Пам’ятаємо…

 Хто свято шанує минуле,
Той матиме гідне майбутнє…

Єдиним виміром вартісності людського життя є не кількість прожитих років, а кількість і якість зробленого в житті.

Згадаймо Олександру Зварчук – першого Директора Музею Визвольних змагань.

За фахом - педагог , за суттю –  українка - патріотка , непересічна Особистість з горінням душі і болем Серця. Небайдужість , відповідальність перед полеглими героями зобов’язала її жити серед вселенського людського болю , взяти на свої плечі цей великий тягар і нести його впродовж всього життя. Вона йшла в підвали катівень, збирала в долоні серця краплини безцінно дорогої жертовної крові , боліла над патьоками крові на сходах, коли тягли скатованих, зривала в архівах таємну завісу “совершенно секретно” з протоколів допитів повстанців і вчитувалась в їх муку і їх незламну стійкість . Збирала дані про всіх живих і полеглих, і складала мартиролог , щоб донести світові правду про безприкладний український героїзм і самопожертву в ім’я визволення України. Бо Україну вкотре вороги зробили суцільною могилою для українців, де були тільки жертви і кати…

 

Вела розкопки в місцях , де могли бути загиблі. Останки урочисто,  з почестями , за християнським звичаєм , перепоховані в братських могилах , на яких встановлено високі пам’ятні хрести .

Їїсерце ,сповнене любов’ю до України, шукало криваві сліди борців і їх імена , мов коштовні перли, вкладало в безцінний візерунок долі українського народу. ЇЇ невтомне серце взяло на себе тяжку ношу Нестора – літописця ,щоб наша слава не полягла і не загинула.

Її, благословенні Богом руки видобували з нутра катівеньвсітяжкі муки, криваві сльози і плачі катованих ,що здавалось , були поховані на віки , і злеліяли з них величний пам’ятник борцям , девізом яких було:”Україна або Смерть!”.

Своєю працею запалила вічний вогонь пам’яті для всіх поколінь , викопала бездонну криницю , з якої черпатимуть наснагу нащадки , а імена Героїв золотом сяятимуть в вінку України.

Праця п. Зварчук не піддається виміру. Сотні встановлених імен, місце, час і як загинули. Найтрагічнішим для рідних є те, коли спливають десятки літ, а й досі не встановлено , де похована найдорожча , найрідніша тобі людина.

Молоді , завзяті , студенти і гімназисти – духовні спадкоємці українського козацтва, взяли в руки зброю і понесли свої життя на вівтар за волю України. Були свідомі , що Волі ніхто не дарує. Її треба вибороти . Іншої дороги до свободи немає. І українець став символом Народу – Борця , рівного якому в світі нема . Це Хресна дорога народного болю, накреслена власним життям . Їх могили – справжня ціна за правдиву Свободу. Безприкладний Героїзм і Самопожертва.

П. Зварчук зібрала ввесь біль, ввесь жаль , ввесь трагізм нашої визвольної боротьби і вознесла його на найвищий світовий рівень волелюбної боротьби за Свободу.

Наша історія не повинна бути мовчазною . Вона повинна вчити. Від неї віє Героїкою, Незламністю Духу та Оптимізмом , що дають віру і силу не тільки нинішньому , але й прийдешнім молодим будівникам Української Могутньої Держави.

Дух одвічної України в серці не дав поставити нас на коліна і не дасть. В борні споконвіку Боже Благословення з нами , бо мовив українець : “Мушу!”, а небо прорекло: “Іди!”.

Славної пам’яті пані Зварчук зробила незмірно багато . Подиву гідна книга “Хресна дорога народного болю” – важливий документ прослави і звинувачення , подвиг жертовної праці на благо Вітчизни.

Серце пані Зварчук бриніло сталевою струною обов’язку і болючою раною пам’яті. З болю, крові, сліз передсмертного крику тортурованих вона сплела терновий вінок пам’яті і піднесла його , щоб видно було звідусіль в часі і просторі , увіковічнила його в слові , що є категорією вічною . Вага її праці – неоціненна. Слава її праці – ввійшла в славну історію України.

Місія пані Зварчук на землі закінчилась. Пам’ятаємо її доброю пам’яттю. Вона передала нам у спадок болючий спомин про всіх наших нескорено – незборених Героїв , що житимуть в наших серцях вічно . І нехай не згасне свіча пам’яті…

Схилися в поклоні, Україно! Запам’ятай навік своїх героїв . І хай побачить Світ – Вкраїна бореться і не складає зброї! …І не складе…Бо Наші Герої – Наші Вартові.

Я вірю в творчий успіх України!

 

Оксана Козак 

товариство Просвіта

 

 

Share