Казкова краса різдвяної ікони

 

Автори Нового Завіту глибоко й проникливо осмислили історичну подію народження Божого Сина у своїх Євангеліях. Різдво Христове скрупульозно досліджували митці та вчені всіх часів.

Польська дослідниця Б. Філярська вказує у своїй книзі «Християнська археологія», що найдавніші зображення «Різдва Христового» збереглися на римських саркофагах з кінця IV ст. ікона з рубежу ХI—ХII ст. із монастиря Святої Катерини на горі Синай впевнює нас, що в післяіконоборчий період остаточно сформувався розгорнутий варіант вищеназваної іконографії. В українському мистецтві тема «Різдва Христового» відома з фресок ХII ст. Кирилівської церкви в Києві. До шедеврів світового християнського мистецтва можна зарахувати ікону «Різдво Христове зі сценами життя Марії» ХVI ст. із с. Трушевичів Львівської області. Якраз на іконографії цього монументального образу ми спробували показати роль археологічної науки в доведенні правдивості священної книги християн – Біблії.

Ікона «Різдво Христове» розповідає нам про подію вселенського, планетарного значення, яка змінила обличчя світу. Римський імператор Август видав наказ про перепис населення в провінції Римської імперії Юдеї. Як вказує євангеліст Лука: «І йшли вони записатися — кожен у своє місто» (Лк. 2, 3).

Ніякий інший євангельський текст не викликав стільки сумнівів, як повідомлення Луки про перепис імператора Августа в часи правління Сирією Кирінія (2,1—3), коли, власне, і народився Спаситель людства.

До нашого часу дійшло основне джерело з історії Юдеї римського періоду — твори єврейського історика Йосифа Флавія. Він пише, що перепис у Палестині відбувся 6 року до н. е., після того, як цю історичну область було включено до Римської імперії. Римський намісник у Сирії Сульпіцій Киріній, згідно зі свідченнями Флавія, управляв намісництвом у 6—12 роках н. е. Всі наведені дати, на жаль, не узгоджувалися з вказівками євангелістів (Мт. 2,1; Лк. 1,5), що ісус народився в добу правління ірода Великого (37—4 рр. до н. е.). Щоби подолати ці хронологічні розбіжності, історики висловили припущення, що такі переписи проводилися в Юдеї і до 6 року до н. е., а, можливо, навіть у часи ірода Великого. Зрештою, археологи неодноразово віднаходили в Єгипті різночасові римські інструкції з рубежу старої й нової ери, як саме треба було проводити перепис населення імперії.

Археологічна наука довела, що Киріній управляв Сирією ще раніше від вказаного Йосифом Флавієм терміну. 1527 року поблизу французького міста Ліона було випадково виявлено дві бронзові таблиці, на яких зберігся напис, що містить уривок із промови імператора Клавдія перед римським сенатом, проголошеної в 48 р. н. е. Знаменитий історик Тацит у своєму науковому дослідженні «Праці» згадує про цю промову. На думку вчених, згадка про перепис, що зафіксований у «Клавдієвих таблицях», повністю відповідає повідомленню євангеліста Луки: «Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю (2,1).

Важливе значення для біблійної археології має знахідка, відкрита 1647 р. у Венеції. На камені, що походив з багатої гробниці, зберігся напис, де згадується римський воєначальник Палатин Секунд, який служив при легаті Сирії Кирінію. Очевидно, Палатин походив із Бейрута в Лівані. У написі сказано, що він проводив за наказом Кирінія перепис населення у великому сирійському місті тієї доби Апамеї.

А ми повернемось до славетного сюжету новозавітної історії. Оскільки Йосиф і Пречиста Марія походили з Давидового міста Вифлеєма, то вони вирушили туди з Назарета. У Вифлеємі на той час назбиралося стільки народу, що їм не знайшлося місця, де заночувати. На околиці міста святе сімейство знайшло печерку, в якій пастухи в час негоди утримували свою дрібну худобу. «і от коли вони були там, настав їй час родити, і вона породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді» (Лк. 2,7).

Усі події, пов’язані з Різдвом, наче зібрані в єдиний простір. Він нагадує нам сувій з біблійним текстом. ікона розповідає про початок земного життя ісуса Христа. Майстри найдавніших образів «Різдва» виділяли в центрі колиску Божого Сина. З VI ст. ікона набирає виключно Богородичного характеру, тому головне місце в ній займає Богоматір.

Українські ікони, присвячені темі Різдва Христового, наповнені світлими кольорами, адже подія сповіщає про народження Сонця правди. Євангеліст Йоан порівнює те, що сталося, зі світлом: «Справжнє то було світло, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ» (Йоан. 1,9). Як визначає дослідник вітчизняних ікон Я. Креховецький: «Богородиця лежить відпочиваючи на великому ложі, застеленому символічним червоним диваном, бо ж Вона стала Матір’ю Христа. Її вираз гідний, поважний, як годиться новій Єві, Матері нового, відродженого людства». Одну з таких живописних перлин ХVI ст. знайшов у церкві в селі Трушевичах біля Добромиля уславлений археолог Ярослав Пастернак. Її було передано до фондів Національного музею у Львові.

Євангеліст Матей сповіщає, що місце народження Христа було позначене небесним знаменням: «і ось зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, але поки не підійшла й не стала зверху, де було дитятко» (Мт. 2,9). Іконописці зображували вгорі образу небесний півкруг, з якого світить довго вказана зоря, що символізувала собою повсякчасну Божу присутність.

«Зірка на сході», про яку згадує Матей (2,9), дістала в бібліїстиці назву «Зірка волхвів» або «Вифлеємська зірка». Повідомлення євангеліста здавен привертало до себе увагу істориків, археологів і особливо, астрономів, які робили численні спроби пояснити це космічне явище, знайти підтвердження його історичності в стародавніх хроніках. Ще в ХVII ст. знаменитий астроном Йоан Кеплер висловив припущення, згідно з яким у Євангелії від Матея описано перебування планет Юпітера і Сатурна в сузір’ї Риб, яке відбулося в 7 році до н. е. Така версія узгоджується з текстом астрономічного змісту, що його прочитали археологи на одному з вавилонських клинописів. Такі природні явища відбуваються приблизно раз на 800 років. Уже в наш час американські астрономи Д. Кларк та І. Паркінсон запропонували гіпотезу, що в Євангелії мова йде про спалах нової зірки в сузір’ї Козерога навесні 5 року н. е. Згадаймо, як церковний історик і мислитель Оріген (185—254 рр.) тлумачив природу «Вифлеємської зірки». У трактаті «Проти Цельса» він назвав її «з роду тих зірок, які тимчасово з’являються, а називають їх кометами».

Цілий ряд дослідників вважає, що в Євангелії від Матея описано появу комети Галлея в 12 р. до н. е. Кассій Діон (165—235 рр.) у «Римській історії» пише: «і з’явилась зірка, що називалася кометою, яка впродовж багатьох днів висіла над містом і подібною вона була до нічного світильника». Людина з іншою культурою мислення китайський астроном ХIII ст. Ма Туан Лі також повідомляє про появу комети Галлея в 12 р. до н.е. Тому прихильники цієї версії датують і народження ісуса Христа.

Окрім «Вифлеємської зорі» ще одне свідчення всюдисущності Господа українські середньовічні іконописці вбачали в наявності на іконі ангелів, які з небесних висот оспівують народження ісуса. Мистецтвознавці вважають, що спілкування ангела з пастухом у правій частині ікони — це блага вість, яка лунає до Богом обраного народу, що не почув голосу Вседержителя, хоча до нього Він «багаторазово й багатьма словами говорив» (Євр. 1,1).

Хоч події відбувалися в різному часовому просторі, українські іконографи намагалися їх об’єднати в образі «Різдва». Євангеліє від Луки звіщає: «Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня осяяла, й великий страх огорнув їх. Ангел сказав їм: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу. Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 8—11). Трохи пізніше, доки Йосиф і Богородиця ще перебували у вифлеємській печері, маленького ісусика навідали волхви з далекої країни зі Сходу, можливо, Персії чи Вавилонського царства. Євангеліст Матей називає їх мудрецями (Мт. 2,1—12).

В українській іконографії було заведено зображувати мудреців зі Сходу й пастухів обабіч Божої Матері. У такий спосіб художники змальовували ізраїльський народ і неюдейські етноси, освічену еліту тогочасного суспільства й простолюдинів. Творець ікони з Трушевичівського іконостасу для вираження задуми Богородиці знайшов простий і переконливий засіб. У миттєвості найбільших переживань людина вгамовує нервову напругу рукою, яка знімає з обличчя стресовий стан. Можна тільки подивуватися розумові невідомого майстра з ХVI ст., який так переконливо художньою мовою пояснив слова євангеліста Луки: «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (Лк. 2, 19).

Зі сторінок Біблії ми довідуємося, що Дитятко після народження поклали в ясла, куди накидали траву й сіно для худоби.

Українські майстри зображували ясла немовби величезний царський трон. Маленького Ісусика зігрівають своїм диханням осел і віл. Ще старозавітний пророк Ісая передбачив цю картину: «Віл знає господаря свого, а осел — ясла пана свого. Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє» (Іс. 1,3).

Для пояснення божественної і людської природи ісуса Христа наші старі іконописці використовували символічні сюжети, черпаючи їх часом із гущі народного життя. Здавен існує звичай, що коли народжується дитина, то її купають. У цьому разі — це прообраз Хрещення Спасителя, а також доказ Його земного, людського походження.

На нашу думку, слова євангеліста Матея про сумніви, які закралися в душі у чоловіка святої Марії Йосифа (Мт. 1,18-24), лягли в основу ще одного сюжету в іконі «Різдво».

У нижньому кутку образу показано зажуреного чоловіка, якого спокушає диявол у вигляді пастуха. Тому ікона вчить вірних християн не сумніватися в істинності Бога Живого, а брати приклад з Йосифа, який подолав свої сумніви в обороні Господніх величних задумів.

У Старому Завіті Ісая пророкував: «І вийде паросток з пня Ессея, і вітка виросте з його коріння. Дух Господній спочине на ньому, дух мудрості й розуму, дух ради і кріпости, дух знання й страху Господнього» (Іс. 11, 1—2).

Митці показують Ессеєве дерево на передньому плані ікони, нагадуючи нам, що Спаситель віддасть своє життя за людство на новому дереві, з якого зроблять хрест.

Український поет Богдан Нижанківський високообразно висловив мажорний настрій ікони «Різдво Христове»:

Осел і віл, і пастирі.
Дари принесли три царі.
У яслах Син — усім надія,
А побіч Йосиф і Марія.
І зірка низько, угорі.
арі не мовлять ані слова.
І пастирям завмерла мова.
Осел з волом, як і торік,
Стоять, а, також, навіть вік…
Б. Нижанківський «Рукотворна картина».

А тепер пригадаймо собі, як урочисто й піднесено розпочинається Євангеліє від Йоана. Але на самій вершині мажорного такту чуємо застереження: «Не був він світло — був лише, щоб свідчити світло. Справжнє то було світло — те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. Було у світі, і світ ним виник — і світ не впізнав його. Прийшло до своїх, — а свої його не прийняли» (1, 8—11). Так само і в іконі є застереження, особливо в душевних стражданнях і материнському смутку Богородиці. Чорна печера, де в царській яскині перебуває маленький Ісусик, має немовби конфігурацію могили. У жалобних яслах ми впізнаємо Гріб Господній, а в дитячих пеленах — саван померлого Спасителя. Ангел, що охороняє вифлеємську печеру, сповіщає не тільки Різдво, а й Воскресіння Христа.

Автор: Ігор КОВАЛЬ
Share