Ексклюзивне інтерв’ю головного редактора газети «Життя Прикарпаття»

Всеволод Кисілевський : «Друковані засоби інформації  в першу чергу газети –  це класика , як театр, опера,  ручка, олівець, пензель, фортепіано та скрипка, вони були і будуть…»

Невід’ємною складовою частиною життя громадянського суспільства є засоби масової інформації, яких називають “четвертою вла­дою”. В нашій державі вони ще тільки набувають владної значущості. Історично склалося так, що  засадничою  основою вільної преси є цінність свободи слова. Вона передбачає незалежність від будь-­яких форм втручання і контролю з боку владних струк­тур, що містять елементи цензури та обмеження свободи друку. Про журналістські будні, співпрацю з владою, засади формування редакційної політики,  поділився своїми міркуваннями головний редактор газети «Життя Прикарпаття», член Львівської обласної організації НСЖУ Всеволод Кисілевський.

 

-         Пане редакторе, поділіться своїми думками про умови в яких доводиться працювати ЗМІ в реаліях нашого часу ?

Засоби масової інформації  у громадянському суспільстві повинні створювати об’єктивне, повномасштабне інформаційне­ середовище, яке формується на основі конкуренції різних типів подачі інформаційного продукту  – від електронних до друкованих носіїв оприлюднення інформації. У сучасних умовах засоби масової інформації (ЗМІ), зважаючи на суспільну важливість, масовість та доступність, мають величезний вплив на суспільно-політичні процеси, що відбуваються в громадах . Залучаючи громадян до інформаційних відносин, ЗМІ формують певні ціннісно-смислові моделі для засвоєння суспільством. Здатність швидко охоплювати найбільш широкі аудиторії дає можливість сучасним та традиційним мас-медіа впливати на формування думки громадянського суспільства з того чи іншого питання. З приводу чого в розвинутих суспільно-політичних системах панує теза, що той, хто володіє засобами масової інформації, володіє громадською думкою. Сьогодні завдяки журналістам , їх розслідуванням,  громадськість  миттєво отримує інформацію про події, що відбуваються навколо.

 

 

-         Чи є перспектива розвитку та повноцінного функціонування  друкованих засобів інформації в епоху стрімкого розвитку електронних технологій ? 

Друковані засоби інформації  в першу чергу газети –  це класика , як театр, опера,  ручка, олівець, пензель, фортепіано та скрипка, вони були і будуть, адже вони стали наріжними каменями в історії розвитку людства. Фактично всі друковані засоби масової інформації дублюються в електронній формі, і є доступними в мережі інтернет. Деякі ЗМІ поширюють інформацію тільки в електронній формі. Я є прихильником класики, люблю інформаційний продукт потримати в руках, адже віртуальні речі не є стабільними і надійними носіями інформації. Жартома скажу так , варто вимкнути «світло» … і все пропало… Інтернет можна вимкнути, сайти чи соцмережі заблокувати, а інформація на паперовому носії – це дорого, але надійно. Поряд з цим дублювання інформації в електронній формі на сьогоднішній день – це вимога часу.

 

-         Як у вашої газети відбувається співпраця з місцевою владою ?

Співпраця – продуктивна, розуміння та підтримка є, але нажаль не з всіма гілками влади. Багато залежить від очільників органів влади, від їх обізнаності, професійного рівня, порядності та бажання працювати відкрито –  інформуючи суспільство про свою діяльність. В цілому правилом для влади є співпрацювати  з ЗМІ на засадах відкритості та прозорості, але трапляються і винятки.

-         Ви згадали про винятки, а можна детальніше ?

Після проведення реформи з’явилися нові районні ради із збільшеними територіями, але фактично без суттєвих повноважень.    На мою думку мета реформи децентралізації  –  це формування ефективного місцевого самоврядування та територіальної організації влади для створення і підтримки повноцінного життєвого середовища для громадян, надання високоякісних та доступних публічних послуг, становлення інститутів прямого народовладдя,  узгодження інтересів держави та територіальних громад.  Сьогодні можна стверджувати, що новостворені  районні є обмежені у своїх повноваженнях. Виходить, що  обрали депутатів, дали їм значки, збираються раз на місяць, або і рідше у політичному клубі під назвою "районна рада". Діяльність їх зводиться до ухвалення різного роду заяв та освоєння коштів платників на задоволення своїх потреб . У діяльності цих органів є ще одна функція , а точніше небезпека яка таїться в нормі статті 119 Конституції, що передбачає можливість вотуму недовіри голові районної державної адміністрації з боку районної ради.

 

  

-         Тоді закономірне запитання. Чи налагоджена у Вас співпраця з Надвірнянською районою радою та її очільником О. Кенізом ?

 

Це болюча тема. Співпраці з Надвірнянською районою радою в особі її голови  О. Кеніза немає і бути не може. Адже після реформування цей орган на мою думку є абсолютно зайвим у вертикалі влади. Раніше районна рада мала  певні повноваження і її рішення мали вплив на розвиток суспільства. Тоді у нас була плідна співпраця з депутатським корпусом Надвірнянської районної ради та тодішнім її очільником Іваном Гурмаком. Рівно ж така співпраця була з Верховинською районною радою та тодішнім її головою Іваном Шкіндюком. Після реформування та укрупнення районів ситуація докорінно змінилася. Новоутворені районні радифактично є органи влади без повноважень та бюджету. 25 жовтня 2020 року відбулися місцеві вибори, які утвердили новий адміністративний поділ, де головними територіальними утвореннями є область та громади (ТГ), а поміж ними, маю сподівання, що ненадовго в тимчасовому форматі залишено райони. Адже у них немає законодавчої бази, яка визначає їх повноваження та особливості роботи.   Зрештою, немає бюджету, який би забезпечував їх діяльність. Немає нічого! Хіба, що підписаний  Президентом закон № 3651 "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій".  Найкращою ілюстрацією цього є  Надвірнянський район. Подивимось, як розгортається ситуація, на прикладі реформування цього району, він майже не змінився за територією  і чисельністю, адже до нього приєднали територію колишньої Яремчанської міської ради. Фактичних повноважень у цього органу майже не має . Бюджет, який був затверджений на початку діяльності цього органу складав приблизно пів мільойона гривень. Важко повірити , але голова цього органу О. Кеніз  скаржиться на відсутність коштів, проте посадовці отримують справно заробітню плату. Самого голову райради на робочому місці застати в край важко. Проте у штатному розписі Надвірнянської районної ради є перелік посад на кшталт різного роду посадовців та радників –  доцільність перебування на посадах за кошти платників податків викликає великий сумнів. Наприклад навіщо Олександру Кенізу , керівнику органу який на даний час суттєво нічого не вирішує, доволі обширний апарат штатних та позаштатних працівників? Коли, за його словами, коштів у бюджеті не має. Запитаєте звідки беруться кошти на утримання «такої розкоші» ? І тут саме найцікавіше, за інсайдерською інформацією, оказується минуле скликання Надвірняської районної ради залишило по собі «спадок» невикористані кошти в сумі кількох мільйонів гривень, але це тема журналістського розслідування, детальної перевірки фактів, направлення інформаційних запитів у різні державні структури для підтвердження, або спростування  даної інсайдерської інформації.

 

 

З ваших слів випливає, що районні ради в сьогоднішньому вигляді –  є зайвими ?

Так, на мою думку існування районних рад у їхньому чинному вигляді є недоцільним і може загрожувати реформі децентралізації.   З нового року в Україні  реорганізовано районний адміністративний поділ шляхом укрупнення, та новоутворені  ради  фактично не мають жодного законодавчого підґрунтя, повноважень та фінансів для повноцінного функціонування. Зараз очевидно, що повноваження районних органів влади регулюються тим законодавством про місцеве самоврядування, яке й було. Його не було змінено, тому де-юре у них зараз ті ж повноваження що були, а де-факто змінами до бюджетного кодексу і законодавства на районному рівні забрали майже всі фінансові і бюджетні повноваження і це, по суті, вбило можливість усі ті старі функції реалізовувати.

 

 На завершення, як би ви окреслили  журналістську працю ?

Працю журналіста можна  порівняти з айсбергом. Лише 1/9 його визирає над поверхнею океану. Це видима для сприймачів частина масово-інформаційної діяльності - написаний або усний текст. Але 8/9 маси крижаної гори ховається під водою. Це величезна підготовча робота журналіста по збиранню інформації, яка й лягає в основу матеріалу. Як правило, слабкі журналістські матеріали виходять не внаслідок поганого вміння опрацьовувати  зібраний матеріал, а внаслідок поверхового уявлення про саму проблему, що обрана за предмет статті чи сюжету,  що негайно позначається на якості кінцевого результату журналістської праці. Тому слід пам’ятати, що існує лише три методи збирання зовнішньої інформації: спостереження, вивчення документів і джерел, інтерв'ю. Журналіст - це щоденний, вічний спостерігач. Він ніколи не пройде повз цікаву подію, свідком якої став мимоволі, випадково. Він ніколи не пропустить нагоди познайомитися з цікавою людиною. Він спостерігає по дорозі на роботу й по дорозі додому, у будень, у свято і у вихідний день. Усе спостережене він збирає у скарбничку свого журналістського досвіду, якщо не для негайного, то для майбутнього використання.

 

Дякую за ітнерв’ю.

Розмову вела Ірина КЕРДЯК

Share