Хто відродить славу України?

Була саме п’ятниця – останній навчальний день тижня. Марійка та Миколка прийшли після уроків досить стурбовані. В актовому залі школи була зустріч з військовим, учасником бойових дій на Сході України. Він розповідав про складне становище на фронті. Там українці тримають оборону проти московського загарбника, котрий хоче захопити Україну, а українців зробити своїми невільниками. Метою москалів є окупація не тільки Донбасу, а всієї України. Помітив тривожний стан дітей і дідусь. За обідом домовилися, що через годину зберуться вони разом і поговорять про те, як українці століттями відстоювали свободу від численних загарбників. Найбільш небезпечними і жорстокими серед них були орди татаро-монголів і москалів від часів царських і до комуністів. Дідусь запитав Марійку, чи прочитала вона всю повість Івана Франка «Захар Беркут». Прочитала.

 

         Зібралися всі через годину і дідусь пропонує Марійці розповісти про оборону громад Тухольського краю від навали орди в Карпатах у 1241 році. Марійка почала розповідати зміст книжки і про ті моменти, що справили на неї найсильніше враження. Дідусь трохи послухав її, похвалив і каже, що ми зібралися через московську загрозу на Сході України і загарбання Криму московською ордою в наш час. Тому розкажи нам, як, завдяки чому  українські селяни з тухольського краю перемогли страшну непереможну орду більше семи століть тому. Подумала Марійка, почала згадувати. Каже, що її здивувала поінформованість про похід орди ще від битви на ріці Калці на сході України, коли руські князі через розбрат потерпіли поразку, і до просування орди в напрямку Карпат. Цього руські громади досягали завдяки негайному і швидкому інформуванню всіх сусідів гінцями. Така традиція інформування про виникнення надзвичайної ситуації була однією з найголовніших за давніх часів. А ще гідна подиву згуртованість не лише громади Захара Беркута, а всіх навколишніх поселень. Наявність звичаїв і традицій та дотримання їх і те, що вони фактично стали законами життя тухольців, є основою життя громад і здатності виживати в суворих природніх умовах. А ще тухольці задовго до настання якоїсь біди, небезпеки, лиха чи проблеми збираються на свою раду і приймають необхідні рішення і працють на випередження. Так було в справі оборони від орди – вирішили і спорудили «гармати» - каменемети, спорудили загату для затоплення місця перебування монголів.Для цього навіть використали величезну камяну статую тухольського Сторожа, довкола котрого і спорудили перекриття для гірської води. Про зраду чи продажність в їхньому середовищі ніхто й не думає, бо то дуже великий гріх.  Зрадникам в громаді нема місця. Прикладом є вигнання Тугара Вовка – боярина князя Данила, і знищення його будинку. Боярин пішов на службу до орди проти власного народу і громади. Тухольська громада була готова до боротьби проти загарбника, боролася до кінця, вистояла в найтяжчі моменти битви і перемогла. Також Марійка зауважила, що на раді громади вислуховують різні пропозиції. А останнє слово належить керівникові Захарові Беркуту. Після цього всі починають працювати на виконання рішень – кожен знає, що йому робити. Коли готовилися до відсічі орді, то працювали навіть вночі при вогнях багаття. Зразком героїзму і стійкості є поведінка Максима Беркута в час перебування його в полоні орди. Завдяки твердості і непохитності хлопця змінився навіть зрадник Тугар Вовк, який відрубав мечем руку керівника ординців, занесену над головою Максима для його вбивства. Всі тухольці – патріоти свого народу і герої. Такими вони були в повсякденному житті і в час жорстоких випробувань.

         Тоді дідусь розповідає про правдивість союзу українських і литовських князів впродовж кількох наступних століть і їхню перемогу над ордою в Синьоводській битві в Черкес долині в 1362 році. З своїми проблемами ((які мирно вирішувалися) і позитивами Литовсько – Руська (українська) держава була успішною до 1569 року, тобто до польсько – литовської унії.

         А дальше була героїчна боротьба українців за створення своєї держави в часи середньовіччя. В історії цей період називається Козаччиною. Апогею свого розвитку Козаччина досягла, коли  козаків очолював знаменитий гетьман Богдан Хмельницький. Його в Європі порівнювали з творцем Англійської держави Олівером Кромвелем, сучасником Б.Хмельницького. Але завдання українського гетьмана було набагато складнішим. Бо проблема острівної Англії полягала лише у припиненні воєн на власній території між самими англійцями. А Б.Хмельницький і козаки боролися проти зовнішніх ворогів - загарбників з інших країн. З Півдня поневолити українців весь час намагалася Туреччина. Її війська нападали на українські міста і села, руйнували їх, а українців забирали в неволю, де продавали як товар чи тварин на своїх базарах. З Заходу вперто вдиралися до нас поляки. Був час, коли вони окуповували більшу частину України. Відрізняло обох загарбників те, що турки після своїх походів вступалися геть, а поляки претендували на довічне володіння Україною. Також вони не менше від турків знущалися над нашим народом, вдаючись до жорстоких методів пригнічення мирного населення.  Станом на 1654 рік козацька держава була значно ослаблена безперервними (хоч і переможними) війнами, нестачею зброї, хворобами, що часто ставали епідеміями. В цих умовах Б.Хмелницький спробував укласти військовий союз з московським царем. Тоді вийшло так, що козацька верхівка вхопилася за ненадійну соломину як надію хоча б на якийсь мирний перепочинок. Очевидно, що тодішньому українському проводові не потрапили до рук достатньо повні відомості про походження московського князівства від татаро – монгольської орди. Тому цей «союз»  (до речі, документальне підтвердження його укладення до цього часу віднайти не вдається) став петлею на шиї українського народу до наших днів. Вже через рік після присяги козаків московський цар направив 20 тисяч війська на допомогу полякам у війні з козаками. Це означало, що москалі домовлялися з поляками про поділ України за спиною своїх вірних союзників. Серйозну спробу покласти край цій ординській політиці  після підозрілої смерті Б.Хмельницького зробив гетьман Іван Виговський. Сталося це у 1659 році. Тоді гетьман разом з татарами розгромив під Конотопом 100 – тисячне московське окупаційне елітне військо і розпочав похід на Москву. Однак в цей час зробив фатальний вчинок кошовий гетьман Іван Сірко – він напав на Крим. Через це татари покинули І.Виговського і цей шанс знищити свого найстрашнішого «союзника» українці втратили практично назавжди. В 2019 році ми будемо відзначати 360 років перемоги над москалями під Конотопом.

Дідусь пропонує дітям сьогодні зупинити похід в далекі часи. Наразі підведімо підсумки сказаного. Коротко можна сказати, що справжніми нашими союзниками були литовці, а за часів гетьмана Івана Мазепи  - шведи. А зі всіх ворогів і загарбників найбільш небезпечними були і залишаються москалі. Є ще в нас один ворог, вплив якого ми не завжди належно оцінюємо – це схильність частини українців до зради і продажність. До розмови приєднується Миколка. Він каже, що зрада і продажність були відсутні за часів Захара Беркута. Дідусь каже, що сьогодні український народ має вивчити відповідально свій історичний досвід, очиститися від зради і продажності, відновити наші славні національні традиції та звичаї, встановити надійні зв’язки з щирими союзниками з минулого (а це литовці), заручитися підтримкою авторитетних цивілізованих держав світу, дати можливість українському народові самому заробляти на життя власною працею і відновити знищену економіку. Тоді ми обов’язково звільнимо нашу землю від окупанта. Питається Миколка, чим можуть допомогти Україні діти – ми ще малі? Каже дідусь, що власне надія лише на дітей. Бо сьогодні наші герої ціною власного життя стримують ворога на Сході, а через якийсь час прийде і ваша черга стати до оборони нашої батьківщини не лише на фронті, але і в повсякденному житті кожен день. Тому сьогодні всі українські діти мають добре вчитися, любити, слухати і поважати батьків та вчителів, засвоювати українські традиції і звичаї.  І, звичайно треба рости здоровими. Для цього потрібно займатися фізичною культурою і спортом. Тут Миколка, який слухав дуже уважно, питається, які традиції є важливими в наш час. Пояснює дідусь: таких традицій є дуже багато. Про них ми поговоримо іншого разу. А сьогодні скажемо про дві. Перша – всі маємо вважати себе українцями, для яких Україна є найбільшою цінністю. Цими днями в Україні відзначаємо свято Матері і день Вишиванки.  По особливому маємо висловити нашу любов і повагу до наших дорогих жінок – до матерів, дружин, сестер, близьких і знайомих. Така традиція існує в багатьох успішних країнах. Одягнувши святкову вишиванку, ми бачимо і радіємо, що нас багато, ми разом і нас не подолати. Час минає швидко і незабаром долю України і українського народу будуть вирішувати сьогоднішні школярі. Ви маєте відродити минулу славу наших великих попередників. Читайте Т.Шевченка, Івана Франка, сучасних письменників і поетів. Вони в своїх творах наставляють українців на добру життєву дорогу. Кожен день робім все можливе для України, для народу. Тоді москалі будуть нас боятися як вогню, а інші народи поважатимуть. Звертаймося до Бога, щоб він давав нам сил і розуму.

 

Богдан Березицький,

просвітянин

         

Share