В інтересах виживання держави – зламати контрреволюційний наступ та забезпечити втілення ідей Революції гідності

 Два роки, що минули після Революції гідності, зафіксували невтішну дійсність. Реформаторські процеси в державі не набули глибокого, системного та незворотного характеру.  З іншої сторони добрим надбанням  Революції гідності є факт, що країна розпрощалась  зі своїм «совєтським» та постколоніальним минулим, нарешті подолана невизначеність двовекторності розвитку країни.

 

 Звичайно, серед сучасних українських аналітиків виникають обґрунтовані дискусії щодо змін у функціонуванні державного управління.   Відчутних змін не сталося. Як і реформ та життя по-новому. Проте  можна стверджувати, що у сфері масової свідомості та морально-етичних засадах життя українського суспільства відбулися справді революційні зміни.  Згадаймо одне із гасел Євромайдану «Досить! Зрозумійте, нас дістало!» Повстання народу проти свавілля тодішньої влади за свої громадянські права після розгону студентського Євромайдану майже одразу назвали Революцією гідності. Уже з перших днів  Євромайдану головною стала ідея національної та особистісної гідності українців.  Поняття гідності включено до базових законів України. Наприклад, у Цивільному кодексі України є статті, присвячені захистові честі та гідності громадянина, зокрема ст. 201 декларує, що гідність визнано особистим немайновим благом. Декларується і право на повагу та недоторканість гідності та честі осіб.  Але людська гідність також включає в себе достойний рівень життя, рівні права, рівність між усіма членами суспільства. І тут маємо проблему.  З часів Януковича  і до тепер в Україні залишилася олігархічно-корумпована  модель функціонування держави. Корупція та майнові зловживання чиновників, недієвість правоохоронної системи, соціальна несправедливість були звичайними явищами повсякденності. Основні інтереси діяльності тих, хто перебував при владі, зводилися до отримання особистої матеріальної вигоди, а не втілення стратегічних цілей з розбудови країни.

 

Розкрадання державних коштів, ухиляння від сплати податків, виведення капіталів в офшори, несприятливий бізнес-клімат, злиденність значної частини населення та казкові багатства невеликої купки псевдоеліти, – типові риси України дореволюційної доби. Країни, у яких панує така модель управління, неспроможні забезпечувати сталий економічний розвиток, дбати про свою обороноздатність, освіту, медицину чи тим більше вирішувати якісь глобальні світові питання. Адже правляча каста розглядає таку державу як звичайну територію для свого збагачення і засіб задоволення своїх апетитів.

 Хоча така модель держави напівколоніального типу є згубною для українців, в її успішному збереженні і функціонуванні були і є зацікавлені правлячі еліти. Після Революції гідності, попри всю риторику з очищення влади, якісних трансформацій не відбулося. Так, частина одіозних представників олігархічно-кримінальних кланів втратила свій вплив і посади. Але сама система загалом не змінилася, а успішно пристосувалася до нових умов.

  Життєздатність такої моделі в Україні зумовлена тривалим пануванням олігархічних груп в економіці та політиці, засиллям політиків з колоніальним світоглядом і звичайних пристосуванців. Хоча, після втечі Януковича і його оточення здавалося, що система впала і буде знищена. Насправді ж цього не відбулося. Реальну владу в Україні здобули не національно свідомі сили, а представники інших конкуруючих ворожих олігархічних груп і їхні політичні ставленики. Саме вони вчасно підхопили важелі управління і не дозволили забезпечити незворотність змін.

 Не секрет, що більшість сучасних політичних партій України фінансується олігархами. Їх довірені особи тепер народні депутати. Сьогодні олігархи сидять у владних кабінетах, вони мають прямий вплив на Кабмін. І навіть наш президент належить до цього вузького прошарку українського суспільства. Таким чином, свою економічну впливовість олігархат вдало трансформує у політичну владу, здобуваючи здатність керувати державою, будучи своєрідними «тіньовими феодалами».

Через ці фактори виникає проблема розвитку та реформування держави, адже залишаються старі олігархічно-фінансові групи, які швидко зорієнтувалися у зміні ситуації і визначилися з підтримкою політичних партій, інвестуючи свої капітали в потрібних їм політиків і нові проекти на виборах. Це  дозволило їм не допустити змін, за які проливали свою кров герої Небесної сотні.

Коли спостерігаєш за нинішнім станом справ, виникає відчуття дежавю. Проводиш паралелі з 2005 роком, коли помаранчеві  вожді успішно і бездарно провалили запит суспільства на зміни. Тоді теж було протистояння на різних рівнях влади, і кожен політик опосередковано звинувачував іншого в тому, що той нічого не робить. Сьогодні трохи в іншій формі все повторяються, але зовнішні та внутрішні реалії набагато складніші, ніж після Помаранчевої революції. 

Після двох років контрреволюція поки що перемагає. Але динаміка процесів у країні і зовнішньополітичні обставини зовсім інші. Тому в інтересах виживання нашої держави – зламати контрреволюційний наступ і забезпечити втілення ідей Революції гідності. Сьогодні  активність громадян  вказує на справді серйозний поворот у масовій свідомості українців, яким вкрай набридло жити у корумпованій державі. І це є найбільшим надбанням Революції гідності.

Всеволод Кисілевський

 

Share