Творець Надвірнянського товариства «Сокіл»

Активний громадський діяч Юрій Срібний народився у місті Надвірна 16 березня 1892 року у багатодітній сім’ї заможних міщан Василя Срібного і Магдалини Полатайко.  Після закінчення народної школи в м. Надвірна поступив в 1903 році до української гімназії в м.Коломия. Цього року Коломийську гімназію закінчив його брат Микола. Навчання у гімназії Юрій спочатку не любив за спартанський дух виховання. Добре граючи  на скрипці, він активно приймає участь у гімназійних заходах. Допомагає професорові К.Шипайлові вести учнівський хор і грати у гімназійному оркестрі. 

Гімназійний оркерстр виступав на урочистих заходах в інших містах і селах, і Юрієві іноді дозволялося грати на скрипці як солісту У вихідні дні разом з надвірнянськими гімназистами він організовує курси для неписемних при читальні «Просвіти» м. Надвірна, церковний і світські хори, а також бере участь у драматичному гуртку. Після закінчення гімназійного навчання у 1911 році поступає на правничий факультет Львівського університету і стає одним із засновників гімнастично-пожежного товариства «Сокіл» у м.Надвірна. Тренування членів товариства «Сокіл» відбувалося на площі читальні «Просвіти» або на березі річки Бистриця. Соколи брали участь у всіх релігійних святкуваннях, зокрема під час Великодніх свят. Юрій Срібний став організатором відділів товариства «Січ» у селі Лоєва і допомагав січовикам навколишніх сіл. В 1913 році відбулося надзвичайні загальні збори повітового товариства "Сокіл" у м. Надвірна, де було затверджено склад старшини: Андрійович Микола - голова, Банах Валер'ян, Срібний Юрій, Хроменко Іван, Николайчук Іван і Костик Василь. Він стає організатором великого збору товариств «Сокіл» і «Січ» Надвірнянського і Товмацького повітів, в якому взяло участь понад 3000 осіб. Маршовим походом  через місто «січовики» і «соколи» йшли на чолі з старшинами на конях . «Грала духова оркестра  із Станиславова, звідки прибули також представники станиславівського «Сокола» із його головою інж. Мироном. Відбувся тоді на Пнівській полянці в лісі над Бистрицею великий фестин із вправами. Великий збір «соколів» і «січовиків» був найбільшою подією, яку коли-небудь мала Надвірна, і викликав національний патріотизм і гордість українців міста. Діяльність молодої людини Юрія Срібного принесла йому визнання як патріотичного активіста серед українців Надвірнянського повіту.

 

В 1912— 1913 pp. Юрій Срібний був учителем гімназійних курсів, що їх він започаткував разом із Миколою Николайчуком, суддею Гордійчуком, народним учителем Лиликом й емеритом Климовичем. Крім д-ра М.Николайчука, як керівника і Ю. Срібного, вчителями на цих курсах були гімназійний учитель Баран, студенти права Ярослав Кирчів та Осип Левицький.

 У перший тиждень серпня  1914 року почалася Перша світова війна. Австро-Угорщина оголосила загальну мобілізацію. Юрій Срібний і його брат Микола були негайно призвані до війська. Обидва були відправлені з Галичини до австрійської офіцерської школи. Після закінчення навчання Юрій був призначений на сербський фронт, а Микола - на італійський фронт.

Російській наступ в 1914 році примусив австро-угорські війська відступити від Галичини, а росіяни займуть її територію на десять місяців. За цей час тисячі українців, у тому числі багато видатних діячів та інтелігенції, були заарештовані і депортовані, в основному в Сибір, а російські війська розграбували їхні будинки. Всі українські культурні та економічні інститути та наукові товариства також були закриті та розграбовані. Видання української літератури та газет було заборонено. Російська мова стала офіційною мовою в адміністративних установах і школах. Влада була налаштована стерти будь-які сліди української національної ідентифікації в Галичині і зробити її російською провінцією.

Австрія та Німеччина, внаслідок контрнаступу навесні 1915 року, змусили російську армію відступити, і до червня Галичина повернулася до австрійських властей. Перед відходом росіян заарештували ще більше українців. Мешканці краю були завантажені у вагони, які возили велику рогату худобу і доставлені в різні частини Росії, багато з яких на російський Далекий Схід.  По дорозі незлічена кількість людей загинула від голоду та епідемій.

Лише наприкінці травня 1916 року Юрій зміг отримати військову відпустку і приїхав через Угорщину до Надвірної. Після майже двох років відсутності він застав своє рідне місто в розрусі. Багато його знайомих були захоплені росіянами. . Юрій був спійманий в Надвірні без будь-якого шансу втекти і повернутися до свого полку на сербському фронті .Розуміючи небезпеку, Юрій намагався втекти руслом річки Стримба. На жаль російський жандарм помітив його і він був заарештований. Його доставили до місцевої в'язниці, де росіяни вже проводили допити затриманих громадян Надвірної. Всі вони були звинувачені в тому, що були українськими націоналістами і були засуджені до виселення  в Іркутськ. На наступний день їх відвезли на вокзал і завантажили у вантажний вагон. Матері вдалося передати Юрію лише невеликий пакунок з додатковим одягом і двома хлібами, підкупивши одного з охоронців. Так Юрій почав свою довгу подорож до Іркутська в Сибір.

Під час руху по Транссибірській залізниці, потяг зупинявся в лісі. Росіяни наказували ув'язненим викинути мертвих поруч із залізницею, залишивши їх без поховання і на поїдання диким звірам.

Після місяця цього пекельного шляху Юрій прибув до Іркутська . В'язнів тримали в Іркутській тюрмі близько трьох тижнів, а потім остаточно звільнили зусиллями української громади в Іркутську. Українські поселенці мали сильну організацію і сформували спеціальний комітет для надання допомоги примусовим вигнанцям з Галичини у пошуку роботи та місця проживання. Після звільнення місцева влада зобов’язала Юрія щомісяця повідомляти про свою присутність в місцевій поліції. Ставлення російських керівних органів в Іркутську до українців було зовсім іншим, ніж у російських військових чиновників у Галичині. До примусових вигнанців місцеві урядовці ставилися з співчуттям. Насправді чимало посадових осіб були нащадками осіб, яких цар колись відправив у вигнання, і вони могли зрозуміти почуття новоприбулих. Юрій влаштовується на роботу в банк. В тому часі було в Іркутську багато українців і при створеній там Українській Громаді Ю. Срібний зорганізував український хор і влаштував великий концерт на пошану Т. Шевченка. Особливе захоплення серед численних слухачів викликав тоді спів національного гимну «Щ е не вмерла Україна».  В банку, на початку своїх обов'язків, він потоваришував з вкладником значних коштів. німцем за національністю. Юрій вільно володів німецькою мовою .Він був австрійським офіцером, перш ніж був захоплений російськими окупантами в Надвірні і засланий до Іркутська. Німець являвся великим імпортером товарів з Південно-Східної Азії і мав симпатії до Центральних держав, хоча народився в Іркутську .

Бізнесмен переконав  Юрія залишити банк і працювати незалежним торгівцем хутром, обіцяючи придбати всі високоякісні хутряні шкури соболів, які він може отримати від бурятів, які жили біля озера Байкал. Юрій не мав ілюзій, що його нове заняття буде легким, але можливість заробляти великі суми грошей спокушає і він прагне поліпшити свою долю. Його зарплата в якості банківського клерка була достатньою для покриття дуже скромного існування.

     Юрій підійшов до нової справи розумно. Окрім найму місцевого чоловіка, знайомого з шляхами навколо Байкалу, він відправився до місцевого відділення Імператорського Російського географічного товариства, щоб дізнатися все, що було відомо про звички і звичаї бурятів. Це виявилося корисною ідеєю. Набуті знання допомогли у спілкуванні з старцями бурятів. Юрій стає успішним бізнесменом і заробляє великий грошовий капітал. У жовтні 1917 року більшовики захопили владу. Вони пообіцяли припинити війну з Центральними державами, роздати землю великих поміщиків бідним селянам, скасувати багатство капіталістів. Більшовицька "декларація" мала сильний вплив  на збіднілі маси і деморалізованих військовослужбовців. Після лютневої російської революції 1917 року і після падіння царського уряду, українці створили власний політичний орган у Києві – Центральну  Раду, яка в основному складалися з лівих політичних партій. В Іркутську був зорганізований українцями військовиками окремий полк ім. Б. Хмельницького, який в серпні 1917 р. виїхав з Іркутська на австрійський фронт в Україну й опісля брав участь у боях з більшовиками під Києвом. Юрій купує за свої власні кошти білети на поїзд галицьким переселенцям  з Іркутська до України, бо не всі мали коштів на проїзд.  Коли він  зі своїми товаришами з Надвірної прибув до Харкова, місто вже переживало потрясіння через ворожі конфронтації між прихильниками Центральної Ради та Української Народної Республіки Рад, утвореної більшовиками.  Йому не потрібно довго орієнтуватися в політичній ситуації, що склалася в Харкові.  Його товариші, які мали дружин і дітей, прагнули возз'єднатися зі своїми сім'ями і виїхали до Галичини. Він, захоплений сплеском національного патріотизму, вирішує залишитися в Харкові, щоб увійти в ряди антибільшовицьких кадрів.

Війна з більшовиками показала Центральній Раді необхідність створення великої  та більш організованої української регулярної армії, яку оголосили в основному добровольчою. В середині березня 1918 року почався набір добровольців.  Україні критично не вистачало власних компетентних і кваліфікованих військових кадрів для організації та утримання різних військових відомств. Срібний Юрій добровільно приєднався до Запорізької дивізії Української Армії , в Харкові, вважаючи це своїм патріотичним обов'язком. .  Був призначений на посаду адміністративного сотника  в штабі у Харкові для управління новоствореним військово-правовим відділом. У той же час, коли Червона Армія перетинала українські кордони, нестабільні елементи в Харкові,  агітовані більшовицькою пропагандою, сміливо провадили  ворожі дії, спрямованих на створення безладу .

Запорізька дивізія, в яку він добровільно вступив, була військовою частиною, що отримала важливе завдання охорони північно-східного сектору українського прикордоння з Радянською Росією. Адміністративний  сотник Срібний Юрій був переведений в кінці травня на гарнізонний пункт у Зміїв, місто  яке віддалене на сорок кілометрів  прямо на південь від Харкова. Для того, щоб зайняти вільний час, галичанин перетворив свій досвід вчителя неписьменних у товаристві "Просвіта" Надвірної на користь у Змієві.  При першій можливості він поїхав до Харкова, де придбав відповідні українські підручники, а за допомогою місцевого вчителя гімназії організував курси для неписьменних у Змієві.  На своїх уроках  він розповідав історію України. Але в другій половині грудня радянські війська кинули на фронт підкріплення з іноземних найманців, набраних московським урядом серед латвійських, угорських і китайських комуністичних біженців у Радянській Росії. Червона Армія отримала перевагу. В останні дні грудня на периферії Харкова з червоними загарбниками велися серйозні бої, а щоб уникнути оточення, українські війська повинні були евакуюватися з Харкова 3 січня 1919 року.Юрій Срібний, разом із співробітниками Харківського військового командування і кількома іншими українськими підрозділами, відступив з боями на захід до Полтави, а потім до міста Лубни.  Це була сувора зима з бурхливими вітрами і сильними снігопадами.  У середині грудня Юрій простудився, захворів на грип і дизентерію. Його потрібно було госпіталізувати, але погіршення ситуації в умовах надзвичайно нестабільної військової ситуації зробило це неможливим. При відступі до міста Лубни сотникові Срібному не було можливості надати необхідну медичну допомогу  . У третьому тижні січня 1919 року йому було надано медичну допомогу, щоб було можливо  повернутися до свого дому в Галичині. Приїзд  Юрія до Надвірної був радісно зустрінутий родиною. У повіті не знали ,що Східна Україна зазнала політичних потрясінь і що більшовики вторглися в Харківську область. Як тільки його здоров'я поліпшилося, Юрій добровільно надав послуги міській адміністрації м. Надвірна і був призначений головою міського відділу продовольства. Наприкінці зими 1919 року в Галичині виникли серйозні дефіцити продовольства, особливо критичні в гуцульських селах, розкиданих в Карпатах біля Надвірної, де люди голодували.

 Жителі Надвірнянщини були дуже обмежені у постачанні продовольства. Срібний повинен був шукати їх в іншому місці, щоб уникнути голоду гуцулів.  При цьому він їде в сусідню провінцію Поділля і йому вдалося отримати кілька вагонів картоплі, які з великими труднощами вдалося транспортувати до Надвірної і розподілити місцевим комітетом допомоги нужденним. У середині квітня Юрій здійснив чергову поїздку на Поділля, привізши більше картоплі , зерна та  гречки. Наприкінці травня 1919 року, коли польська армія генерала Галлера наближалася до Надвірної, місцевий поляк, колишній офіцер австрійської армії, організував групу «польських партизанів» з робітників ,які працювали на нафтових промислах села Битків . Оскільки   в Надвірні не було українських солдатів, урядування в місті легко перебрали польські партизани.  Будучи місцевими жителями, «польські партизани» знали, хто були у Надвірній українськими активістами. Добре озброєними, вони прийшли до садиби Василя Срібного, маючи намір заарештувати сина Юрія, якого вони вважали українським націоналістом і потенційним лідером опору польській владі. За допомогою селян Юрій переїздить до Коломиї, через Чернівці до Кам’янець-Подільського і вступає до Армії УНР. У перший тиждень жовтня 1919 р. Українські війська були атаковані з півночі і сходу червоними, а з півдня - білими.  За ними, на західному кордоні, були ворожі поляки.  Українці опинилися в котлі, що пізніше було  названо "Чотирикутником смерті». Після поразки  у «Чотрикутнику смерті» Юрій повернувся в Надвірну наприкінці березня 1920 року. Під  час його відсутності його батько Василь Срібний помер у сні 18 грудня 1919року.Війна перервала навчання Юрія на юридичному факультеті Львівського університету, і йому потрібно було повернутися до Львова і закінчити своє навчання. Юрій у Львові 13 січня 1921 року, напередодні українського Нового року на приватній вечірці, зустрів Єву Кучму,. 10 вересня 1921 року вони одружилися в греко-католицькій церкві в місті Янів, де народилася Єва.

В 1925 році у Львові народжується дочка Ірина. В кінці січня від застуди помирає мати Юрія Магдалина Після закінчення навчання в Львівському університеті  1927 року Юрій дістає посаду федерального судді у місті Дрогобичі. Не зважаючи на незадоволення дружини Єви  вона врешті-решт  переїздить до Дрогобича і поселяється  там. Друга  дочка Ольга народилася в 1928 році в Дрогобичі. У 1929 р. суддя Юрій Срібний слухав справу про затримання в селі Добрівлянах групи селян, які за дозволом староства і за статутом товариства «Просвіта» проводили в читальні збори. Хоча польська поліція подала свідками велику кількість своїх працівників і аґентів, суд не став їх слухати, а лише зачитав дозвіл староства, відповідний пункт статуту «Просвіти» про право на проведення зборів і звільнив з під варти всіх затриманих.  

У Дрогобичі Юрій з дружиною вступає до українського хору "Боян".  Подружжя Срібних були патріотичними українцями. Статус федерального судді не дозволяв йому безпосередньо брати участь в українській політиці. Юрій негативно ставився до Гітлера , і твердив , що його амбіціям і  планам прийде кінець і  він приведе  Німеччину до поразки.  

У 1943 році старша дочка Юрія Срібного Ірина  поступає на геологічний факультет Віденського університету.  Юрій з сім’ю переїздить до Кракова, а потім до Відня до своєї дочки Ірини. У Відні попададає під бомбардування англійців , але чудом залишається живим і переїздить до знайомого українського священника на заході Австрії. Дочка Ірина разом з італійським Червоним Хрестом переїздить до Неаполя, де влаштовується перекладачем на службу у штабі англійців, а пізніше  американців. Вона володіла українською, польською, німецькою, англійською і італійською  мовами.  Виходить заміж за капітана армії США Джона Робертсона . Зять американець зв’язується з французською місією в Австрії і виробляє італійські візи  для сім’ї Юрія Срібного. Після приїзду до Італії Юрій через польський Червоний Хрест разом з вояками армії  польського генерала Андерса переїздить до Англії. Там  він зустрічає сина рідної сестри Дунця Юрія , який воював на італійському фронті на боці антигітлерівської коаліції. В 1952 році переїздить до США і стає активним громадським діячем. З нагоди сорокових роковин відродження Українських Збройних Сил  в 1957 році нагороджений Воєнним Хрестом Української Народної Республіки(уряду в екзилі ).Доктор Юрій Срібний помер 3 листопада  1979 році, похований на цвинтарі Української Католицької Церкви Успіння у Нью-Джерсі США. Надвірнянці завжди будуть пам’яти  славного борця за незалежність України.

Ігор Андруняк,

член Національної спілки

 краєзнавців України                                                             

( При написанні статті викристані спогади дочки Ю.Срібного  Ірини Робертсон )

Share