Цьогоріч виповнюється 80 років з дня проголошення незалежності Карпатської України. Ця історична подія стала важливою, а водночас трагічною сторінкою в українському державотворенні.

Територія Закарпаття протягом багатьох століть була під іноземною окупацією. До 1939 року Підкарпатська Русь перебувала в складі Чехословаччини. Однак ще 11 жовтня 1938 року празький уряд надав автономію даній території. Невдовзі було сформовано уряд Підкарпатської Русі, який очолив Андрій Бродій, а з 27 жовтня посаду прем’єра посів Августин Волошин – греко-католицький священик, доктор теології, педагог, який мав великий авторитет серед населення.

Тим часом міжнародна ситуація різко змінювалася і великі держави Європи готувались до війни. Угорська влада неодноразово зверталася до Гітлера зі своїми претензіями на Закарпаття, відтак на початку листопада 1938 року під час Віденського арбітражу Угорщина отримала південні райони Словаччини і Закарпатської України, але й надалі не полишала спроб окупувати всю територію Підкарапатської Русі.

Слід відзначити, що в цей же час у багатьох містах Галичини відбулися демонстрації і мітинги на знак солідарності з Карпатською Україною. Чимало з них пройшли за ініціативи Романа Шухевича.

12 лютого 1939 року відбулися вибори до Сойму (парламенту) Карпатської України. Перемогу здобуло Українське Національне Об’єднання, яке очолив А. Волошин. За перебігом виборів стежила вся світова громадськість, а особливо українці, які проживали в різних країнах світу і висловлювали велику підтримку Карпатській Русі.

У зв’язку зі складністю міжнародної ситуації А. Волошин 14 березня 1939 року проголосив незалежність Карпатської України, вже з 15 березня почав працювати Сойм новоствореної держави. На цьому історичному засіданні були прийняті важливі документи, Карпатська Україні стала незалежною республікою з президентом на чолі, який вибирався Соймом. Державною мовою визнана українська, затверджений герб і гімн «Ще не вмерла Україна». Таємним голосуванням був вибраний президент. Ним став Августин Волошин. Він був шанованою людиною серед народу, часто з ним зустрічався, але тодішнє керівництво Карпатської України ще не розуміло всієї складності ситуації: під заграванням Угорщини крилися підступні плани загарбання. Вже 12 березня 1939 року на численні прохання уряду Хорті Гітлер дав згоду на приєднання Карпатської України до Угорщини. Це стало початком трагічної та героїчної сторінки в історії Карпатської України.

13 березня за вказівкою Берліна хортисти направили в Хуст ультиматум з вимогою окупувати все Закарпаття. На заклик Августина Волошина піднялись усі патріоти краю. Навіть 16-17-річні юнаки пішли захищати свою землю. Головною силою, яка стала на заваді фашистських військ була Карпатська Січ. Ще до згаданих подій А. Волошин видав наказ про створення регулярної армії Карпатської України. Коштами допомогло як місцеве населення, так і українці з-за кордону. Також, дізнавшись про те, що створюється регулярна українська армія на Закарпатті, цілими групами почали переходити кордон добровольці. Так в лавах Карпатської Січі опинились і люди з Надвірнянщини.

Карпатська Січ – це була формально створена регулярна армія, але до її складу увійшли недосвідчені, малоозброєні люди. Командний склад становили кадрові військові, здебільшого вихідці з Галичини. Звісно, що це формування, яке налічувало за різними даними від 10 до 15 тисяч осіб, не могло довго нарівні протистояти добре озброєній армії фашистської Угорщини. Однак 16 березня відбувся найбільший бій біля Копані на Красному Полі. Фашисти не чекали такої сильної відсічі з боку Карпатської Січі. Після кривавих боїв січовики відступали… Вже 17 березня рештки загонів залишили територію Закарпаття. Після поразки Карпатської Січі її захисники пробували пробратися в Словаччину, але це вдалось далеко не всім. На Закарпатті, де почали діяти фашистські табори, творилося справжнє пекло. Відтак за різними даними при захисті Карпатської України загинуло від 2 до 6,5 тисяч осіб.

Трагічною була і доля Августина Волошина. Після вторгнення в край фашистів А. Волошин емігрував за кордон. Поневіряючись по європейських столицях, зрештою оселився в Празі, де займався педагогічною діяльністю. Там уже 1945 року А. Волошина заарештовують агенти радянського Смершу, через деякий час вивозять до Москви. Там тривають місяці допитів у Лефортівській та Бутирській тюрмах. Там через 52 дні після арешту А. Волошин помирає.

Такою короткою і нелегкою виявилась доля Карпатської України. Але це став приклад жертовності, самовіддачі і великої відваги в історії українського державотворення. Карпатська Січ стала чи не найпершим в Європі військовим формуванням, яке збройно протистояло фашистському режиму. Варто згадати і вояків з Надвірнянщини, які віддали своє життя за незалежність Карпатської України – Михайло Келиман, Іван Полатайко, Роман Небелюк, Володимир Нищей, Михайло Брайляк, Михайло Римарук, Лесь Янчук та інші.

Пам'ять про всіх загиблих героїв у боротьбі за незалежну Україну має стати обов’язком кожного свідомого українця, задля того, щоб не повторювались трагічні сторінки нашої історії.

Наталія Сербенюк,

директор Музею історії Надвірнянщини