З історії новорічно-різдвяних прикрас

З 15 грудня 2019-го по 20 січня 2020 року у виставковій залі Музею історії Надвірнянщини діяла виставка новорічно-різдвяних прикрас, відвідуючи яку мешканці та гості Надвірної мали змогу дізнатися про традиційні новорічно-різдвяні прикраси кінця ХІХ – початку ХХ століття, «шклєні пацьорки», свіціделка, а також зробити яскраве селфі.

Новорічно-різдвяниі прикраси у місті, звичайно, відрізнялося від прикрас у селах.

 

У селі був просто дідух. Як він має виглядати – ніхто не задумувався. Принесли сніп у хату, поставили у кут тай усе. Пізніше, на Василя, ним обв’язували дерева, роблячи перевесла довкола стовбура. Крім дідухів, хату прикрашали ще й «павуками» з соломи та сіном, яке ставили на стіл і під стіл. Сіно з-під стола також  брали на перевесла для дерев.

У місті дідух теж зберігся. У Надвірні, наприклад, 9 січня, «на Штефана» (Степана), ходили у гості до усіх Степанів, обв’язували їх перевеслом з дідуха, і колядували спеціальну коляду на мелодію «Старий рік минає». Ця традиція зберігалася ще навіть у 1990-х до початку 2000-них років.

Сучасні дідухи, які з плином часу зі звичайних снопів перетворилися на витвори мистецтва, зберігають у хаті, і лише окремі ґазди, вважаючи, що врожай садовини важливіший, ніж витвір солом’яного мистецтва, продовжують зберігати традицію – роблять перевесла.

Ялинка ж почала повільно входити у вжиток від середини ХІХ ст. у містах, які десь намагалися іти в ногу зі світом. Спочатку ялинки прикрашали у, так би мовити, «панському» середовищі і, звичайно, на офіційному рівні – ялинка у міській раді, наприклад. Власне, завдяки другому наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття вбирання ялинки на новорічно-різдвяні свята вже почало входити в традицію. Разом з ялинкою з’явився і звичай «Різдвіяної просфори» (різдвяного «набутку»), який був започаткований  у середовищі товариства «Просвіта».

Чим же ту ялинку прикрашали? Це, звичайно, були як «фабричні» ялинкові прикраси, які у Надвірні називали забавками чи «свіціделками», «цвіціделками», або просто – «ціделками» (від пол. «święcidełkо»  –  блискітка),  так і  «домашні» – яблука, горіхи (замотували у блискучі кольорові позлітки, фольгу). На верхівку прилаштовували виготовлених з паперу і вати ангелів, зображення лиця і крил для яких вирізали зі «святочних карток» (листівок) чи малювали самостійно.

У 40-50-60 роках ХХ ст. на ялинці з’являються «цукорки» – замотані у блискучий папір плитки шоколаду, які виглядали, як великий цукерок, а також власне цукерки, бублики, печиво. Були і чисто надвірнянські прикраси – оздобки, – які виготовляли з кольорового паперу і перенизували нитками з бісером. За формою вони нагадували наскронні жіночі прикраси часів Київської Русі – лунниці або рясна.

З середин ХХ століття традиція прикрашання ялинок поступово починає з’являтися і в селах, де, крім традиційних бубликів, горіхів чи ланцюжків з паперу, її декорують ще, наприклад, саморобними «чоловічками», виготовленими з яйця (лице) і паперу (шапочка).

Також у ІІ половині ХХ ст. з’являються такі фабричні прикраси, як скляні гірлянди, які в містах вішали на ялинку, а по селах називали «шклєні пацьорки» і переробляли на коралі (намисто). Прикрашали мешканці сіл і підвіконня, ставлячи на них вату та ялинкові іграшки.

Разом з тим, після ІІ світової війни, з приходом радянської влади святкування Нового року почало носити ідеологічний характер. Причіпати ангелів на ялинку чи робити в хаті різдвяну шопку відкрито вже не можна було. З’явилися прикраси з п’ятикутними зірками, Кремлем та іншими символами СРСР. Були навіть іграшки із зображенням Леніна і Сталіна.

Через це у нас за радянської окупації ніхто ніколи не прикрашав ялинку на Новий рік, лише на Різдво. Це був неписаний закон, який частково зберігся і до нині.

 

Уляна Бошко, зберігач фондів Музею історії Надвірнянщини