Видатний мовознавець, якому належить одне з почесних місць в Україні, Василь Климентович Дем’янчук. Народився він 13 січня 1897 року в місті Надвірній. Його дитинство минуло в старій хатині на околиці міста в сім’ї робітника цегельні. Навчався в початковій школі, а відтак у Станіславській гімназії, яку успішно закінчив у 1915 році.

Йшла Перша світова війна. Наш край зайняли російські царські війська. У 1915 році вони відступили. Губернатором нашого краю був граф Бобринський, який зігнав з домівок багато мешканців прикарпатських сіл. У число виселених потрапила і сім’я  Дем’янчуків.  Вісімнадцятирічний Василь разом із батьками, двома братами й сестрою опинився спочатку в Москві, а потім у Харкові, де працював в українській книгарні. 

У 1918 році Василь переїхав до Києва, де також працював у книгарні.  Тут він зустрічається з багатьма представниками української інтелігенції: А. Кримським, М. Рильським, О. Вишнею, М. Зеровичем, А. Фоміним (ботаніком), а також з іншими прогресивними діячами, які мали вплив на формування світогляду майбутнього вченого.

Цього ж 1918 року він вступає на історико-філософський факультет столичного університету, який закінчив у 1922 році. Після навчання його залишають в університеті при кафедрі української мови. Далі навчається в аспірантурі, де проявляє здібності до науково-дослідницької роботи. Привернув до себе увагу видатних вчених: Тимченка, Групського, Кримського. Там Василя Дем’янчука залучають як молодого вченого до комісії з організації Академії наук  (заснована 1918 року). Робить переклади, допомагає в складанні словника під керівництвом А.Кримського. Захистив дисертацію на тему  «Монографія українських грамот першої половини ХІV – ХV століть». Ця наукова праця є однією з перших досліджень у галузі української мови. На цей період припадає його плідна робота з відомим українським вченим, філологом, істориком, письменником та одним із найбільших поліглотів світу академіком Академії наук А. Кримським. Під його впливом В. Дем’янчук вивчав мови. Досконало знав польську, чеську, вільно володів французькою та німецькою мовами, знав слов’янські мови. Його запросили викладати в Київському університеті. Прохання читати лекції у Празькому університеті відхилив: відмовився покидати рідну Україну.

Василь Дем’янчук – автор  праць з історії української мови і літератури, історичної морфології, орфографії та історії мовознавства : «Гнат (Ватрослав) Ягич», «До правопису слов’янських прізвищ» (1927 р.). Разом з А. Кримським уклав «Хрестоматію пам’ятників староукраїнщини ХІ – ХVІІІ століть» (1922 р.)  У В. Дем’янчука була надзвичайна бібліотека з мовознавства. Його 12 наукових праць з українського мовознавства та історії української мови стали вагомим доробком у мовознавчій науці. У 1929 році у розквіті сил і наукових задумів обірвалася діяльність талановитого мовознавця і педагога  В. Дем’янчука. Разом зі співробітниками Академії наук та Київського університету заарештували й засудили, звинувативши в участі в неіснуючій організації «Спілка визволення України». Почався тернистий шлях, який не дав змоги розкрити багатство наукових можливостей, невичерпний дослідницький потенціал. У 32 роки Василь Дем’янчук був відірваний від науки. Ув’язнення відбував спочатку в Києві, а потім у Харкові. Далі його відправили в табори на 5 років у Карелію на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Незабаром до нього приїхала дружина Марія. Вона згадувала, що на побачення дали три дні. Василь її розповідав, якою важкою була дорога з Києва до Кемі. В’язнів везли у товарних вагонах таких переповнених, що можна було тільки стояти. Води не давали, а годували тільки оселедцями. Коли скаржилися, вартові відповідали їм: «Это вам власть не советская, а соловецкая». Багато в’язнів померло, Василь якось вижив.

У 36 років Василь Дем’янчук був виснажений і хворий. Робота в таборах була надзвичайно важкою. Працював він добре, і строк його ув’язнення закінчився раніше. Його перевели в Медвежегорськ до канцелярії працювати економістом. Але незабаром знову заарештували і розстріляли разом з 200 іншими в’язнями  28 листопада 1938 року як ворогів народу. Такий був офіційний наказ Сталіна.  Коли розпорядження було виконано, від Сталіна прийшла нова команда – відмінити розстріл, але чорну справу було зроблено. Виконавців розстрілу також було розстріляно.

Реабілітували Василя Дем’янчука в 1957 році, але ніхто не поверне Україні  втраченого молодого мовознавця. Він навічно залишився в Карельській землі.

Р.S.

    Василь Дем’янчук одружився в Києві. Його дружина Марія Гайдамака працювала в Академії наук. У них був син Ігор (1932 року народження), кандидат технічних наук. Він приїжджав у Надвірну, коли будували  Бурштинську ДРЕС. Одна з вулиць у місті Надвірній названа на честь Василя Дем’янчука.

Свягла Ірина Василівна,

викладач історії