Тарас Шевченко – український геній, посланий Богом

 Великий Кобзар, поет, художник,  просто людина, закохана в милу Україну, в «Дніпро могучий», у «садок вишневий біля хати»…Геній, посланий Богом для нас, для України.

ХVII ст. можна вважати знаковим в історії нашого народу, адже цей період пов’язаний з постаттю Тараса Шевченка. Син землі Київської, родом із села Моринці. Життя його чимось схоже до метеориту: яскраве, дивовижне, водночас коротке. Він народився 9 березня 1814р. не у розкішних царських палатах, а у звичайній хатині кріпацької родини. Його подальше життя можна окреслити  латинським висловом «через терни до зірок».

Обдарований талантом, неначе паросток, що тягнеться до сонця, юний Тарас тягнувся до науки та мистецтва. Спочатку це був живопис. За збігом обставин поміщик Павло Енгельгард взяв Тараса служити до себе козачком. Це дало йому можливість відвідати Київ, Вільно, Петербург, супроводжуючи Енгельгарда. Там Шевченко побачив витвори тогочасного мистецтва і зробив перші спроби копіювати їх. В 1832 році в Петербурзі Тарас почав навчатися у майстра живопису Ширяєва. Білими ночами він ходив у «Літній сад» і змальовував античні статуї. Саме тут доля звела Шевченка з художником Іваном Сошенком, який розгледів у хлопцеві талант. 22 квітня 1838 року Сошенко з друзями-митцями викупили Тараса в Енгельгарда за 2500 рублів асигнаціями.

 

Цього ж року Шевченко почав навчатися в Академії мистецтв у Петербурзі. В 1844р. отримав звання вільного художника. Водночас він захопився поезією, і в 1840 р. вийшла перша збірка його поезій "Кобзар". 

В березні 1847 р. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за антисамодержавні поезії заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати й малювати. В 1858 році Шевченка звільнили із заслання і він поїхав до Петербурга. У 1859 р. приїхав в Україну, де перебував під наглядом поліції. Постійно проживати на батьківщині йому заборонили і зобов'язали виїхати до столиці. Тяжке десятирічне заслання, хвороби спричинилися до передчасної смерті поета. Поховали його спочатку на Смоленському кладовищі Петербурга, а в травні 1861 р. прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева. Нащатки виконали волю поета, що є в його «Заповіті»:

       Як умру, то поховайте
       Мене на могилі,
       Серед степу широкого,
       На Вкраїні милій,
       Щоб лани широкополі,
       І Дніпро, і кручі
       Було видно, було чути,
      Як реве ревучий…

Джерело газета "Життя Прикарпаття"