Погляд в історію – 30 років тому була ухвалена Декларація про державний суверенітет України

16 липня 1990 року Верховна Рада , тоді ще УРСР конституційною більшістю народних депутатів – 355 “за” при чотирьох “проти” та одному, який утримався – ухвалила Декларацію про державний суверенітет України.

Цей історико-юридичний, або правильніше сказати   державно-правовий акт документ, яким було   проголошено  суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Декларація стала важливим кроком на шляху до незалежності. Базові положення цього документа згодом стали основою законодавчих актів державного значення – Конституції та законів України.  Так , у преамбулі та десяти розділах Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як “верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах”. 

Це був перший офіційний документ, ухвалений переважною більшістю народних депутатів Верховної Ради, з  якого почався відлік реального і остаточного руху України з радянсько-російської імперії до суверенності, самостійності й незалежності. Вона стала основою для «Акта проголошення незалежності України», ухваленого Верховною Радою 24 серпня 1991 року. Тоді фактично вдруге Україна була проголошена незалежною демократичною державою й остаточно виведена зі складу СРСР. І потім, як ми знаємо, незалежність країни була підтримана на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року.

Важливим було те, що в Декларації про державний суверенітет України вперше в новітній національній історії поруч із “Українською РСР” вжито слово “Україна” як офіційна назва держави. Одне з головних – положення про громадянство: всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять; громадяни всіх національностей становлять народ України. Також у документі було зафіксовано:  територія УРСР – в існуючих кордонах недоторкана ; від імені народу України може виступати тільки Верховна Рада;  Національним багатством може володіти виключно Український народ.

В економічній сфері – створення власних банків, самостійне формування цінової, фінансової, митної та податкової системи та державного бюджету, контроль за використанням його коштів, а в разі потреби – запровадження власної грошової одиниці.

Проголошувалося також право на власні Збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки. Українська держава мала самостійно визначати порядок проходження військової служби громадянами республіки.

Було задекларовано намір України в майбутньому стати нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і дотримуватиметься трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. УРСР у повному обсязі відновлює свій міжнародний статус, а отже, є повноправним учасником міжнародних відносин, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Державні органи влади мали забезпечувати національно-культурне відродження Українського народу, запровадження та функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя. Україна зарезервувала за собою право на повернення у власність її народу національно-культурних та історичних цінностей, які тимчасово знаходяться за її межами. Крім того, всім національним групам, які проживали на території України, гарантувалося право на вільний національно-культурний розвиток.

Загалом, цей документ став актом відновлення державницьких прагнень українців через 70 років після доби Української революції 1917-1921 років.  Для тих часів і в тих обставинах документ був по-своєму революційним.  На той час про свій державний суверенітет вже оголосили в Естонії (16 листопада 1988-го), Литві (26 травня 1989-го), Латвії (28 липня 1989-го), Грузії (26 травня 1990-го). Звичайно, всі ці приклади спонукали до дій і українських парламентарів.

Варто пам’ятати про ще одну цікаву деталь, що 16 липня 1990 року окрім «Декларації про державний суверенітет України», було ухвалено ще й постанову «Про День проголошення незалежності України» – 16 липня проголошувалося святковим і вихідним днем на території України. Тож вперше День незалежності Україна відсвяткувала саме 16 липня 1991 року.

Василь Ноняк,

юрист-правознавець

Share