Листопадовий чин

У розмаїтті  багатьох важливих дат, якими визначений шлях України до незалежності, одне з чільних місць посідає День проголошення Західно-Української Народної Республіки (1 листопада 1918 р.). Листопадовий чин (так ще називають це свято) - це сторінка нашої історії, на якій довічно закарбовані велика жертовна праця і боротьба провідників й натхненників становлення Української держави.

Заглиблюючись в історію тих доленосних часів для України, можемо відслідкувати події, які призвели до утворення ЗУНР. Так, наприкінці Першої світової війни, 1918 року велися численні польсько-австрійські перемовини, результатом яких стала згода Австро-Угорщини на утворення польської держави, до якої мала би увійти вся Галичина. Цей сценарій ігнорував українське питання, яке вже давно визріло в Галичині. Український рух особливо активізувався в Галичині з утворенням у Києві Української Центральної Ради та проголошення Української Народної Республіки. Так, у квітні 1918 року у Львові було створено Український банк. У травні провели з'їзди товариства «Рідна школа» та «Союз українок», почалося відродження «Пласту» та «Сільського господаря». У вересні у Львові було проведено кілька великих віч та мітингів з вимогами об'єднання всіх підавстрійських українських земель в окремий коронний край з власним сеймом, намісником і українською адміністрацією, а також ратифікації Австро-Угорщиною Берестейського мирного договору. 18-19 жовтня 1918 року в Народному домі у Львові відбулося зібрання українських послів до парламенту та крайових сеймів Галичини і Буковини, греко-католицького єпископату та представників українських політичних партій, на якому було утворено Українську Національну Раду (УНРада) на чолі з Євгеном Петрушевичем. Згідно з прийнятим Статутом організації, вона мала право:

а) виконати в хвилі, яку признає за відповідну іменем українського народу австро-угорської монархії, його право самоозначення та рішити про державну судьбу всіх областей тим народом заселених;
б) предприняти всі постанови та заходи репрезентативного, законодатного та адміністративного характеру, щоб своє рішення привести в життя.   

А 19 жовтня Українська Національна Рада оприлюднила Маніфест, в якому  проголосила:

1. Ціла українська етнографічна область в Австро-Угорщині, зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-східна Буковина з містом Чернівці, Сторожинець і Серет та українська смуга північно-східної Угорщини — творить одноцільну українську територію.
2. Ся українська національна територія уконститовується отсим як Українська держава ...
3. Взивається всі національні меншости ... негайно вислати своїх представників до Української Національної Ради в кількості, відповідуючій їх числу населення.
4. Українська Національна Рада виготовить Конституцію для утвореної сим способом держави на основах: загального, рівного, таємного і безпосереднього права голосування з пропорціональним заступництвом, з правом національно-культурної автономії…

В неділю, 20 жовтня, на площі Святого Юра відбувся великий мітинг львів'ян, на якому Костем Левицьким було оприлюднено рішення Української Національної Ради про утворення Української Держави в межах Австро-Угорщини. Щоб недопустити польських провокацій Кость Левицький і Олександр Барвінський того ж дня зустрілися з намісником Галичини графом Карлом фон Гуйном, який запевнив їх, що влада взмозі припинити всілякі демонстрації чи атаки. Головним осідком УНРади був Відень, адже більшість її членів складали депутати Австрійського парламенту. Тому у Львові було сформовано його представництво на чолі з Костем Левицьким. Також у цьому ж місті, в Народній гостиниці, діяв створений у вересні Центральний Військовий Комітет на чолі з Іваном Рудницьким, який вів активну пропаганду серед військових.

У той самий час польські військові та політичні кола, посилаючись на «державотворчу нездатність» західних українців та необхідність об'єднання Галичини у «стратегічну Польщу, яка охороняла б Європу від більшовиків», заручившись підтримкою США і Антанти, створили у Парижі Польський Національний Комітет. 28 жовтня у Кракові було утворено Польську Ліквідаційну Комісію, ціллю якої було проведення у Львові в ніч з 2 на 3 листопада збройного виступу зі встановленням польської влади.

Увечері 31 жовтня в Народному домі члени Національної Ради та Військового Комітету обговорити результати останніх переговорів Костя Левицького з намісником Гуйном про передачу влади українцям. Гуйн відмовився це зробити, посилаючись на відсутність вказівок з центру. Деякі учасники пропонували чекати маніфесту з Відня, проте представник Центрального Військового Комітету Дмитро Вітовський наполягав на збройному захопленні влади. Він переконав членів Національної Ради вдатися до виступу. Начальник штабу Семен Горук розіслав кур'єрів до комісарів повітів з наказом у ніч на 1 листопада взяти владу на місцях. Командирові полку УСС Осипу Букшованому було наказано виїхати з бойовими частинами до Львова. Комісару Перемишля наказано зайняти місто і знищити міст через Сян, щоб не пропустити через річку «ні одного поляка».

Основну збройну силу українців становили 15-ий тернопільський, 19-ий львівський, 41-ий чернівецький полки, 30-ий, 50-ий та 90-ий курені УСС, загальна чисельність яких 25 жовтня складала 2400 осіб. Однак, більшість частин не були бойовими, не вистачало офіцерів. Натомість, поляки розраховували зайняти Львів 2-3 листопада без зайвих зусиль. На нараді старшин в Народній гостиниці увечері 31 жовтня з'ясувалося, що в розпоряджені штабу повстання всього близько 1400 стрільців і 60 старшин. На засіданні, яке згодом перебралося до кам'яниці «Просвіти» на площі Ринок, а потім в Народний дім, 35 присутніх командирів отримали конкретні бойові завдання для захоплення найважливіших об'єктів Львові та роззброєння неукраїнських підрозділів.

О четвертій годині ранку 1 листопада почалося повстання. Першими почали діяти загони поручика Цьокана. Він також повідомив у штаб, що австрійські, німецькі та угорські підрозділи дотримуються нейтралітету. Загін поручика Мартинця захопив ратушу, 75 стрільців хоружного Сендецького оволоділи намісництвом та арештували генерала Гуйна. Четар Трух зайняв комендатуру і арештував генерала Пфеффера, четар Огоновський зайняв і роззброїв міську поліцію. О 5:00 було відключено міський телефон і міжнародну телеграфну лінію, захоплено радіо. До світанку зайнято всі вокзали. Вже на ранок у місті з'явилися українські патрулі з синьо-жовтими стрічками на шапках. На львівській ратуші було піднято синьо-жовтий прапор, виготовлений дружиною директора «Народної торгівлі» Марією Лазорко і встановлений 17-річним вістуном Степаном Паньківським. О 7-ій ранку Дмитро Вітовський рапортував Кості Левицькому про зайняття Львова без жодних людських втрат. Тоді ж Військовий Комітет було перейменовано на Українську Генеральну Команду. Підрозділи УСС зайняли також Станіславів, Тернопіль, Золочів, Сокаль, Раву-Руську, Коломию, Снятин, Печеніжин, Борислав та інші.

 Так, 1-го листопада було створено Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР). Вона була створена  на частині українських земель, що входили до Австро-Угорської імперії. Після розпаду в жовтні 1918 року Австро-Угорської імперії на кілька незалежних держав, патріотичні сили Західної України вдалися до ряду заходів зі створення власної держави. Зокрема, в період із вересня 1918 року у Львові було створено: Український Генеральний Військовий Комісаріат (голова - сотник Легіону Українських Січових Стрільців Дмитро Вітовський); Українську Народну Раду - політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії (президент - Євген Петрушевич). У той час Польща, не бажаючи втратити Галичину розпочала військові дії, внаслідок яких уряд ЗУНР переїжджав до Тернополя, Станіславова (тепер Івано-Франківськ), а також перебував у екзилі в Кам'янці-Подільському. Важливим здобутком діяльності ЗУНР було урочисте проголошення 22 січня 1919 року в Києві Акту про Злуку ЗУНР і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну Українську Народну Республіку.   

                     За матеріалами історичних джерел підготував Всеволод КИСІЛЕВСЬКИЙ

Share