ЧОМУ СУМУЄ НАШ ДНІСТЕР? (ФОТО)

ЧОМУ  СУМУЄ  НАШ  ДНІСТЕР? (ФОТО)

Таємничі печери та незвідані острівці, скелясті й вкриті лісом зелені береги, мальовничі пороги, шум водоспадів і чарівна, хоча й сумна, мелодія Дністра…
Ось такий дивовижний світ Дністровського каньйону «пропливав» перед нами, мандрівниками, журналістами-екологами з України, Молдови, Великобританії та Швейцарії, які наприкінці липня зважилися взяти участь у прес-турі (Калуш – Новодністровськ – Чернівці), покинути свої домівки на кілька днів і пірнути у дністровські води, щоб дізнатися про життя-буття великої транскордонної ріки.
Такий прес-тур з екологічної журналістики «Екологічні проблеми басейну Дністра та шляхи їх вирішення: роль превентивної екологічної журналістики» проводився ЮНЕП/ГРІД-Арендал, Zoi environment network і асоціацією «Зелений хрест» у рамках проекту ЕЄК ООН-ОБСЄ-ЮНЕП під егідою міжнародної ініціативи «Навколишнє середовище і безпека» (ENVSEC). У ході прес-туру ми отримали незабутні майстер-класи від досвідчених знавців екологічної журналістики: Алекса Кірбі з Лондона (автора та ведучого багатьох екологічних програм і публікацій «Бі-бі-сі»), Сьюзан Боос з Цюриха (головного редактора швейцарського тижневика WOZ Wochenzeitung; має великий досвід роботи в Україні та Білорусії), Олега Листопада з Києва (провідного журналіста-еколога України, автора книг про природу, консультанта Програми ENPI-FLEG). Дністер бере початок на висоті 900 м в Українських Карпатах, протікає територією Молдови, відтак знову потрапляє до України, де впадає в Чорне море через Дністровський лиман. Тому його доля небайдужа й нашим сусідам з Молдови, адже єднає українців і молдаван ріка, в басейні якої проживає більше 5 млн. людей в Україні та майже 3 млн. – у Молдові.Вона є головною артерією, що разом зі своїми судинами-притоками живить усіх мешканців Дністровського басейну (людей, тваринний і рослинний світ). Від стану ріки залежить наше життя. Однак сьогодні вчені-екологи та громадськість б’ють на сполох: Дністер у небезпеці. Чому?

Біле, а не сніг?!

І зовсім не солодке?!


Свою екологічну мандрівку ми розпочали з Калуша, що на Івано-Франківщині, де знаходяться величезні поклади калійних солей.

У радянські часи тут був Калуський хіміко-металургійний комбінат, а згодом об’єднання «Хлорвініл», що мало в своєму підпорядкуванні 8 заводів, де працювало більше 17 тисяч людей. У 1997 році тут був запущений в дію сучасний комплекс з виготовлення поліетилену. Далі підприємства пережили ще кілька майнових і фінансових змін, і в кінцевому результаті – парадокс: прибутки отримують господарі підприємства, а екологічні проблеми змушена вирішувати держава.

Найбільша трагедія може статися в результаті прориву плотини хвостосховища (озеро-відстійник, в якому зберігаються рідкі відходи виробництва). Ця плотина уже не відповідає нормам безпеки, тому може не витримати і тоді станеться непоправне лихо: хімічні соляні розчини потраплять до Дністра, отруюючи довкола все живе. Наслідки можуть перевершити Стебниківську трагедію в десятки разів.

А ще в Калуші, точніше на його околицях, є полігон, до речі, єдине в Європі сховище токсичних відходів такого типу. Однак пишатися тут нема чим. Зберігається в ньому біля 12 тисяч тонн гексахлорбензолу, що належить до найвищого класу небезпеки. Це третя частина всіх токсичних відходів України.

Через неправильно прийняті колись рішення стосовно розташування та експлуатації хвостосховищ порушилась екологічна рівновага у товщі гірських порід Калусько-Голинського родовища калійних солей. Це й спричинило численні провалля земної поверхні над шахтними полями в Калуші, руйнування сотень житлових будинків, засолення водоносних горизонтів у місті, а також у селах Кропивник і Сівка Калуська.

Учасники еко-прес-туру серед спекотної сонячної днини побачили довжелезні білі пасма кристалізованої солі, що просторо розкинулися на калуських землях, нагадуючи справжнісінький сніг. Але якби ж то сніг, тоді б усе було просто: розтанув – і клопоту нема.

Як нам пояснив під час екскурсії на полігон токсичних відходів і хвостосховище колишній місцевий депутат, голова екологічного НГО «Зелений світ Карпат» Михайло Довбенчук, цей білий «сніг» надзвичайно токсичний фільтрат, який отруює все навколо. Саме тут упродовж багатьох років назбирувалися шкідливі відходи виробництва полімерних матеріалів – «хвости», які потрібно знищувати.

За словами координатора міжнародної ініціативи «Навколишнє середовище та безпека» еколога Миколи Денисова (ENVSEC), у 2010 році комісії міжнародного рівня відвідали цей регіон, уважно вивчили ситуацію та виробили рекомендації щодо утилізації небезпечних для навколишнього середовища та здоров’я людей хімічних речовин. Того ж року, згідно положення Указу Президента, Калуш офіційно визнано «зоною надзвичайної екологічної ситуації». Уряд виділив немалу суму коштів для вирішення проблеми, однак ситуація й досі залишається незмінною.

Тече вода, тече бистра…

А що в ній? Хто знає?


Фото Раміна Мазура

Протягом двох наступних днів ми, журналісти-екологи, разом з інструкторами «вояжували» по Дністру, веслували на катамаранах, милувалися краєвидами і слухали «мову» древньої ріки.

В такі моменти перебування наодинці з природою найбільше задумуєшся над смислом свого земного життя і над його цінністю, саме тоді найтонше відчуваєш красу світу. І розумієш, що цю дивовижну природу створив Господь для того, аби ми, люди, жили з нею в гармонії, не порушували її законів і не втрачали тої дитячої здатності любити та дивуватися.

… Дністер зустрічав нас привітно, теплі хвилі бережно, у такт багатоголосому пташиному співу, несли наші катамарани вперед.

Радо вітали туристів і місцеві жителі, особливо дітлахи. Зі своїх невеликих і якихось чудернацьких дерев’яних човників вони стрімголов пірнали у дністровські теплі хвилі просто поміж корів та весело махали нам услід рученятами. Стомлені літньою спекою корови теж поволі помахували нам з дністровської води головами та хвостами.

Пливучи, ми спостерігали як сільські жінки перуть одяг у річковій воді. Для нас таке прання видалося трохи дивним і неефективним. Причаливши до одного з берегів, запитали в жінки, яку побачили за таким незвичним для нас заняттям, наскільки чистий одяг і чим пере. Пані Слава, мешканка села Делева Тлумацького району, в якої дванадцятеро дітей, показала нам на купки акуратно складеного одягу – сухого, чистого і білосніжного, ніби щойно з пральної машини. «Прати в ріці легше, ніж у холодній воді з криниці. Добувати воду з глибокого колодязя важко. Та й машинки пральної в мене нема, – мовить жінка, біля якої туляться її донечки-помічниці у яскравих по-молодицьки пов’язаних на голови хустинах. – Перу звичайним порошком». Глянувши на упаковку, мовчки розуміємо, що фосфати, про які п. Слава, мабуть, не чула й не знає, там точно є. Розуміємо й те, що на значно дорожчий безфосфатний і нешкідливий пральний засіб у багатодітної матері коштів точно не вистачить, зрештою, як і у більшості тих жінок, які перуть білизну в ріці.

«Фосфати є одним із основних забруднювачів водойм. Саме через них Дністер зацвів синьо-зеленими водоростями, що виділяють дуже небезпечні токсини, які, розчиняючись у воді, значно погіршують її якість», – говорить Іван Русєв, еколог, експерт з водно-болотних угідь, доктор біології, який живе в дельті Дністра поблизу Одеси і вже більше двох десятків років вивчає проблеми цієї ріки. Як заявляє еколог, найбільше від забруднення потерпає саме дельта Дністра.

За словами старшого наукового співробітника Інституту екології Карпат іхтіолога Тараса Микитчака, вагомими чинниками забруднення Дністра є також пестициди та нітрати, якими селяни обробляють свої землі біля ріки; під час дощу все це стікає до Дністра. Забруднюють воду і відходи від худоби та побутове сміття.

… Наступного дня Дністер таки показав нам свій норов. Вода швидко вчить жити згідно її законів, і в цьому ми переконалися. Бурхлива течія великої ріки (до речі, довжина Дністра – 1352 км) і сильні пориви вітру не давали нам змоги легко веслувати. Кожен метр плисти ставало важче. Інструктори кажуть, що раніше пропливали ту місцину Дністра значно швидше і легше. Думається: з чим це пов’язано? Можливо, тут якось спрацьовує так званий людський чинник, а саме варварське розкрадання з Дністра піску та гравію. Власне, згадалася недавня картина зі сплаву, свідками якої ми були. Пропливаючи верхів’ям Дністра, бачимо: кілька чоловіків жваво орудують лопатами, накидаючи на вантажівку гравій. Отак славно-явно за принципом «після нас – хоч потоп» працюють спритні ділки, розкрадаючи десятками вантажівок гравійно-піщану суміш. А в результаті – вода розмиває береги, підтоплює хати й садиби, змінюється та викривлюється русло, створюються умови для поширення водної ерозії грунтів.

Куди ж поділась риба?

Фото Раміна Мазура

Спускаючись вниз, за течією Дністра, не помітили на своєму шляху рибалок. Дивно, думалося мені, невже місцевим риба вже проїлася? І я пильно вдивлялася у воду. Згодом зрозуміла, що таким «делікатесом» там і не пахне.

Збагнула це в Новодністровську, куди ми поїхали автобусом наступного дня.

Екологи заявляють, що за останні роки у середньому та нижньому Дністрі зникло майже 30 видів видів риби. Причиною її зникнення, на думку вченого-еколога Івана Русєва, є «тромби» на ріці. Однією з найголовніших причин порушення водного балансу Дністра еколог вважає каскад Дністровських гідроелектростанцій, що розташовані у Новодністровську: «Водосховища і дамби змінюють течію ріки, можуть збільшувати частоту паводків і засух, змінюють температурний режим. Це як тромби в головній артерії ріки, що порушують процеси міграції та нересту, риба зникає, засихають річкові плавні, гинуть цілі екосистеми», – з відчаєм розповідає нам про хоробливий стан Дністра Іван Русєв. Сумнівною, на думку екологів, також є доцільність завершення Дністровської ГАЕС, яка може завдати багато шкоди навколишньому середовищу. Проект загрожує зменшенням стоку води, що матиме катастрофічні наслідки для пониззя Дністра, зокрема для плавневої системи, а також викличе проблеми з питною водою.

Тож не хочеться, щоб наш Дністер колись спіткало таке, як у вірші Ліни Костенко:

«Ще назва є, а річки вже немає,

усохли верби, вижовкли рови,

і дика качка тоскно обминає

рудиментарні залишки багви».

Не дозвольмо, щоб наші майбутні покоління дізнавалися про Дністер, про його рослинний та тваринний світ, про чудові мальовничі краєвиди лише з книжок!

Ми розгадали загадку «Чому сумує Дністер?», на жаль, лише на половину. Частину правди від нас ретельно приховують. Потрібно спільними зусиллями знайти її та повернути «усмішку» на засмучене обличчя Дністра.

Мар'яна Гнилиця

учасниця прес-туру

"РІДНА ЗЕМЛЯ"

Share