Ліміт гнучкості. Що може ховатися за «скандалом 29 березня» навколо ОТБ Галичина

Частина аналітиків схильна сприймати «кавалерійську атаку» політичних штурманів обласного парламенту на комунальні ЗМІ як окремий епізод, з якого не варто «виводити схему». Проте, у більшості тих місцевих спостерігачів, хто займає відсторонену експертну позицію, виникло відчуття, що 29 березня були порушені певні неписані правила, які так-сяк, але забезпечували баланс владних еліт на Прикарпатті упродовж останніх двох десятиліть.

 

 Зокрема, Ольга Бабій всі ці роки була такою собі «недоторканою над кастами» місцевого публічного політикуму. Змінювалися склади обласної ради, голови ОДА, а обличчя гендиректора ОТБ «Галичина» залишалося незмінною частиною теле-екранної картинки «Писанкового краю». Одноманітний і передбачуваний потік меседжів ОТБ «Галичина» рік за роком заколисував консервативну глядацьку аудиторію, додавав впевненості тим, хто звик жити у зрозумілих з першого погляду світоглядних «координатах».

 Десь змінювалися стилі та акценти, фронтмени та бек-панелі, але на офіційному каналі Прикарпаття все залишалося як за добрих старих «рухівських» часів. В кутку жовтіла коронована галка, Лесів розповідає про біди та успіхи сільських трударів та «мистців», а за філіжанкою кави всі без винятку гості каналу демонструють «повну згоду з ведучою». Багатьом це подобалось, бо ж наші люди переважно не люблять змін і не вітають нового.

 
Таке ОТБ до пори до часу влаштовувало практично всі політичні сили краю. Адже у нас на Прикарпатті практично немає політиків, спроможних брати участь у повноцінних теледебатах, адекватно реагувати на гострі питання журналістів, вибудовувати собі телевізійну харизму на власних інтелекті, креативності, дотепності... Полемічне та контраверсійне ТБ стало би непереборною проблемою для кількох генерацій місцевих «політиків». Окрім того, постать Ольги Бабій додавала впевненості тим колишнім номенклатурникам, які всі ці роки складали справжню (і реально працюючу) основу прикарпатського чиновництва.

 
Ольга Бабій залишалася своєрідним символом «гнучкого підходу» у місцевій політиці, коли «і вовки ситі і вівці цілі». Коли можна поєднувати непоєднуване, пам’ятати «вибірково» і дружити «зі всіма потрохи». Й тим уникати можливих конфліктів на землі, яка рясно полита невідомщеною кров’ю, на землі, де смертельна ненависть закорінена у давні часи і завжди готова нагадати про себе. Адже саме такі ЗМІ, як ОТБ «Галичина» з року в рік переплавляли стару конфліктність у культурницькі програми та меморіальну документалістику. Й тим «розвантажували» потенціал внутрішнього протистояння, перекодовуючи його назовні – кудись ближче до «донецьких степів».

 І ось цей зручний ліміт гнучкості раптом опинився на межі вичерпання. Події 29 березня нагадали всім, що «грати на загострення» можуть не лише у Києві. І справа, напевно, не лише в амбіціях кількох «не-зовсім-долугих» претендентів на посади директорів і редакторів. Хтось вирішив змінити правила гри на Прикарпатті. Не випадково відновилася здавалося вже забута «війна з пам’ятниками», відрижка неадекватних конфліктних схем початку 90-их. Давні протистояння хтось хоче зробити актуальним ресурсом для сьогоднішніх політтехнологічних ігор.

 А для цього потрібно знищити «прокладки» - увесь той націонал-ліберальний спадок епохи Ющенка, який заважає жорстким, твердо-конфліктним, чорно-білим технологіям маніпулювання масами. Для того, щоби теперішній політичний Київ здався «оплотом стабільності» Великої України, необхідно дестабілізувати Західну Україну до межі якщо не громадянської війни, то громадянського чи політичного протистояння. До межі невмотивованого радикалізму та етнократичної неадекватності.

 В принципі, як ми тепер відчуваємо, така схема не є неможливою.

 Щодо, власне, «Галичини», то час для його хоча б легкої «пост-модернізації» настав давно. Варто було б тягучий класичний концепт пожвавити. Тим більше, що сучасне телебачення добре надається до того, щоб в загальний концепт «цікаво, креативно, дотепно, швидко» точково вставляти фольклор та «традицію» - «колядки, писанки, вірші, вишиванки…»  Але це вже тема іншої статті:) Бо ж поточна «телевізійна» війна, попри мотиви "немісцевих" ляльководів, для низових виконавців носить зовсім не альтруїстичні («як-покращити (в хорошому значенні цього слова:))»), а тупо егоїстичні («свій-до-свого-по-своє») мотивації...

 
Аналітична група "Фіртка-Магус"