трибунал військ МВС Станіславської області засудив до 25 років позбавлення волі з конфіскацією майна і на п’ять років позбавив громадянських прав; маму Олену Сіщук – до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна і на п’ять років позбавили громадянських прав. Але не зважаючи  на важкі випробування, які випадали на життєвому шляху Миколи Дмитровича, він здобув вищу освіту -  Київський торгово-економічний інститут.

Всю свою трудову діяльність він присвятив кооперації. Його трудова кар’єра це - керівник Надвірнянської районної кооперації, начальник військторгу Делятинської військової частини. За час його роботи  Надвірнянську райспоживспілку було внесено до обласної Книги трудової слави.  У Надвірнянському районі в населених пунктах: Зелена, Гаврилівка, Делятин було споруджено  торгові комплекси. На Яремчанщині в селі Татарові збудовано дуже красивий архітектурний комплекс -  ресторан «Піги». У понад  тридцяти населених пунктах Надвірнянщини та Яремчанщини споруджено магазини та заклади громадського харчування.

Але Микола Дмитрович Сіщук  не тільки фахівець своєї справи в галузі кооперації, він краєзнавць, історик  та просвітянин. Одним з його дослідницьких доробків є безперечно книга «Неначе писанка, село Зелена». Відомий на теренах Надвірнянщини дослідник та краєзнавець Михайло Семкіяш у свій час так описав книгу авторства Миколи Дмитровича Сіщука: «Уже назва книжки «Неначе писанка, село Зелена» свідчить, що Микола Дмитрович закоханий у рідне село, поважає його жителів, переживає їхні проблеми. Він гордиться тим, що гірське село має багатовікову історію. Перша згадка про Зелену датується 1558 роком. Це один з небагатьох населених пунктів Прикарпаття, де у період войовничого атеїзму зберегли пам`ятний хрест на честь скасування кріпацтва (1848 рік). Архітектурну цінність становить церква святого Дмитрія, споруджена в 1796 році.

Належно висвітлив автор проблеми розвитку освіти. Зеленська ЗОШ І-ІІІ ст. у 2009 р. відсвяткувала 175-річчя. Згадується про сподвижницьку працю її учителів: Павла Борисюка, Івана Свищука, Івана Пилип`яка, Антіна Онищука. У своїй праці «Матеріали до гуцульської демонології» А. Онищук доводив, що вірування горян тісно прив`язані до вселенної, до рослинного і тваринного світів.

У 1914 році, коли Головна Рада створила Український легіон, більше 50 молодих хлопців із села Зелена попов­нили ряди усусів. Вони хороб­ро билися на горі Маківка, а пізніше влилися в ряди Української Галицької Армії. Серед них були: Василь Максимчук, Олексій Смеречук, Микола Борисюк, Федір Онуфрак, Іван Коцько, Яків Лопатчук. Автор гордиться тим, що виходець із гірського села Кость Воєвідка поряд із Євгеном Коновальцем, Андрієм Мельником, Романом Сушком входив у Стрілецьку Раду. В 1918 році підполковник Воєвідка організовує медичну службу УГА. У 1939 р. зеленчани Лука Гринішак та Дмитро Яремчук воювали у лавах Карпатської Січі за вільну Закарпатську Україну.

Автор показує, що нав­колишня гірська місцевість сприяла розвитку та діяльності з`єднань ОУН-УПА під проводом талановитих командирів – курінного «Довбуша» (Лука Гринішак) та надрайонного провідника «Пімсти» (Михайло Борисюк).

Микола Сіщук вдало популяризує патріотизм відомих зеленських гуцульських родин. У 1951 році на Яремчанщині загинув надрайонний провідник господарчого проводу Михайло Борисюк («Пімста»). Колишній зеленський війт із гімназійною освітою знав п`ять іноземних мов, зустрічався із митрополитом Шептицьким. Його син Василь, студент Львівського університету – сотенний УПА «Орест». В урочищі Верхглубокий загинули дві дочки Михайла Борисюка – Анна та Настуня і дружина.

У розділі «Останні дні боротьби» автор об`єктивно розповідає про смерть полковника «Грома» (Микола Твердохліб), командира ІV військової Округи УПА «Захід». Застосовуючи метод об`єктивізму та історизму, Микола Дмитрович добрим словом згадує керівників радянського періоду, котрі дбали про розвиток інфраструктури Зеленої, намагалися відвернути зловісну сокиру, яка нависла над карпатськими пралісами.

Автор звертає увагу на негаразди в українській державі, в його рідному селі. Все зроблене на місцях концентрується в державному бюджеті, а у сільських радах відсутні кошти для ремонту доріг, створення нових робочих місць. Десятки зеленчан змушені шукати щастя за кордоном.

Микола Дмитрович використовує широку джерельну базу: праці М. Андрусяка «Останні з когорти «залізних», М. Домашевського «Історія Гуцульщини», Ю. Горліс-Горського «Холодний Яр», В. Шухевича «Гуцульщина». Автор записав цікаві спогади учасників і очевидців історичних подій. Науково доповнюють зміст книжки документи Івано-Франківського обласного державного архіву, релігійні та освітні шематизми. Читач знайде невідомі широкому загалові старі та сучасні фотографії. Виклад матеріалу праці логічно-послідовний, чіткий, зрозумілий. Книжка буде цікавою всім, хто захоплюється історією рідного краю».

З такою оцінкою дослідника,  краєзнавця, викладача Надвірнянського коледжу НТУ Михайла Семкіяша важко не погодитись, вона вичерпно характеризує суть книги авторства Миколи Дмитровича Сіщука.

Але творчі та фахові доробки  Миколи Дмитровича сьогодні доповнюють  відчуття  не аби якої  гордості за  своїх дітей: дочку Іванну, яка присвятила себе медицині та Сина Романа,  який присвятив себе дипломатичній службі і працює у МЗС України. Микола Дмитрович щиро радіє своїм внукам  і покладає великі надії на те, що вони продовжуватимуть родинні традиції сім’ї Сіщуків.

Всеволод Кисілевський,

член Львівської обласної організації НСЖУ

 газета "Життя Прикарпаття"

Share