НАЦІОНАЛЬНІ ПРИРОДНІ ПАРКИ – МІФИ І РЕАЛЬНІСТЬ

НАЦІОНАЛЬНІ ПРИРОДНІ ПАРКИ – МІФИ І РЕАЛЬНІСТЬ

Однією з ознак цивілізації  є ставлення людини до суспільства. Люди віки прожили поряд з природою, єднаючись з нею. І лише протягом останньої сотні років ситуація різко  змінилась. Вплив людства на довкілля  став настільки потужним, що природі довелось перейти в захист. Але технологічна сила людства і далі зростала і природа вперто опинялася в програші. Та програла насправді не тільки природа. В першу чергу програло само людство. Кліматичні зміни, забруднення атмосфери, зневоднення річок, паводки та зсуви, зростання захворюваності через життя в зруйнованому природному середовищі – далеко не повний перелік наслідків бездумного нехтування законами природи і здоровим глуздом.

 

Відносно недавно суспільство прийшло до розуміння, що  змінюючи планету, треба не тільки прораховувати можливі наслідки цих змін, але й залишати природі місця, де вона зможе залишатися недоторканою, де вона зможе вибудовувати власну екологічну піраміду без  рубок, чисток і гуркоту двигунів.  Зберегти цінні території, де звірі і птахи можуть жити і розмножуватись, не стикаючись щоденно з людиною та її  згубною діяльністю, – надважливе завдання для суспільства.  

Такими територіями стали заповідники, національні природні парки та інші природно-заповідні  обєкти. Більшість з них достатньо добре виконують поставлені перед ними завдання. І хоча  природоохоронна мета в них одна – зберегти життєвий простір природного середовища, сутність їх різна.  Саме про різницю між заповідниками і парками, про те що можна і чого не можна в них, спробуємо пояснити.

Історично перші природно-заповідні  території в тоді, ще радянській Україні, формувались із заповідників – природних і біосферних, які виконують виключно природоохоронну функцію і, відповідно, закриті для людей.  Це сприяло формуванню відповідного стереотипу  у сприйнятті охоронюваних територій громадськістю, що практично забороняють будь-яку діяльність.

З 80-х  років розпочалась епоха створення національних природних парків, які за своєю сутністю  і територіальною структурою кардиально відрізняються від заповідників.Перший в Україні  національний природний парк –  Карпатський – був створенийу 1980 році на Франківщині. Далі до нього додались інші парки Українських Карпат, зокрема, «Вижницький» та «Черемоський» на Буковині, «Гуцульщина»,«Верховинський» на Франківщині, Ужанський, «Синевир», «Зачарований край» – у Закарпатті. Але сформований стереотип сприйняття громадськістю природно-заповідних територій виявився дуже міцним. Національні парки здебільшого сприймали, і наразі у більшості випадків сприймають, як заповідники, в яких дійсно існує повна заборона певних видів людської діяльності. Та чи це дійсно так?

Насправді недоступність стосується  лише заповідників, в яких зберігається суворий природоохоронний режим. Національні парки, на відміну від заповідників,  не мають таких суворих обмежень і є відкритими длялюдей. Філософія природних парків полягає в толерантності до відвідувачів та супутньої інфраструктури, і пропагуванні таких типів господарської діяльності, які не шкодять довкіллю. Тут можна не лише відпочивати та оздоровлюватися, а й збирати гриби, ягоди, різнотрав’я, косити сіно, ставити вулики, рибалити і навіть вести лісове гоподарство. Але  при цьому пам’ятати, що це життєвий простір природи, і тут існує свій, екологічно дружній  режим природокористування, захищений державним законодавством.

Щоб забезпечувати гармонійне єднання збереження унікальних куточків природи, ведення екологічно дружнього менеджменту і толерантність до відвідувачів,  території національних природних парків діляться на функціональні зони, Їх чотири. Територія Карпатського парку розділена на господарську  зона (25,8 %), зону регульованої рекреації (51,4%), зону стаціонарної рекреації (0,2%) та заповідну зону (22,6%),

Перша – господарська зона – для природи і людей:

– заборонено: полювання, промислове рибальство, будівництво шкідливих для довкілля об’єктів (гідротехнічних споруд, ферм, цехів тощо);

– дозволено: туризм, сінокосіння, збір грибів і ягід, пасічництво, любительське рибальство, промислове рибальство лісогосподарська діяльність, у тому числі промислові рубки, будівництво котеджів і виділення землі під забудову (якщо відповідає меті і завданням парку).

Друга та третя – відповідно рекреаційна зона і зона регульованої та стаціонарної рекреації – для природи і людей:

– заборонено: промислові рубки, полювання, промислове рибальство, будівництво шкідливих для довкілля об’єктів;

– дозволено: відвідування і перебування,  еко-туризм, сінокосіння, збір грибів і ягід, пасічництво, любительське рибальство.

Четверта зона  – заповідна – унікальні природні куточки. Тут заборонена будь-яка діяльність, відвідування можливе  лише у наукових і еколого-освітніх цілях.

Маючи такий формат,  національні природні парки  слугують збереженню не лише унікальної природи, а й унікального і самобутного населення Карпатських гір.  

Що це означає на практиці  для тих,  хто живе поряд з парками, або на їх території? Це означає,  що поряд з іх житлом  не зникне ліс та не  з’явиться несподівано завод, гребля ГЕС , чи якесь інше виробництво. Означає і те, що ці території завжди будуть популярними серед  відвідувачів. Потік туристів, яких приваблює краса Карпат – це дохід для горян і регіону в цілому. Дохід чесний і чистий у всіх відношеннях. Адже дерево росте довго. Дуже довго…  А гриби, ягоди, трави, мед  можна збирати щороку, однак пам’ятаючи при цьому, що наступний урожай буде багатим, якщо ми бережно і з розумом будемо  господарювати зараз.

У цивілізованому світі національні парки давно стали туристичними брендами територіальних громад. Отож, вибір за Вами, шановні горяни!

       

Марта Корчемлюк, Карпатський НПП

 

Share