«Правий сектор»: створення, фінансування та майбутнє

Створено: Вівторок, 02 червня 2015, 13:36

Про створення військово-політичного руху «Правий сектор», позицію організації щодо вступу України до НАТО та ЄС, а також існування Добровольчого Українського корпусу «Правий сектор» у майбутньому своїми думками в бесіді з телеведучим Олександром Янковським в ефірі СК поділився член центрального проводу політичної партії «Правий сектор» Андрій Бондаренко.

Розкажіть, будь-ласка, як взагалі з’явився «Правий сектор»?

«Правий сектор» - це військово-політичний рух, який сформувався на Майдані позаминулого року. Умовною датою народження вважається 28 листопада 2013 року, але це дуже відносно. У той день на пам’ятнику засновникам Києва з’явився перший банер, на якому балончиком було написано «Правий сектор». На той момент це була абсолютно безлідерна структура, яка складалася з багатьох громадсько-політичних рухів, відомих та невідомих в Україні. Основою цієї організації стали ВО «Тризуб», УНА-УНСО тощо. Чому «Правий сектор»? Ми були з правої сторони Стели, сповідували праву ідеологію. Окрім того, ми не хотіли стояти зі всіма, тому що наше бачення тієї ситуації, наші вимоги відрізнялися від поглядів тих людей, що стояли на сцені, навіть коли там стояли виключно громадські діячі. Наприклад, це стосувалося входження України до ЄС. Ми не проти входження України в ЄС, але не сьогодні, тому що наша держава, особливо її економічна складова, не готові до такого кроку.

А яка позиція «Правого сектора» щодо вступу України до НАТО?

Українська армія має переходити у питанні підготовки та озброєння на зразки країн НАТО. Добровольчий український корпус веде свої навчання за цими передовими зразками. Ті технології, які сьогодні сповідуються в українській армії, є абсолютно застарілими та неефективними. Вступити до НАТО є ще більш складно, ніж вступити до ЄС. Ми хочемо говорити про нову систему колективної безпеки. Стара система, з огляду на останні події, довела свою неспроможність реагувати на виклики сьогодення.

Детальніше...

Непридатні пестициди все ще створюють проблеми!

Створено: Вівторок, 19 травня 2015, 13:16

Яремчанська міська екологічна громадська організація «МАМА-86-Яремче» знову повернулася до проблеми непридатних пестицидів в Івано-Франківській області. Це стало можливим завдяки мережевому проекту ВЕГО «МАМА-86» «Підвищення рівня поінформованості та комунікацій, створення потенціалу для остаточного вирішення проблеми непридатних пестицидів в Україні» за підтримки Шведської агенції міжнародного розвитку (SIDA).
Хоча більшість отрутохімікатів з області уже вивезено, проте як мінімум два села в Галицькому районі ще страждають від небезпечних складів, а вірніше від того, що від них залишилося. За даними департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА – це 1,1 т в селах Нові Скоморохи та Кінчаки Галицького району.

Детальніше...

Що ми знаємо про лікарні старого Станиславова

Створено: Вівторок, 19 травня 2015, 05:52

Якщо старовинні аптеки міста не обділені увагою краєзнавців, то про стаціонарні медзаклади чомусь ніхто не пише. Несправедливо! У Станиславові ХІХ століття було цілих три лікарні. Враховуючи невелику кількість населення, це не так вже й мало. Звалися старі лікарні на військовий манер – шпиталями.

Двісті років військової медицини

Від часу заснування Станиславів був приватним містом і належав магнатам Потоцьким. Його останній власник Антон Прот збанкрутував і не зміг вчасно сплачувати податки. У 1801 році місто в нього забрали через борги і передали державному Релігійному фонду. Невдовзі у палаці Потоцьких розмістили військовий шпиталь.

Цілком можливо, що кам’яних лицарів замовили не Потоцькі, а військові медики З колекції Олега Гречаника Для потреб медзакладу австрійці ґрунтовно перебудували колишню панську резиденцію.

Дехто з архітекторів навіть вважає, що знамениту парадну браму з лицарями поставили не Потоцькі, а військові медики.

Рішення облаштувати шпиталь виглядає цілком логічним, адже у місті дислокувались 58-й полк піхоти та вербувальна команда. У 1847 році цивільне населення Станиславова становило 10 866 осіб, а військових було 1600 – більш ніж кожен десятий.

Спочатку медики використовували для своїх потреб триповерховий палац у глибині подвір’я та два флігелі обабіч входу. У 1895-му звели двоповерховий корпус ліворуч. Роботи лікарям додалось у Першу світову. Тоді у шпиталі почергово змінювали один одного австрійці та росіяни.

Поранених було так багато, що довелося відкривати додаткові «філіали». Під військово-медичні потреби віддали будинки реальної школи, монастиря василіянок і школи на Шопена. У часи ЗУНР у Станиславові працювали два військових шпиталі. Одним керував українець Осип Маланюк, іншим – єврей Теофіл Бардах. Поляки не стали перепрофільовувати заклад. На старому фото видно купку польських жовнірів, які стоять за брамою з вивіскою «Шпиталь військовий Станиславів».

Детальніше...

Буря в склянці ( Івано-Франківськ - чи Станістав?)

Створено: П'ятниця, 17 квітня 2015, 07:14

Нові закони принесуть чимало клопоту, але я тішуся, що їх прийняли - рвати з колоніальним минулим треба різко і швидко. Закони, які прийняв парламент минулого тижня, викликали бурю емоцій.

Принаймні мені телефонували з різних видань і телекомпаній з проханнями про коментар. Коментарі й справді потрібні, і не тільки від мене, бо відразу після оприлюднення голосування у ВР деякі видання і телеканали почали страхати новими законами і свідомо маніпулювати.

Ось, наприклад, "Інтер" того ж таки дня у п'ятницю у "Подробицях" поквапився перелякати бідолашних ветеранів, що на 9 травня вони не зможуть почепити совєтські ордени й медалі, а міст Патона, мабуть, демонтують через ті ж таки совєтські зірки.

Ну, якби то було 1-ше квітня, то й дивуватися не було б чого. Але День сміху проминув. Отже, в ефір було вкинуто відверту брехню. А оскільки з російського боку на закони про декомунізацію і відкриття архівів теж полилася уся інформаційна каналізація, то вибрик "Інтера" якось дуже гарно до неї допасувався.

Детальніше...

Аристократичні місця Франківська

Створено: Вівторок, 14 квітня 2015, 11:50

У 2010 році професор Прикарпатського університету Геннадій Сіренко написав листа тодішньому міністру освіти Дмитру Табачнику. «Як аристократ, шляхтич, викликаю Вас на дуель за споконвічним українським «звичаєвим правом». Дуель, звісно, не відбулась, але стаття не про дуелі, вона – про аристократів із станиславівською пропискою та їхні будинки.

Не кожен шляхтич є аристократом

Не хочу образити шановного професора, але до аристократії він точно не належить. Хіба до аристократів духу.

У давній Польщі шляхтичів не бракувало. Та в основному нащадки гордих лицарів давно прогуляли свої маєтки і жили дуже скромно. Британський історик Норман Дейвіс пише, що «всі землевласники належали до шляхти, проте не конче всі шляхтичі були землевласниками. Загалом у Речі Посполитій понад половина шляхти не володіла землею. У 1670 році 400 000 шляхтичів, або 57 % були безземельними…».

Аристократи ж складали найзаможнішу верхівку шляхти.

Детальніше...

Тарас Шевченко - художник слова та пензля

Створено: Вівторок, 10 березня 2015, 08:26

Тарас Шевченко - відомий у світі, в першу чергу, як митець слова. Однак це аж ніяк не забирає його слави, як художника. Та найперше його постать можна окреслити як борця, який став символом української нації. У його творчості поезія і живопис тісно пов'язані між собою. Свого часу відомий художник Леонардо да Вінчі стверджував, що "малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство». Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним даром, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка живопис став потребою, вираженням його творчого духу.
   Тарас Шевченко, як художник, займає чільне місце в українському образотворчому мистецтві. Він став першим художником, який проклав новий реалістичний напрям, і став основоположником критичного реалізму в українському мистецтві. Тарас Григорович був одним з найталановитіших  майстрів офорту того часу та прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.
  Шевченка без перебільшення можна назвати геніальним художником. У його картинах відбилася вся глибина і самобутність його особистості.  Це прекрасно, що нині ми повертаємо собі національну самосвідомість під знаком Шевченка. Бо він був гуманістом та інтернаціоналістом, не мав ані краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів; любив Україну, за неї стояв непохитно, і себе віддав не тому, що хотів її підняти над іншими народами, а тому що хотів бачити її рівною з іншими у сім’ї світовій - "сім’ї вольній, новій".
З його біографії  ми знаємо, що з 1838 по 1845 рік Шевченко навчався в Петербурзькій Академії мистецтв, виявивши неабиякі здібності у живописі маслом, аквареллю, малюнку олівцем. Коли його ім'я вже здобуло певної слави, меценат Григорій Тарновський купує його картину «Катерина», поклавши початок своїй українській колекції.

Детальніше...

День матері чи 8-го березня?

Створено: Неділя, 08 березня 2015, 06:32

Міжнародний Жіночий День – свято, присвячене прекрасній половині людства; першопочатково відзначався ніби то як день протесту проти дискримінації жінок і боротьби останніх за свої соціальні права.  Однак, наприклад, популярна в минулому столітті версія про те, що свято бере свої початки від демонстрації 8 березня 1857 року робітниць текстильних фабрик Нью-Йорка на знак протесту проти поганих умов праці і низької заробітної плати, була спростована Ліліаною Канделл і Франсуазою Пік, які в своїй статті «Міф про походження міжнародного жіночого дня» висловили думку, що ця легенда зародилася десь в 1955 році, аби відділити традицію свята від комуністичної ідеології. Це було важливим для борців за права жінок в капіталістичному світі в період «холодної війни». Насправді, 8-го березня, але 1908 року, за підтримки соціал-демократичної жіночої організації Нью-Йорка відбувся мітинг із закликами про рівноправ’я жінок.
Для закріплення традиції, рішенням Соціалістичної партії США (28 лютого 1909) і Соціалістичного Інтернаціоналу (1910, Копенгаген, з ініціативи німецької революціонерки Клари Цеткін) день 8 березня було проголошено Міжнародним жіночим днем.

В 1917 році 8-го березня (23 лютого за старим стилем) в Петрограді розпочалися жіночі демонстрації, що переросли в масові зіткнення з поліцією. В 1921-у році рішенням 2-ої Комуністичної жіночої конференції в пам’ять про цей страйк було затверджено Міжнародний жіночий день, який мали святкувати саме 8-го березня.

Відповідно до Указу Президіуму Верховної Ради СРСР від 8 березня 1965 року Міжнародний Жіночий День офіційно став святом і вихідним днем. Наразі 8 березня офіційно є вихідним в Україні, Росії, Азербайджані, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Македонії, Молдові,Таджикистані,Туркменістані, а також в Монголії та В'єтнамі. У деяких країнах СНД він вже втратив минулу популярність. Так, в Узбекистані, наприклад, це свято взагалі офіційно називається День Матері, а у Вірменії його замістив День материнства і краси, який відзначають 7 квітня, 8-е ж березня в цій країні відзначається скоріше за інерцією.

Детальніше...

Історія започаткування і відзначення дня 8-го березня

Створено: Неділя, 08 березня 2015, 06:29

Жіночий день має давні традиції. Виявляється, його відзначали ще в стародавньому Римі як жінки аристократи, так і їхні рабині. Перші отримували подарунки від чоловіків, другі вільний день від роботи. І ті, й інші вирушали до храму Вести, хранительки домашнього вогнища.  У ті далекі часи жінки навіть подумати не могли, що обмежуються їхні права. А права найкрасивішої і слабкої половини людства тоді, як відомо, зводилися виключно до обов’язків материнства та збереження домашнього вогнища.
 Згодом і ці традиції відійшли у минуле. 8 березня 1857 року кілька сотень робітниць текстильних та взуттєвих фабрик Нью-Йорка провели страйк і демонстрацію — вони вимагали 10-годинного робочого дня, поліпшення умов праці й однакової з чоловіками заробітної платні.
Як відомо з історії  поліція розігнала демонстранток.  Однак страйкарі й не думали здаватись — об’єдналися в профспілку.  На честь цих подій на міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені 1910 року виступила Клара Цеткін з промовою вшановувати цю подію як свято жіноцтва. Передумовою для започаткування цього свята був соціалістичної партії США у 1908 році на якому було ухвалено резолюцію відзначати в останню неділю лютого День американських жінок.

Детальніше...

Записки скандального журналіста Руслана Коцаби з тюрми

Створено: П'ятниця, 20 лютого 2015, 12:15

Можна по різному ставитися до того, що каже журналіст з Франківська Руслан Коцаба, але навряд чи можна ставитися по-різному до того, що його арештували. Втім, якраз ставляться по-різному. В Україні.

Наприклад організація ”Амнесті Інтерншнл” і керівництво Незалежної медіа-профспілки висловилися однозначно: СТРАШНИЙ прецедент. ”Амнесті” взагалі одразу визначило Коцабу , як “вязня сумління”. Для тих же українських журналістів. для яких нещодавно “Амнесті” було царем і богом, раптом ця організація стала сумнівною і заангажованою. Звісно, багато хто скаже, що заяви Коцаби роблять батьківщину беззахисною. Але можна ж хоча б припустити, що її роблять беззахисною безліч інших чинників. В тому числі недолуга пропаганда тих ЗМІ, яка розколює країну ділить на “ватників” і “вишиватників”, відчужує мільйони людей від власної батьківщини. Хоча приватна думка від “Чернівці таймс”, вся біда не у ватниках і вишиватниках, а поцеватниках, для яких закон ніщо у порівнянні із піною добра на їхніх щирих губах. Скажу відверто, мені огидно дивитися на журналістів, які вчора стояли за демократізацію і правову державу. а сьогодні… підлабузницьки посміхаються. Я знаю, що вони робитимуть, коли почнеться полювання на відьм, хтось відмовчуватиметься, а хтось глумитися і витанцьовувати на кістках, тому що… і знайдуть безліч логічних доводів. І будуть пишатися цим.

Детальніше...

О. Головенський - про арешт Руслана Коцаби

Створено: Понеділок, 09 лютого 2015, 12:45

Руслана Коцабу заарештували на 60 діб.

 Звинувачення серйозне за двома статтями Кримінального Кодексу:

 ч.1. Ст. 114-1 ККУ: Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період - карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Ст. 111 ККУ : 1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, - карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років. 

 Хтось плескає в долоні, хтось, шокований, мовчить.

Правозахисник Володимир Ярославський в Facebook зазначив: «Мені особисто багато чого з того, що говорить Коцаба не подобається... Але затримувати Руслана Коцабу за звинуваченням у державній зраді - це Радянський Союз і переслідування за вільнодумство... Будь-якому юристу очевидно, що про державну зраду в цьому випадку не може бути й мови».

Детальніше...