Пам’ять про вигнання з раю. Прощена неділя

Хто разом з митарем бився в груди й учився від нього покори; хто з притчі про блудного сина навчився довір'я до Божого милосердя; хто в М'ясопусну неділю з розважання про Страшний Суд набрав боязни перед Божою справедливістю, яка так сильно діткнула наших прародичів, про що говорить Сиропусна неділя, — для того тепер піст не буде страшний. Він радше буде для нього потребою його серця й душі. Він тепер сам бажатиме постити й бити поклони, знаючи, що молитва, піст і жаль за гріхи найкраще приготує його душу до зустрічі світлого празника Христового Воскресення.

 

"Засіяла Твоя благодать, Господи, засіяло просвічення душ наших.
Ось час сприятливий, ось час покаяння!
Відложім діла тьми та одягнімся у зброю світла, щоб,
перепливши велике море посту, ми осягнули тридневне воскресення,
Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, який спасає наші душі".

У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаємного прощення в Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався ввечері після скромної вечері. Усі монахи у присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обіймалися й давали поцілунок миру. Миряни також просили один в одного взаємне прощення. Подекуди при обряді прощення співали стихири Пасхи: "Пасха священная нам днесь з'явилася... ". Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: "... і друг друга обіймім! Промовмо: "Браття", — і тим, що ненавидять нас; простім усе... ". Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні Христового Воскресення, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба один одному все пробачити задля Христа, що задля нас постив, терпів і воскрес.

 

Сьогодні Церква встановила правило прощати одне одному образи. Спаситель наш сказав: "Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить i вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то i Отець ваш не простить вам провин ваших" (Мт. 6, 14-15).

 

У Великому посту всі ми повинні очистити свої душі від накопичених гріхів. А для цього нам потрібно зі смиренням каятися, щиро молитися й просити Господа простити нам гріхи наші. Молитва не може бути почутою Богом, якщо в душі палають ненависть i злоба. Тому Христос Спаситель попереджає таких богомольців. Він говорить: "Коли ти принесеш дар твій до жертовника i там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником i піди перше помирися з братом твоїм, i тоді прийди i принеси дар твій" (Мт. 5, 23-24).

 

Як бачите, без взаємного примирення Господь не благоволить до наших молитов. Зверніть увагу, Він говорить: "Піди перше помирися". Для нашої гордості тяжко буває змирити себе. Але це необхідно зробити.

 

Багато хто з нас не надає цьому належного значення. Маючи злобу проти своїх ближніх, віруючі люди моляться Богу, ходять до церкви, приймають Святі Тайни, роздають милостиню, чинять інші добрі діла й думають, що так воно i повинно бути: злоба – злобою, а добро – добром; одне одному не заважає. Такі віруючі глибоко помиляються. Від тих, хто тримає у своєму серці ненависть i злобу, Господь не приймає молитву; Він відкидає їхню милостиню, а їх самих не прощає до того часу, доки вони не викинуть із своєї душі зло i не заспокоять її.

 

Не забувай, якщо не простиш тих, що згрішили проти тебе, то i сам не отримаєш прощення; i простить тебе Бог тільки тоді, коли сам простиш; i помилує тебе Бог, коли сам помилуєш. Скажеш: я багато прощав моєму братові, але він знову дошкуляв мені й багато зробив мені зла, i тому не можу простити.

 

Не говори так, а старайся уподібнитися Стефану первомученику i молись за тих, що чинять тобі зло, i уподібнюйся своєму Господу, Який прийняв за нас смерть; стерпи докори від брата, i Господь простить тобі багато гріхів.

 

Тікаймо, браття, від злопам'ятства, бо всякий гріх швидко минає, а злопам'ятство часто переходить у пристрасть, що з'їдає серце; оскільки злопам'ятний чи ходить, чи лежить, чи встає, а зміїний яд постійно носить у собі. Той, хто має цю пристрасть, Царства Божого не успадкує i прощення не отримає. I ніяка доброчинність, ані піст, ані милостиня не підуть такій людині на користь, тому що злопам'ятство погубить усе". Так навчав свою братію Синайський ігумен преп. Анастасій.

 

Все, що говорив преподобний своїй братії, повністю стосується кожного з нас. Нам треба викинути з нашого серця злобу, ненависть i образи. Зробити це дуже нелегко, але треба, бо цього вимагає Господь: "Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить i вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то i Отець ваш не простить вам провин ваших".

Амінь!

Сергій Чаплигін