На зміну трохи призабутим «тітушкам» прийшли «йовбаки», а на зміну козаку з мушкетом – «укроп» ?

Мовні  новотвори впродовж останніх місяців не зникають зі шпальт ЗМІ і вже зафіксовані у словниках нової української лексики.  Мовознавці прогнозують появу десятка наукових статей і навіть кількох дисертацій на тему трансформацій у мові під час війни, проте не всім словам обіцяють довгі роки функціонування. 

Будь-які суспільно значущі події, а тим більше національні стреси й трагедії спонукають народ  до активного оновлення мови, бурхливої словотворчості.   Згідно з обчисленнями фахівців, активний словник української мови за останнє десятиліття змінився на 25%.  

            До речі, мову Євромайдану вже вивчають україністи. Останнім часом виходять друком наукові статті, у яких відбувається осмислення цього явища та його динаміки.

Війна і збройна конфронтація породили чимало неологізмів із образливим для супротивника відтінком. Промосковсько орієнтовані громадяни почали вживати нові характерні їхній ментальності словоутворення:  «майдануті», «карателі», «жидобандерівці», «правосеки», «хунта», «укропи» і т.д. Українці не настільки вигадливі щодо лайливої лексики  створили нові поняття : «колоради», «сепари», «ватніки», «зелені чоловічки», «няша» (прізвисько незаконно призначеного прокурора Криму Наталії Поклонської), які, до речі, містять зменшено-пестливу ноту. Власне у цьому  віддзеркалюється національна ментальність, адже ми інколи й ворогів називаємо «воріженьками». Тоді як Росія до українців агресивніша.  

 

Навіть за важкої ситуації українці не втрачають почуття гумору й такту. Коли нас почали йменувати «укропами», художник Андрій Єрмоленко розшифрував це слово як «український опір». Пізніше з’явилися шеврони, на яких зображене суцвіття кропу, для батальйонів територіальної оборони. Так образлива назва стала позитивною характеристикою.  Далі це підхопила спритна команда Коломойського і перетворили в політичний проект. Тепер носяться з ним, як з писаним яйцем.  

            Але спробуймо проаналізувати доволі кумедні словоутворення. Тож  хто такі та що таке тітушки, йовбаки, диванна сотня та інші словесні новоутворення, породжені подіями останнього часу?

            Диванна сотня – учасники протестного руху, активність яких обмежувалась інтернетом.  

Жидобандерівець – людина єврейської (але не обов’язково) національності, яка є прихильником Майдану і патріотом України. Самі «жидобандерівці» використовують це слово жартома, тоді як російські рупори – всерйоз.    

Луганда і Донбабве – саркастичні назви терористичних організацій «ЛНР» та «ДНР», а також територій Луганської та Донецької областей.  

Ватник, або ватнік – людина з радянською ментальністю, яка щиро не розуміє, навіщо існує держава Україна. В Україну слово прийшло разом із російською інтервенцією в березні 2014 року. Походить від однойменної назви популярного теплого одягу бідних радянських людей. Сукупність ватніків часто позначають збірним поняттям «вата».  

Укри, укропи – зневажливо-іронічна назва українців. Використовується для російської пропаганди й тролінгу.  І хоча крислата парасолька кропу є для багатьох не надто достойною заміною символу охоронців рідної землі, особливо, якщо порівнювати з славними лицарями Війська Запорозького, символом яких часто був войовничий козак з мушкетом. Відчуваєте різницю? Тому ідеологам «українського опору» треба було б добре подумати, яку символіку обирати для одностроїв захисників Вітчизни – традиційну національну чи безбарвно-штучну, неоковирну та ще й створену за асоціацією з образливим, російським за походженням прізвиськом українців.

Найкумедніше, що створений в середовищі сепаратистів і російських окупантів образливий неологізм «укроп» припав до душі й нашим краянам по цей бік фронту. Навперейми «укропами» називають себе й інформаційні агенції, і депутатські об’єднання в парламенті, й арт-фестивалі, й окремі журналісти, а співочий гурт «Гайдамаки» відзняв кліп на пісню «Укроп», рефреном у якій звучать слова: «Ми всі — укропи». У всіх цих випадках слово «укроп» розшифровують як «український опір» або «українська опозиція».

Ще одна кумедна історія породжена подіями на Закарпатті. Суть новизни полягає у логічному прагнені обмеженого індивідиума до еволюції , а звідси і логічний висновок: погана та тітушка, що не мріє стати йовбаком (утворено від прізвища Миколи Йовбака – учасника подій у Мукачевому ). Напевне кожна справжня «тітушка» мріє в глибині своєї гнилої продажної душі вирости та стати «йовбаком».

До речі, з моменту появи поняття «тітушка»  ніхто з них так і не був покараний. Згадаймо Маріїнський парк 18 лютого! Тітушки, яких возили «регіонали»  разом з озвірілим «Беркутом» вбивали та калічили людей. До сьогодні за це ніхто не покараний.   А взагалі, враховуючи тенденції росту «тітушки» до «йовбака», аналізуючи зміну тупуватого до того образу бандюка з кулаками на чолов’ягу в спортивних штанях з гвинтівкою та фальшивим посвідченням журналіста НСЖУ, бачимо не ябиякий прогрес.

 За інформацією Закарпатської облорганізації НСЖУ, до спілки Миколу Йовбака не приймали, і на обліку він не перебуває. Основне посвідчення члена НСЖУ має вигляд книжки, а поширюване у соцмережах фото схоже на вкладку до основного посвідчення (прес-карту). Водночас прес-карта так само має завірятися печаткою облорганізації НСЖУ. Печатка ставиться на фото. А "посвідчення", яке має М.Йовбак, не завірене печаткою.

Розвиток мови є важливим для збереження народної памяті, адекватного відображення реалій сьогодення. Проблемою є ише те, що не всі публічні особи адекватно сприймають певні реалії, як мовні, так і дійсні.  Наприклад, оте підтримуване з телевізорів відчуття меншовартості українців, вторинності, недоумкуватість, креативна безпорадність та лакейське запобігання перед чужинцем, затавроване ще геніальним Тарасом:

«…Німець скаже: «Ви монголи».

Монголи! Монголи!…»

Так і тут:

Сепар скаже: «Ви  - укропи!»

 - Укропи! Укропи!

Маю на увазі політичний проект, символом якого є зображення суцвіття кропу.  І це створено в Україні, начебто прихильниками  «українського опору» чи «української опозиції».  

Розробники цього символу мають дуже мало спільного з українською мовою й національною українською культурою. Адже абревіатура «укроп» співзвучна з російською назвою рослини кріп, яка в контексті української мови не має нічого спільного з «укропом» як рухом опору . Це є свідченням певної амбівалентності, роздвоєності свідомості прихильників «укропної» самоназви, що характерне, на жаль, для російськомовних українців.

По-друге, у традиційній українській символіці кріп відсутній, будучи рослиною в естетичному плані абсолютно невиразною.  Традиційним символом боротьби за українську незалежність є популярний у національному фольклорі, естетично насичений образ червоної калини, використаний, зокрема у відомій стрілецькій пісні-гімні «Ой, у лузі червона калина». Є ще чимало інших опоетизованих народною художньою традицією рослинних символів, що вже протягом століть служать естетичним ідеалом для українців. Це дуб, сосна, верба, вишня, тополя, барвінок, мальви, чорнобривці, рута, материнка, братки тощо.  

А тепер порівняйте кріп з цими вишуканими народними символами і подумайте, символом чого він міг би бути? Мужності, стійкості, твердості, витривалості, як дуб? Краси, гармонії кольорів, як калина в пору цвітіння й узимку, струнка тополя чи сосна, тендітні мальви й чорнобривці?  

Відповідь очевидна, як очевидним є й те, що обрати собі за символ кріп могли люди естетично сліпі й далекі від українських національних традицій.

Святослав Городоцький,

газета "Життя Прикарпаття"

 

 

Share