Герої економічного фронту мають чисті думки. Один із них — Сергій Волошин, підприємець, співвласник пральні Crystal, що на Івано-Франківщині. Сергій є уособленням небайдужості. І під час нового етапу війни свою управлінську майстерність він скерував на допомогу вимушеним переселенцям та роботі критичної інфраструктури. І ось як це було:

«Наша пральня Crystal орієнтована на готелі в Яремчанській, Ворохтянській та Поляницькій громадах. Ми позиціонуємо себе як пральню сучасного типу, адже використовуємо новітнє промислове обладнання та сучасні технології. Crystal — це підприємство, яке протягом кількох годин може випрати, висушити, випрасувати, скласти та доставити чисту білизну до готелю, щоб там її могли вчасно замінити для своїх гостей. Саме тому ми цілодобово працюємо щодня. А наше обладнання і транспорт дають нам змогу швидко та якісно обслуговувати клієнтів. Підприємство у сьогоднішній не простий час забезпечує людей робочими місцями та наповнює бюджет сплачуючи податки.

За останні 100 днів наш колектив став згуртованішим. Ми працювали вже 24 лютого, бо я розумів, що наша справа надважлива. Ми як медики або пожежники. Ми — санітарна служба. Клієнти нам довіряли в мирний час, тож ми не мали права підводити їх під час війни. Саме про це я сказав колективу. Зізнаюся, було дуже важко підібрати правильні слова в цій ситуації.

Дуже швидко стало зрозуміло, що пральня матиме ще більше роботи, ніж зазвичай. Готелі були переповнені, відкривалися заклади соціального прихистку. Ми змогли швидко адаптуватися і до збільшення кількості клієнтів, і до ускладнення логістики. Радіус нашого обслуговування був 100 кілометрів, а став 400.

Люди тікали від війни, знесилені добиралися у відносно спокійні регіони по кілька днів. У горах вони почувалися більш захищеними. Їм надавали прихисток у приміщеннях ліцеїв, санаторіїв, у готелях та домівках. У закладах, які пристосовували для тимчасового проживання, не було ліжок, матраців, постелі. Тож я звернувся до клієнтів: ми зібрали зайву постіль у готелях та передали її для проживання вимушених переселенців. Уже за тиждень після поселення людей стало зрозуміло, що прати та сушити білизну з соціальних закладів немає де. Мова йде про тисячі людей, тонни білизни. Ніхто не був готовий до такого розвитку подій. Тож ми взяли на себе цей обов’язок і виконуємо його досі, звісно ж, безкоштовно.

Але це далеко не всі зміни в нашій роботі. Десь на третій-четвертий день російського вторгнення до нас звернулися з новим запитом: прати спецодяг для підприємств критичної інфраструктури. Ми не мали права відмовити, проте поставало питання запасу пральних засобів, яких вистачало лише на два тижні у звичному режимі, а в наднормовому — на кілька днів. Наш постачальник мав головні склади біля Києва, у Василькові. За декілька кілометрів від них ішли запеклі бої. Нам сказали, що склади цілі, сторожі живі, потрібно шукати транспорт і їхати. Ми домовилися з власником вантажівки, щоб забрав 22 тони наших пральних засобів. Водночас було багато запитів на доставку гуманітарних вантажів на Київщину, тож усе склалося. Зізнаюсь, я дуже хвилювався за водіїв, адже вони їхали й чули постріли, а машина навіть зламалася. Тоді ніхто не думав про перевитрати, адже головне, заради чого люди ризикували, було забезпечення безперервного робочого процесу як пральні, так і критичних підприємств у підсумку.

Сьогодні багато людей змінили звичну сферу діяльності, щоб наближати нашу перемогу. Я не знаю тих, хто б не захоплювався українськими військовими. Вони захищають нас, наші домівки та сім’ї, розуміючи, що можуть не повернутися. Тож ми зобов’язані бути їм надійним тилом, допомагаючи і працюючи, щоб економіка не занепала. І в цьому ми з командою одностайні».

 Ірина ГОШУК,

медеджерка «Банку Львів»