 |
|
Авторські статтіФілософія І.Франка: Розвитком людства керують голод і любов
Сьогодні перед Українською державою, як і перед кожним її громадянином, стоїть питання: яке суспільство мибудуємо? Які критерії застосувати, щоб визначити нашу нинішню ситуацію і суспільний прогрес взагалі? Що визначальне у тлумаченні цього поняття? Ще студентом університету, І.Франко визначив критерій суспільного поступу — щастя людини. Щастя в його розумінні - це єдина мета, заради якої людина народжується на світ, навчається, працює, взагалі живе. Перебуваючи під сильним впливом тоді новітніх соціалістичних ідей, І.Франко вважав, що Історії бойових стягів: прапори, із якими бійці пережили жахи війни на Донбасі
Виставку державних прапорів відвідав президент Порошенко із родиною. «Правий сектор». Життя «під напругою». Григорій Семанишин: Я не вмію гарно говорити, я можу взяти автомат і «розказати»…
Події на Закарпатті зворохобили все українське суспільство. Хтось засуджував, як саму конфронтацію так і наслідки, які вона спричинила, а хтось, навпаки, підтримував і розводив теорію третього Майдану. Богдан Томенчук: Найбільшим анекдотом було те, що зовнішнє оцінювання в цих умовах все-таки відбулося
Випробування країни зовнішнім незалежним оцінюванням залишилося позаду. Комусь ЗНО відчинило навстіж двері до найпрестижніших ВНЗ, комусь — лише прочинило, іншим — взагалі закрило на замок, чи навіть приперло пальці. А державні мужі мали би подивитися на нього як на дуже повчальний урок, бо попри всі «за» та «проти» ЗНО таки відбулося, вказавши на найболючіші проблеми українського суспільства. Інтерв’ю голови Надвірнянського РО «Просвіти» Богдана Березицького
Цього року відбулась знакова подія у просвітянському житті Надвірнянщини: було проведено районну конференцію просвітян. Головним здобутком конференції стало прийняття рішення про відродження Надвірнянського районного об’єднання «Просвіта». Також делегати конференції обрали головою Надвірнянської районної «Просвіти» Березицького Богдана Адамовича. Саме про історію виникнення «Просвіти» та розвиток об’єднання у наш час розмовляли з головою Надвірнянського районного об’єднання «Просвіта» Богданом Адамовичем Березицьким.
- Богдане Адамовичу, товариство «Просвіта» пройшло доволі тривалий шлях розвитку. Якими були передумови зародження «Просвіти» в ХІХ і її розквіту в ХХ столітті?
- Зародження «Просвіти» було наслідком надзвичайно високого рівня патріотизму й національної свідомості українців Галичини. Це свідчило про початок громадянського суспільства в умовах входження до Австрійської держави. На початку ХХ ст. стараннями «Просвіти» виник волонтерський рух, що втілився в Українське Січове Стрілецтво, яке стало гвардією армій австрійської й УНР. Після війни товариство гуртувало українців у патріотичних організаціях, пожвавило свою економічну діяльність (крамниці, рільничо-господарські і промислові спілки, позичкові каси), утримувало господарські школи, видавало просвітницьку літературу. Без «Просвіти» не було б відродження в Галичині української державності 1918 року, десятирічної боротьби ОУН-УПА, руху шістдесятників, проголошення та всенародної підтримки Незалежності в 1991 році. Логічно вважати, що відродження української держави ЗУНР в Галичині було прикладом для українців сходу у створенні Української Народної Республіки з подальшим їхнім поєднанням 22 січня 1919 року. Історія «Просвіти» в ХХ столітті – це не лише злети, а й падіння… За польського врядування в Галичині на початку ХХ століття «Просвіта» продовжувала діяти і розвиватися навіть в умовах радикалізації українства. У той же час наслідком окупації Галичини в 1939 році совітами стала заборона товариства і терор. Цей злам став свідченням колосальної відмінності двох способів організації суспільства. Перший – з опорою на духовні та цивілізаційні цінності. Другий – тиранія, духовний і фізичний терор влади відносно до окремої людини і цілого народу, властиве для московської держави від її зародження в умовах орди і до наших днів. В Україні відродження «Просвіти» і створення Народного Руху України 1989 року вивело народ зі стану зневіри в можливість жити за європейськими стандартами. Результатом став референдум 1 грудня 1991 року. Незалежність підтримали майже 92% виборців при явці 86%. Однак непроведення виборів і залишення при владі комуністів поховало надію українців на цілком реальну європейську перспективу. Наслідок - занепад за 23 роки «Просвіти» і самої держави, бо суспільство задовольнилося фактом проголошення Незалежності, а утворені групи боротьби за особисті інтереси зайняли домінуюче становище, перетворивши державу в середовище свого збагачення.
- А як розвивалась «Просвіта» в Україні та зокрема в Надвірнянському районі за роки Незалежності? - Так склалося, що суспільство втратило історичну пам'ять. Значна його частина припинила працю на розбудову держави і законодавче закріплення європейських принципів своєї організації. Була знищена економіка. Проблема виживання розігнала українців по світу і по різних партіях та організаціях, суть яких у задоволенні інтересів окремих угруповань. Нетривке громадянське суспільство занепало. За таких умов «Просвіта» виявилася на узбіччі суспільних процесів. Подібно сталося і в районі. «Правий сектор»: створення, фінансування та майбутнє
Про створення військово-політичного руху «Правий сектор», позицію організації щодо вступу України до НАТО та ЄС, а також існування Добровольчого Українського корпусу «Правий сектор» у майбутньому своїми думками в бесіді з телеведучим Олександром Янковським в ефірі СК поділився член центрального проводу політичної партії «Правий сектор» Андрій Бондаренко. Непридатні пестициди все ще створюють проблеми!
Яремчанська міська екологічна громадська організація «МАМА-86-Яремче» знову повернулася до проблеми непридатних пестицидів в Івано-Франківській області. Це стало можливим завдяки мережевому проекту ВЕГО «МАМА-86» «Підвищення рівня поінформованості та комунікацій, створення потенціалу для остаточного вирішення проблеми непридатних пестицидів в Україні» за підтримки Шведської агенції міжнародного розвитку (SIDA). Що ми знаємо про лікарні старого Станиславова
Якщо старовинні аптеки міста не обділені увагою краєзнавців, то про стаціонарні медзаклади чомусь ніхто не пише. Несправедливо! У Станиславові ХІХ століття було цілих три лікарні. Враховуючи невелику кількість населення, це не так вже й мало. Звалися старі лікарні на військовий манер – шпиталями. Двісті років військової медицини Від часу заснування Станиславів був приватним містом і належав магнатам Потоцьким. Його останній власник Антон Прот збанкрутував і не зміг вчасно сплачувати податки. У 1801 році місто в нього забрали через борги і передали державному Релігійному фонду. Невдовзі у палаці Потоцьких розмістили військовий шпиталь. Цілком можливо, що кам’яних лицарів замовили не Потоцькі, а військові медики З колекції Олега Гречаника Для потреб медзакладу австрійці ґрунтовно перебудували колишню панську резиденцію. Дехто з архітекторів навіть вважає, що знамениту парадну браму з лицарями поставили не Потоцькі, а військові медики. Рішення облаштувати шпиталь виглядає цілком логічним, адже у місті дислокувались 58-й полк піхоти та вербувальна команда. У 1847 році цивільне населення Станиславова становило 10 866 осіб, а військових було 1600 – більш ніж кожен десятий. Спочатку медики використовували для своїх потреб триповерховий палац у глибині подвір’я та два флігелі обабіч входу. У 1895-му звели двоповерховий корпус ліворуч. Роботи лікарям додалось у Першу світову. Тоді у шпиталі почергово змінювали один одного австрійці та росіяни. Поранених було так багато, що довелося відкривати додаткові «філіали». Під військово-медичні потреби віддали будинки реальної школи, монастиря василіянок і школи на Шопена. У часи ЗУНР у Станиславові працювали два військових шпиталі. Одним керував українець Осип Маланюк, іншим – єврей Теофіл Бардах. Поляки не стали перепрофільовувати заклад. На старому фото видно купку польських жовнірів, які стоять за брамою з вивіскою «Шпиталь військовий Станиславів». Буря в склянці ( Івано-Франківськ - чи Станістав?)
Нові закони принесуть чимало клопоту, але я тішуся, що їх прийняли - рвати з колоніальним минулим треба різко і швидко. Закони, які прийняв парламент минулого тижня, викликали бурю емоцій. Принаймні мені телефонували з різних видань і телекомпаній з проханнями про коментар. Коментарі й справді потрібні, і не тільки від мене, бо відразу після оприлюднення голосування у ВР деякі видання і телеканали почали страхати новими законами і свідомо маніпулювати. Ось, наприклад, "Інтер" того ж таки дня у п'ятницю у "Подробицях" поквапився перелякати бідолашних ветеранів, що на 9 травня вони не зможуть почепити совєтські ордени й медалі, а міст Патона, мабуть, демонтують через ті ж таки совєтські зірки. Ну, якби то було 1-ше квітня, то й дивуватися не було б чого. Але День сміху проминув. Отже, в ефір було вкинуто відверту брехню. А оскільки з російського боку на закони про декомунізацію і відкриття архівів теж полилася уся інформаційна каналізація, то вибрик "Інтера" якось дуже гарно до неї допасувався. Аристократичні місця Франківська
У 2010 році професор Прикарпатського університету Геннадій Сіренко написав листа тодішньому міністру освіти Дмитру Табачнику. «Як аристократ, шляхтич, викликаю Вас на дуель за споконвічним українським «звичаєвим правом». Дуель, звісно, не відбулась, але стаття не про дуелі, вона – про аристократів із станиславівською пропискою та їхні будинки. Не кожен шляхтич є аристократом Не хочу образити шановного професора, але до аристократії він точно не належить. Хіба до аристократів духу. У давній Польщі шляхтичів не бракувало. Та в основному нащадки гордих лицарів давно прогуляли свої маєтки і жили дуже скромно. Британський історик Норман Дейвіс пише, що «всі землевласники належали до шляхти, проте не конче всі шляхтичі були землевласниками. Загалом у Речі Посполитій понад половина шляхти не володіла землею. У 1670 році 400 000 шляхтичів, або 57 % були безземельними…». Аристократи ж складали найзаможнішу верхівку шляхти. |
Авторські статті
|
