Всеволод Кисілевський  - журналіст з десятилітнім досвідом роботи в різних засобах масової інформації. Професійну діяльність розпочав з посади заступника головного редактора газети Яремчанської міської ради «Яремчанський вісник», працював головним редакторам та редактором радіомовлення  телерадіокомпанії «Надвірна», тепер головний редактор та співзасновник газети «Життя Прикарпаття», член Львівської обласної організації НСЖУ. Освіта вища – магістр.
 -  Що для Вас означає бути журналістом ?

-          Журналіст –  більше, ніж професія - це стан душі, це стиль життя, це подарунок природи і це талант.  Це, коли характеризувати притаманні риси ідеального журналіста. Але в буденному житті трапляються різні індивідууми. Найгіршими є ті, яких життя змусило стати журналістами,  бо вони й самі мучаться, і професію принижують. Інша категорія - це професіонали, які досягнули високого рівня майстерності. Робота стала для них джерелом добробуту. Ця категорія журналістів, яка вразлива  до можливості бути використаною іншими особами для досягнення якихось меркантильних цілей. Завжди є вибір, і його потрібно робити. Від цього вибору залежить, чи ти журналіст, чи раб, який служить своєму ґазді. Світ навколо нас недосконалий, тому компроміси можливі. Діючи за правилом, обираємо менше зло, щоб не було більшого. Це виняток із правила, і він має місце в журналістській професії.

-         Чи любите Ви вступати в полеміку та дебатувати?

-  Останніми роками катастрофічно не вистачає часу. Тому  я перестав сперечатися: кожен має право мати свою думку. Як бачимо, соціум у нас специфічний та часто неадекватний. Це можемо спостерігати в дописах та коментарях у соцмережах. З різного рівня дурнями я  не спілкуюсь.   Просто кожному, хто хоче зі мною вступити в полеміку, я спершу ставлю діагноз: наскільки людина адекватна. Тоді або дякую за товариство, або спілкуюся.

       - Як Ви розрізняєте, де правда, а де вигадка?
 - Кожна брехня має «роги і хвіст», і вони рано чи пізно проявляються, як те шило, що обов’язково вилізе з мішка. Так само відбувається з брехнею.  По тону подачі можна вирахувати, де правда, а де брехня. Найбільше брехні є в інтернеті, а ринкові відносини та бажання заробити призводять до того, що  деякі інет-ресурси працюють за принципом «чим більше людей перейде за посиланням на певну статтю, тим більшу прибавку до зарплатні отримає автор». Це, на мою думку, у близькому майбутньому зробить інтернет  звалищем брехні, недостовірної інформації, і люди повертатимуться до класичних джерел інформації: газет, журналів, радіо, телебачення, адже останні працюють у правовому полі. Я сприймаю інтернет, як поле, на якому ростуть шляхетні рослини поряд з бур’яном. Усе залежить від того, який запит у суспільства: на бур’ян –  брехню чи на шляхетні рослини – правду. Яке суспільство, такі й запити. Якщо суспільство неосвічене і з синдромом «Чіпки-бунтаря», то перспектив у бур’яну більше. Світ все більше стає вар’ятством, і лише, коли вар’яти вичерпають свій ресурс, є надія, що людство повернеться до фундаментальних речей, на яких побудований світовий устрій. Просто потрібно прорвати «бур’ян», який, на жаль, укорінився в інформаційному просторі.

- У Вашій журналістській кар’єрі були випадки, коли безпідставно звинувачували?  Якщо так, як Ви діяли ?

- Так, були і трапляються, і напевно будуть траплятися. Коли ви працюєте ефективно і за короткий час досягаєте поставленої цілі успішно, це привертає увагу різного роду невдах, які чекають зручного моменту, щоб приземлити вас та урівняти  зі своїм жалюгідним професійним рівнем. Задля  таких ганебних цілей вони готові об’єднуватися, видумувати різного роду звинувачення, виголошувати грізні промови і, зрештою, можуть переконати певну частину суспільства в тому, що біле є чорним, а чорне білим. Інколи їм вдається досягнути короткочасного успіху.  Запитаєте, як з ними боротися? Тільки законними методами: іти до суду, доводити свою правоту і працювати далі. У мене такий випадок був, коли я працював головним редактором телерадіокомпанії «Надвірна». Я звернувся з позовом до суду. Мої позовні вимоги були визнанні законними, і я за рішенням суду був поновлений на посаді головного редактора ТРК «Надвірна». Я переконаний, що свою честь і гідність потрібно відстоювати.

- Ви коли-небудь помилялися ?

- Помилятися - властива людям риса. Помилки не роблять тільки ті, хто взагалі нічого не роблять. Не буду заходити у філософію. Відповім на Ваше запитання так: «У житті одна помилка - не біда, біда - коли усе життя помилка».

-         Коли Вас у чомусь звинувачують чи зводять наклепи, як Ви дієте?

-         Я просто відповідаю їм: «Це неправда». Я не оправдовують, бо мого слова  «це неправда» є достатньо, а хто цього не розуміє, то я в молитвах прошу Господа Бога, щоб дав крихту розуму різного роду інтриганам, бо вони, нещасні, не розуміють, що роблять.

-         Яке Вашепрофесійне журналістське кредо?

-         Amicus Plato, sed magis amica veritas. Слова давньогрецького філософа Сократа до свого учня Платона: ”Приятель Платон, але правда більша приятелька”.

Розмову вела Ірина Кердяк